Лекции по КПУ

Відконституційно-правовоїнеобхідновідрізнятивідповідальність передбачену іншимигалузямиправа (кримінальним, адміністративним, цивільним) до якої притягаються громадяни, іноземці, особи без громадянства, посадові особи за порушення норм конституційного права. Так, наприклад, за порушення виборчого законодавства посадові особи та громадяни несуть кримінальну та адміністративну відповідальність, а за невиконання вимог конституційної норми, яка встановлює обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині (ст. 66 Конституції України) особа відповідає по цивільному та адміністративному законодавству.

Конституційно-правова відповідальність носить не репресивний або матеріальний, а політичний і моральний характер. Вона не розповсюджується на громадянина, якщо він не є посадовою особою,

суб'єктом конституційно-правової відповідальності може виступати лише орган публічної влади абойого посадова особа.

В демократичній, правовій державі конституційно-правова відповідальність виступає гарантією проти узурпації та зловживання влади і розповсюджується на органи публічної влади (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) та їх посадових осіб всіх рівнів, починаючи від Президента Україниізакінчуючисільською радою.

Конституційно-правова відповідальність може бути пов'язана з реалізацією санкції, що безпосеред-

ньо передбачена конституційно-правовоюнормою.

Такою санкцією може бути скасування актів, звільнення з посади (відставка, усунення з поста), дострокове припинення повноважень. Так нормами конституційного права передбачено, наприклад: а) дострокове припинення повноважень народного депутата України (ст. 81 Конституції України); б) усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (ст. 111 Конституції України); в) скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118 Конституції України); в) відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом України (ст. 113 Конституції України); г) відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальною громадою та перед державою (ст. ст. 75, 76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До конституційно-правової можна також віднести відповідальність держави перед громадянами за масові порушення законності, які були допущені в минулому. Так, наприклад, відповідно до Зако-

ну України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.91 р. реабілітовані особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовимиорганами, втомучислі«двійками», «трійками», особливиминарадамиівбудь-якомуіншомупо- засудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Українидонабрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, а також громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади й управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так звані банд пособники та їх сім'ї. Реабілітовані були поно-

11

влені в усіх громадянських правах, цим громадянам була виплачена компенсація. Прийняття цього Закону фактично означало визнання того факту, що суб'єктом правопорушенняможе виступатидержава вцілому.

Інша форма відповідальності держави перед громадянами пов'язана з реалізацією права громадян оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

В оціночному контексті положень Конституції України 1996 р., нажаль, недостатнюувагуприділяютьпи-

таннямконституційноївідповідальності.

Загальновідомо, щоконституційно-правовавідповідальність — особливий вид соціальної відповідальності особи, об'єднаньгромадянтощо.

Однак це специфічний вид юридичної відповідальності, зміст якої обумовлений провідною роллю кон-

ституційного права в системі національного права України, незважаючи на те, що вона безпосередньо по- в'язанаізіншимивидамиюридичноївідповідальності.

Конституційно-правова відповідальність має досить складний політико-правовий характер, оскільки вона пов'язаназтакимисоціальнимиявищами, якнарод, нація, держава, влада, політика.

Цейвидвідповідальностінастаєзаконституційнийделікт(правопорушення), якийвиявляєтьсявособливих негативнихінаслідкахдлясуб'єктівконституційногоправопорушення.

Об'єктом правопорушення є політико-правові суспільні відносини, які регламентуються нормами кон-

ституційного праваУкраїни. Сутністьцих правовідносин полягає втому, щовониєнайважливішими, основоположними, ґрунтуються на ідеях та практиці волевиявлення народу, внаслідок чогооб'єктомправопорушень можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод людини та громадянина в Ук раїні, виданняактівдержавнихорганів, ПрезидентаУкраїни, виборчихправгромадян, референдумівтощо.

