24. Загальна характеристика англійського реалізму. Періодизація, зв'язок з добою Просвітництва і романтизму, представники.

 Характеристика англійської реалістичної літератури XIX століття

У 20-30 роки XIX ст. пішли з життя Байрон і Шеллі, Кітс і Скотт. Романтизм розтрачував себе і не поповнювався новими іменами. 30-ті роки в історії англійської літератури ознаменовані появою нових рис у жанровій структурі роману, що було зумовлено історико-економічним розвитком країни. В історико-літературному процесі Англії XIX ст. можна виділити три основні періоди:

o 30-ті роки;

o 40-ві, або "голодні сорокові";

o 50-60-ті роки.

30-ті роки характеризувалися швидким розвитком англійського суспільства на шляху до буржуазного прогресу, розвитком робітничого руху, приходом буржуа до влади. Загострення соціальних протиріч призвело науку до постановки і необхідності вирішення ряду соціальних завдань, у тому числі проблем народної освіти, боротьби з бідністю, стану в'язниць і робітничих будинків. В ідеологічній боротьбі 30-х років особливу роль судилося відіграти "Молодій Англії" - товариству, яке зібрало представників аристократії виступало проти політики буржуазії.

Основними питаннями, що піднімалися у кінці 20-х - на початку 30-х років, - були питання, пов'язані з романтизмом і долею романтичного героя. Письменники і філософи на перший план висунули сильну енергійну особистість, поетизуючи її і розглядаючи поза суспільними зв'язками.

У 30-ті роки у літературу вступили молоді Діккенс і Теккерей.

40-ві роки відкрили другий етап у розвитку англійської літератури. Це період суспільного підйому, розмаху чартистського руху. Основні події цього історичного періоду - з'їзд чартистів, всезагальний страйк, економічна скрута, і, нарешті, революція 1848 року на континенті. Зміна ідеологічного клімату позначилося і на літературному процесі, передусім, на романі як найбільш принциповому жанрі, який мав виховне значення. У соціальних романах Дізраелі, Кінгаелі, Діккенса, Теккерея, сестер Бронте знайшли відображення й ідеї епохи, і стан суспільного руху, і моральні принципи доби. Письменники цього періоду внесли у реалістичну структуру розповіді символіку і метафору, елементи театру, пародії, бурлеску і пантоміми.

Наступний етап - 50-60-ті роки. Це був час "втрачених ілюзій". Характер роману істотно змінив разом із змінами у суспільній і духовній атмосфері життя. Період кінця 50-60-ті років пов'язаний із загальним придушенням робітничого руху, з економічним підйомом, тимчасовою економічною стабілізацією. Тепер письменники все частіше спиралися на традиції сентиментального побутового роману із суттєвим акцентом на буденному, прозаїчному. Посилилася увага до епічного роману.

Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як запе­речення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі письменники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.

винами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, критичний реалізм тому одночасно стає психологічним. У підготовці цієї якості реалізму велику роль зіграв романтизм, який прагнув проникнути в таємниці людського «Я». Поглиблення пізнання життя і ускладнення картини світу в критичному реалізм XIX століття не означає, однак, якогось абсолютної переваги над попередніми етапами, бо розвиток мистецтва відзначено не тільки здобутками, а й втратами. Втрачена була масштабність образів епохи Відродження. Неповторним залишався пафос твердження, властивий просвітителям, їх ентузіастична віра в перемогу добра над злом. Підйом в країнах Заходу робітничого руху, формування у 40-х роках XIX століття марксизму не тільки впливають на літературу критичного реалізму, але і викликають до життя перші художні досліди зображення дійсності з позицій революційного пролетаріату. Критичний реалізм зробив крок вперед на шляху демократизації літератури також у порівнянні з творчістю просвітителів XVIII століття. Він значно ширше захопив сучасну йому дійсність. Кріпосницька сучасність увійшла до твору, критичних реалістів не лише як самоуправство кріпосників, але і як трагічне становище народних мас -- кріпосного селянства, знедоленого міського люду. У творчості Філдінга, Шіллера, Дідро та інших письменників епохи Просвітництва людина середнього стану зображувався головним чином як втілення благородства, чесності і тим самим протистояв розбещеним безчесним аристократам. Він розкривався лише у сфері свого високого моральної свідомості. Його повсякденне життя з усіма своїми бідами, болями й турботами залишалася, по суті, за межами розповіді. Тільки у революційно мислячих сентіменталістов (у Руссо і особливо у Радищева) і у окремих романтиків (Сю, Гюго та ін) ця тема отримує розробку. У критичному реалізмі намітилася тенденція до повного подолання риторики і дидактизму, було достатньо в творах багатьох просвітителів. У творчості Дідро, Шіллера, Фонвізіна поряд з типовими образами, втілюють психологію реальних класів суспільства, діяли герої, що втілюють ідеальні риси просвітницького свідомості. Вид потворного не завжди врівноважується в критичному реалізм, зображенням належного, що є обов'язковим для просвітницької літератури XVIII століття. Ідеал у творчості критичних реалістів часто стверджується через заперечення потворних явищ дійсності. Критичний реалізм характеризує людину універсально як конкретну історично що склалася індивідуальність. Герої Бальзака, Салтикова-Щедріна, Чехова та ін зображуються не тільки в піднесені хвилини свого життя, але і в самих трагічних ситуаціях. Людина ними малюється як істота соціальна, який сформувався під впливом певних соціально-історичних причин. Характеризуючи метод Бальзака, Г.В. Плеханов відзначає, що творець «Людської комедії» «брав» пристрасті в тому вигляді який давало їм сучасне йому буржуазне суспільство; він з увагою природодослідника стежив за тим, як вони ростуть і розвиваються в цій суспільному середовищі. Завдяки цьому він став реалістом у самому сенсі слова, і його твори являють собою незамінне джерело для вивчення психології французького суспільства часів реставрації і «Людовика-Філіпа». Однак реалістичне мистецтво щось більше, ніж відтворення людини в соціальних зв'язках.

Визначальні риси реалізму:         - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);         - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;         - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;         - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;         - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;         - вільна побудова творів;         - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;         - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.       Якщо у Франції романтикам і реалістам прийшлося долати суспільну впевненість у тому, що мірилом "доброго смаку" може виступати тільки класицизм, то англійська література ХІХ ст. розвивалися іншим шляхом. Класицизм не був широко розповсюдженим в Англії, і тому класичний реалізм виступив спадкоємцем просвітницького реалізму. Хоча названий вплив у творчості різних художників позначився по різному. Різним був також вплив романтичного мистецтва.