Трупа київського національного театру російської Драми імені Лесі Українки

Валерія Заклунна

народна артистка України, народна артистка Росії, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченко

Лариса Кадочникова

народна артистка України, народна артистка Россії, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченко

Юрій Мажуга

народний артист СРСР,

лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченко

Миколай Рушковський

народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченко

Олександра Смолярова

народна артистка України

лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченко

Лідія Яремчук

народна артистка України

лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченко

Давід Бабаєв

народний артист України

Надія Батурина

народна артистка України

Олександр Бондаренко

народний артист України

Борис Вознюк

народний артист України

Олександр Гетьманский

народний артист України

Юрій Гребельник

народний артист України

Наталя Доля

народна артистка України

Ирина Дука

народна артистка України

Кирило Кашликов

народний артист України

Наталя Кудря

народна артистка України

Ольга Кульчицька

народна артистка України

Тетяна Назарова

народна артистка України, народна артистка Росії

Ніна Нижерадзе

народна артистка України

Сергій Озиряний

народний артист України

Дмитро Савченко

народний артист України

Віктор Сарайкин

народний артист України, заслужений артист Росії

Олег Треповський

народний артист України

Валентин Шестопалов

народний артист України

Віктор Алдошин

заслужений артист України

Олександра Єна

заслужена артистка України

Володимир Жмакин

заслужений артист

Валерій Зайцев

заслужений артист України

Олег Замятин

заслужений артист України

Наталя Ковязина

заслужена артистка України

Ольга Когут

заслужена артистка України

Олег Комаров

заслужений артист України

Надія Кондратовська

заслужена артистка України

Віктор Кошель

заслужений артист України

Наталя Кудрявцева

заслужена артистка України

В’ячеслав Лисенбарт

заслужений артист України

Євген Лунченко

заслужений артист України

Станіслав Москвін

заслужений артист України

Ганна Наталушко

заслужена артистка України

Ізабелла Павлова

заслужена артистка України

Андрій Подубинський

заслужений артист України

Олег Роєнко

заслужений артист України

Віктор Семирозуменко

заслужений артист України

Любов Солодова

заслужена артистка України

Олександр Хорошко

заслужений артист України

Наталя Шевченко

заслужена артистка України

Євген Авдеєнко

Михайло Аугуст

Станіслав Бобко

Таісія Бойко

Ірина Борщевска

Володимир Бродський

Оксана Вороніна

Вікторія Жилинська

Олена Нещерет

Максим Микитин

В’ячеслав Миколенко

Ірина Новак

Ольга Олексій

Володимир Осадчий

Тетяна Остапенко

Ольга Первеєва

Олексей Поліщук

Андрій Пономаренко

Олег Савкин

Олена Силант’єва

Олена Стефанська

Леонід Титов

Олена Червоненко

Віктор Черняков

Василій Юрченко

Юрій Яковлев

Ганна Артьоменко

артистка студії

Ірина Бенюк

артистка студії

Олександр Валюк

артистка студії

Валерій Величко

артистка студії

Ганна Гринчак

артистка студії

Юрій Дяк

артистка студії

Артем Ємцов

артистка студії

Андрій Коваленко

артистка студії

Ганна Кузьменко

артистка студії

Віталій Метерчук

артистка студії

Віталій Овчаров

артистка студії

Володимир Ращук

артистка студії

Ольга Свичинська

артистка студії

Любов Тищенко

артистка студії

Олена Тополь

артистка студії

Рецензії на вистави театру різних авторів

На шальках терезів — закон

У новій виставі Російської драми «Цинічна комедія» чітко простежуються українські реалії.

Спершу свою постановку шекспірівської «Міри за міру» Російська драма анонсувала як «Вісім рядків про властивості пристрасті». І буквально в переддень прем’єри назву спектаклю змінили на «Цинічну комедію». Цинізму в п’єсі — її називають однією з найскладніших у творчості Вільяма Шекспіра — справді вистачає. Як персонального, так і загального. «Про що вистава?... Про пристрасть і владу, про пристрасті влади, і про те, що у владі багато бруду, — так анонсує «Цинічну комедію» художній керівник театру Михайло Рєзнікович. — Про те, що ... коли «распалась связь времен» людину вже не зібрати, про страшне словечко в житті країни, покоління, людини: «пізно»...»

Починаючи роботу над цією п’єсою, режисер Леонід Остропольський чудово усвідомлював, що успішних постановок «Міри за міру» історія світового театру майже не знає. Об неї «ламали зуби» поодинокі сміливці, більшість же режисерів цю п’єсу воліли просто не помічати. Свою версію «Міри за міру» Остропольський вирішив будувати за принципом «герої Шекспіра — наші сучасники». Бо з прадавніх часів природа стосунків чоловіка і жінки, людини і влади, за великим рахунком, не змінилася. Змінювалися, висловлюючись театральною мовою, обставини дії. У Шекспіра дуель кохання і хтивості, закону і беззаконня відбувається на тлі зміни влади: Герцог (Олег Треповський), караючи себе за те, що занадто багато волі дав своєму народу, і люди погрузли у суцільній розпусті, поступається своїм кріслом правителя молодому Анжело (Дмитро Савченко). Але вирішує під виглядом ченця контролювати ситуацію. Перші ж вилазки Герцога в народ розкривають йому очі й на проблему з законодавством у країні, і на такого, на перший погляд, благородного та непідкупного Анжело: його наступник погоджується закрити очі на закон, якщо Ізабелла (Анна Артеменко) в обмін на життя свого брата погодиться віддатися йому. Фінал вистави у Російській драмі прозвучав логічно і по–шекспірівськи: «порок наказан, добродетель торжествует». Хоча запитань без відповіді залишається дуже багато. У контексті самої вистави (приміром, смерть Ізабелли на руках закоханого Герцога виглядає непереконливо і недостатньо доказово). І в контексті суспільному. Оскільки стосунки українців iз законом, м’яко кажучи, неідеальні. І, що особливо засмучує, якихось позитивних перспектив тут поки що чекати марно.

«Давайте отменим законы:

Ведь пользы от них ни на грош.

Живем по понятиям зоны:

Бал правят лишь деньги да ложь.

Давайте признаем открыто:

Быть умным и честным — позор;

Что главное в жизни — корыто

И скотный, как общество, двор».

Ці рядки Олександра Рогова, процитовані в програмці вистави, співзвучні з тональністю та висновками самої вистави.

«Цинічна комедія» має виразну сценографію (художник — Олексій Вакарчук) та костюми (автор — Дмитро Разумов). Актори «озвучують» думки режисера, схиляючи шальки терезів в один чи інший бік, переставляючи гирі чи й взагалі влаштовують на них застілля, раз по раз всідаючись у крісло володаря... В елементах одягу можна впізнати вельмож, представників найнижчих прошарків населення, блазнів чи й акторів комедії Дель–Арте. Причому часто всі ці соціально–історичні прикмети закумульовано в одному і тому ж костюмі... І тільки найвищі чини одягнуті у строгі френчі. Інше, як казав один герой уже не шекспірівської, а нашої епохи, додумайте самі.

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА

"Україна молода", №015, 31.01.2012