Суб'єктамиконституційно-правовоївідповідальностіможуть бути органи державної влади, державні органи, вищіпосадовіособи, органиіпосадовіособимісцевогосамоврядування, фізичніособи.

Формами(санкціями) конституційно-правовоївідповідальностіє: скасуванняабопризупиненнянорматив-

но - правовогоакта, якийневідповідаєКонституції; достроковеприпиненняповноваженьвідповіднихоргані їїабопосадовихосіб; визнаннявиборіваборезультатівреферендумів недійсними; відповідальність депутатів перед парламентом або перед місцевою радою; офіційне визнання роботи державних органів, посадових осібнезадовільною(утомучислішляхомвисловлюваннявотумунедовіриурядові, достроковерозформуванняпідлеглогоорганутощо). Вказівкинаможливістьзастосуваннятакихсанкціймістятьсяувідповідних нормахКонституціїУкраїни, зокремаустаттях81, 87, 111,115, 118 та126.

Порядзформами(санкціями) існуютьіпідставиконституційно– правової відповідальності.

Відомо, щоцявідповідальністьбуваєдвохвидів: ретроспективна, коливідповідальністьнастаєуразі, якщо для цього існує нормативна основа, внаслідок якої підставою конституційно-правової відповідальності є вчинення відповідним органом, посадовою особою або депутатом правопорушення; і позитивна, яка полягаєувідповідальномуставленніоргануабоособидосвоїхобов'язків, виконаннянимисвоїхобов'язків.

12

ЛЕКЦІЯ № 2 « ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА».

План:

1.Поняття та зміст джерел конституційного права;

2.Види джерел конституційного права;

1. Поняття та зміст джерел конституційного права;

Норми конституційного права знаходять відображення у різних зовнішніх формах, які звичайно іменуютьсяджереламиконституційного права.

Джерелами конституційного права України – є форми, в яких виражені норми конституційного

права.

Основними вимогамидо конституційного права є:

•Вони повинні бути чітко визначеними, тобто чітко формулювати права та обов’язки суб’єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки;

•Загальнообов’язковими, тобто норми конституційного права повинні бути обов’язковими для всіх;

•Загальновідомими, вони повинні бути відомими всім, до кого адресовані.

Також джерела конституційного права. Повинні відповідати таким загальним властивостям, як:

•Системність, тобто чітко визначена погодженість єдиної системи правових норм , яка складається не лише з норм Конституції України, а з низки нормативно – правових актів конституційного характеру;

•Нормативність, за допомогою якої визначається характер установ конституційного законодавства;

•Надійна державна забезпеченість, тобто охорона джерел конституційного права сукупністю певних гарантій, встановлених Конституцією України.

Усучасній науці конституційного права виділяють дві основні сфери джерел конституційного

права: природне право і позитивне право.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, не відчуженість прав людини. Воно має особливо суттєве значення для конституційного права України, що повинне

13

забезпечити охорону свободи людини, виступає критерієм демократизму всієї правової системи України.

Після Другої світової війни приписи природного права знайшли відображення в багатьох міжнародно-правовихдокументах, якірозкриваютьміжнародністандарти в галузі прав людини і мають обов'язкову силу для держав - членів світового співтовариства. В Конституції України також закріплені всі найважливіші природні права (право на життя, на недоторканність особи, право територіальної громади, та місцеве самоврядування тощо).

Це свідчить про те, що природного права набувають чіткої правової оболонки і позитивне право визначній мірі зливається з природним правом. Одночасно роль природного права як гарантії незворотності процесу формування демократичної, соціальної та правової держави. Усвідомлення природного права як джерела конституційного права, його розуміння як вищого і імперативу для всі гілок влади унеможливлює внесення до Конституції та законів України таких змін, які б призвели до ліквідації конституційного ладу, реставрації тоталітаризму в Україні.

2. Види джерел конституційного права;

ДжерелапозитивногоконституційногоправаУкраїнисистематизуютьсязаїхюридичноюсилою.

Донихвідносяться:

1.Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права. Вона встановлює найбільш важливі норми і принципи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України, згідно її ст. 8 (ч. 3) мають пряму дію і не передбачають додаткової регламентації для застосування.

2.Закони України, що мають найбільшу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референдуму і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України. Звичайно, мова йде лише про ті закони, що містять конституцій- но-правові норми, наприклад, закони України «Про біженців», «Про правовий статус іноземців» тощо.

Закон – це виданий у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правовінорми, якірегулюютьнайважливішісуспільні відносиниімаютьнайвищуюридичнусилу.

Всвою чергу, в літературі закони за юридичною силою поділяють на конституційні, органічні (додаткові) тазвичайні, алеКонституціяУкраїниневстановлює чіткихкритеріїв такої класифікації.

Конституційні закони – це такі закони, які безпосередньо вносять зміни і доповнення до Конституції України, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичнусилу, щойКонституція.

14

Можнавестимову лишепрозакони, задопомогоюякихформуютьсяпропозиціїщодозмінідоповнень доКонституції України, які, доречі, може прийнятиабо неприйнятипарламент. Прийняти або підхилити ці пропозиції вирішує лише Верховна Рада України шляхом прийняття відповідних законів, за допомогою яких змінюються або доповнюються певні статті або розділи Основного Закону. Тобто мета так званих конституційних законів — лише сформулювати певні пропозиції щодо змін відповіднихстатейаборозділівКонституції.

Порядок прийняття, набрання чинності та зміни цих законів, зазвичай, ускладнений порівняно з порядком прийняття, набрання чинності і зміни звичайних законів, але спрощений щодо порядку прийняття і набрання чинності органічних законів, для прийняття яких необхідна кваліфікаційна більшістьголосівдепутатіввідїхконституційногоскладуу300 голосів.

Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як вищезгаданих, так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними. Перелік повноважень, що вирішуються за допомогою органічних законів, закладений у Конституції України (ст. 92). При цьому чітко визначено закони інституційного профілю (про громадянство, частина четверта ст. 32), статутні (засади утворення і діяльності політичних партій, частина одинадцята ст. 92), закони процесуального та процедурного характеру (організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної РадиУкраїни, частинадвадцятьпершаст. 32).

Звичайні ординарні закони, якщо в них містяться конституційні норми, також є джерелом конституційного права. Вони є складовою частиною поточного законодавства і приймаються у порядку такої самоїзаконодавчоїпроцедури, щойіншінормативно-правовіактипарламенту.

Звичайні закони поділяють на кодифікаційні та поточні, а залежно від змісту — на концептуальні та рамкові. Особливістю останніх є те, що вони є основою для подальшої реалізації закладених у них концепцій, основних положень, меж правового регулювання у прийнятих на їх підставі відповіднихзаконодавчихактах.

3. Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референдуму, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), яка встановила загальні принципи конституцій- но-правового розвитку України.

Конституційно-правові норми містяться також у низці постанов Верховної Ради України (наприклад, у постанові "Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу КонституціїУкраїни1996

р.).

4. Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Джерелом конституційного права є й окремі загально-нормативні укази Президента України, які містять конституційно-правові норми

15

(наприклад, укази "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р., "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня1997 р.).

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, щомістять конституційно-правові норми,

наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 140 «Про затвердження Положенняпропорядок легалізації об'єднань громадян».

6. Рішення Конституційного Суду України, в яких, встановлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів України, наприклад, Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України») (25.03.98), Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) (07.07.98).

Заюридичноюсилою вони .поступаються тільки актам всеукраїнського референдуму іКонституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України "Про вибори народнихдепутатівУкраїни" 1998 р.).

7. Джерелом конституційного права можуть бути й договори. Договір як джерело конституційного права— цеугодадержав, державнихутвореньтаїхорганівзпитаньїхніхвзаємовідносин.

Уконституційномуправікраїнсвітуіснуєп'ятьвидівтакихдоговорів:

1)договірнезалежнихдержав, якіутворюютьновудержаву;

2)договір, що його укладає федерація або її органи з суб'єктамифедерації;

3)договір незалежних держав, який вони укладають для утворення певного політичного, економічноготаіншогооб'єднання (СНД);

4)міжнародні договори, які імплементовані у внутрішньодержавне (національне) законодавство.

Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Такі договори,

згідноч. 1 ст. 9 КонституціїУкраїни, єчастиноюнаціональногозаконодавства України. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, також є джерелами конституційного права, оскільки вони згідно з частиною першою ст. 9 Конституції України — частинанаціональногозаконодавстваУкраїни;

5)конституційно-правові договори, які укладаються між самоврядними структурами, зокрема, законодавчоюівиконавчою владою, законодавчої владою і президентом країни.

Зазвичай вважається, що особливим джерелом конституційного права може бути й конститу-

ційно-правовий договір.

16

Прикладом такого договору був Конституційний договір між Верховною Радою України та ПрезидентомУкраїни"Проосновнізасадиорганізаціїтафункціонуваннядержавноївлади і місцевого самоврядуваннявУкраїні наперіод доприйняттяновоїКонституціїУкраїни" від18 червня1995 р.

Проте вважати цей договір джерелом конституційного права навряд чи можна: адже жодну з його статей не можливо було застосувати до врегулювання відповідних конституційно-правових відносин, оскільки це по суті був проект майбутньої Конституції України, а не так звана "Мала Конституція України", як стверджували деякі вчені, порівнюючи її з Малою Конституцією Польщі, яка протягом певногоперіодубулачиннимнормативно-правовимактомкраїни.

8.Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України в силу принципу правонаступництва або на період, поки будуть прийняті відповідні акти України (відповідно до Закону України«Проправонаступництво України» від12 вересня 1991 року).

9.Акти органів місцевого самоврядування. Конституція України закріплює право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регулюють відносини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До них, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ та міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.

До джерел конституційного права можна віднести відповідні окремі рішення, прийняті місцевим референдумом. Вони мають вищу юридичну-силу щодо рішень рад, на території яких референдум проводиться. Можуть бути джерелом державного права й окремі рішення місцевих рад (наприклад, рішення, якізатверджуютьрегламентвідповідноїради, статутитериторіальнихгромад).

Також джерелом конституційного права є конституційні звичаї — норми, які регулюють полі-

тико-правові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням державної влади. Ці норми виникають унаслідок тривалого однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого їх може бути безпосередньо або побічно санкціоновано державою.

Конституційні звичаї можуть бути двох різновидів: звичай, який виникає внаслідок практичної

діяльності конституційного механізму на підставі конституційних (законодавчих) положень (конституційна угода або конвенційне нормування), і звичай, який складається поза межами

конституційного механізму і лише санкціонується державою Джерелом конституційного прана є конституційний прецедент, як об’єктивне (виражене зов-

ні) рішення органу державної влади (перш за все Верховної Ради України) в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при розв'язанні наступних аналогічних справ.

Упрактичній діяльності українського парламенту конституційні прецеденти можуть мати місце, наприклад, у процесі неоднозначного розуміння депутатами окремих положень Регламенту Верховної Ради України під час їх застосування.

До конституційних прецедентів можна віднести і деякі рішення Конституційного Суду України, оскільки, не створюючи нових правових норм, він цими рішеннями, по-перше, визначає правову

17

політику, якої повинні додержуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів парламентом інші правотворчі органи держави; по-друге, своїми рішеннями (з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів повністю чи їх окремих положень; офіційного тлумачення Конституції та законів України) Суд вносить певні зміни до чинної системи національного законодавства, уточнює зміст і межі правового регулювання.

18

ЛЕКЦІЯ № 3 «КОНСТИТУЦІЙНО – ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ».

План:

1.Поняття конституційно – правових відносин;

2.Суб’єкти конституційно – правових відносин;

3.Юридичні факти в конституційному праві.

1. Поняття конституційно – правових відносин.

Норми конституційного права діють утому разі, якщо вони реалізуються, тобто коли учасники конституційно – правових відносин здійснюють приписи, які в них встановлені.

Конституційно – правові відносини – це політико – правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб’єктами

уформі прав і обов’язків, передбачених відповідною конституційно – правовою нормою. Конституційно – правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно –

правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписом конституційно – правової норми.

Як одному з видів правовідносин, конституційно – правовим відносинам притаманні загальні ознаки: вони є вольовими відносинами, виникають між учасниками правовідносин відповідно до норм права, які визначають їх права та обов’язки.

Особливостями конституційно – правових відносин є:

•Конституційно – правові відносини мають загальний характер;

•Вони мають специфічний зміст - виникають в особливій сфері суспільних відносин ( відносини владарювання), які є предметом конституційного права та пов’язані з здійсненням публічної влади та реалізацію прав та свобод людини;

•Вони характеризуються особливим суб’єктним складом – деякі суб’єкти конституційно - правових відносин не можуть вступати в інші види правовідносин ( народ України);

•Для конституційно – правових відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб’єктами своїх прав та обов’язків. Часто права і обов’язки суб’єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини.

Особливим видом конституційно – правових відносин є правовий статус. Характерною рисою правового статусу є чітка визначеність суб’єктів правовідносин (статус громадянства).

19

Конституційно – правові відносини мають різний строк дії: постійні (статус громадянства) і тимчасові(державно – правові відносини, пов’язані з виборами та референдумом). Тимчасові правовідносини виникають в результаті реалізації конкретних норм - правил поведінки.

У системі конституційно – правових відносин виділяються матеріальні та процесуальні. До матеріальних відноситься зміст прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, а до процесуальних - процедура реалізації матеріальних норм.

За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і право охоронні конституційно – правові відносини.

Характер конституційно – правових відносин визначається певними конституційними нормами. Вони є першим елементом складу конституційно – правових відносин, оскільки визначають права й обов’язки суб’єкті цих відносин.

Другим елементом цих відносин є суб’єкти.

Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписом конституційно-правової норми.

Особливості конституційно-правовихвідносинполягають у наступному:

1) вони мають специфічний зміст - виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права та пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

2)вони характеризуються особливим суб'єктним складом - деякі суб'єкти конституційноправових відносин не можуть вступати в інші види правовідносин, наприклад, народ України, населення Автономної Республіки Крим;

3)для конституційно-правових відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб'єктами своїх прав та обов'язків. Так, в значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини.

Загальний або конкретний характер конституційно-правових відносин зумовлений характером відповідних норм конституційного права. Так, реалізація конституційно-правових норм загально регулятив- ногохарактеру(норм-принципів, норм-декларацій, норм-дефініцій тощо) призводить до виникнення кон-

ституційно-правових відносин загального характеру, якими не визначаються конкретні суб'єкти відно-

син, їх взаємні права та обов'язки. Це, зокрема, стосується декларованих Конституцією України принципів народного суверенітету (ст. 5), розподілу влад (ст. 6). Інколи виділяють особливий різновид загальних конституційно-правових відносин - конституційні стани, тобто такі відносини, якими визначаються конкретні суб'єкти. А права та обов'язки цих суб'єктів чітко не встановлені, наприклад, стан громадянства або статус Автономної республіки Крим у складі України. В рамках загальних конститу- ційно-правових відносин і конституційних станів, унаслідок реалізації норм різних галузей права, виникаютьконкретніправовівідносини, вякихчітковизначаються суб'єкти, їхвзаємніправайобов'язки.

Виникнення конкретних конституційно-правових відносин пов'язане з юридичними фактами, які

20