3. Конституційно – правовий статус людини і громадянина в Україні

Правовий статус людини – це її юридично закріплене становище у суспільстві, сукупність прав і обов'язків, відповідаль­ності та гарантій. Основу цього статусу складає конституційно-правовий статус, який базується на принципах:

- загальності прав, свобод і обов'язків людини і громадя­нина;

- рівності;

- єдності прав і обов'язків;

- гарантованості прав і свобод;

- невід'ємності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина;

- взаємної відповідальності держави і громадянина;

- невичерпності конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина;

- вільного розвитку особистості.

Конституція України визнає можливість громадян здійсню­вати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріаль­них і духовних інтересів, встановлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативних правових актах.

Конституція України визначає такі групи основних прав люди­ни і громадянина:

Особисті права:

• право на життя, на недоторканність особи, житла (ст. 27, 28, 29, 30);

• на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції (ст. 31);

• право на приватне життя, невтручання у нього (ст. 32);

• на вибір місця проживання, свободу пересування (ст. 33);

- на свободу власної думки і слова, на вільне волевиявленні своїх поглядів і переконань (ст. 34);

- на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Політичні права:

- право брати участь в управлінні державними та громад­ськими справами (ст. 38);

- обговорювати і приймати закони та рішення загальнодер­жавного і місцевого значення (ст. 39);

- надсилати індивідуальні і колективні звернення до дер­жавних органів (ст. 40);

- утворювати і брати участь у роботі об'єднань громадян (ст. 36, 37);

• обирати і бути обраним до державних органів та органів місцевого самоврядування тощо (ст. 38).

Економічні права:

- право на приватну власність (ст. 41);

- право на підприємницьку діяльність, не заборонену зако­ном (ст. 42);

- право на працю (ст. 43);

- можливість вибору роду занять і роботи за своїм покли­канням (ст. 43);

- право на справедливу оплату праці (ст. 43);

- право на страйк (ст. 44);

• право на відпочинок (ст. 45).

Соціальні права:

- право на охорону здоров'я (ст. 49);

- право на житло (ст. 47);

- право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хво­роби, втрати працездатності (ст. 46);

- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї тощо (ст. 48).

Екологічні права:

- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50);

- на екологічно безпечні продукти харчування та предмети побуту (ст. 50);

- на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).

Культурні права:

- право на освіту (ст. 53);

- право на користування досягненнями культури (ст. 54);

- право на свободу наукової, технічної та художньої творчості (ст. 54);

• право на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Важливе місце серед конституційних прав і свобод в Україні займає право на захист.. Так, зокрема ст. 55 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування, посадових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; після використання всіх національ­них засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна; будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і проти­ правних посягань.

Ст. 56 гарантує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріаль­ної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дія­ми чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 57 кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що виз­начають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'яз­ки громадян, не доведені до відома населення у порядку, вста­новленому законом, є нечинними.

Ст. 59 Конституції гарантує право на правову допомогу.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного й того ж виду за одне й те ж саме правопорушення.

В Україні діє "презумпція невинуватості". Це означає, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведе­но у законному порядку і встановлено обвинувачувальним ви­роком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Основними обов'язками громадян України є:

- поважати права та законні інтереси інших осіб (ст. 68);

- дотримуватися Конституції та законів України (ст. 68);

- зберігати природу і охороняти її багатства (ст. 66);

- сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи (ст. 67);

• захист Вітчизни, служба у Збройних Силах України (ст. 65).

Конституція України чітко визначає систему органів та осіб, покликаних забезпечувати права й свободи людини і громадянина.. До них належать:

- Верховна Рада України, яка виключно законами визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав та свобод (ч. 1 ст. 22);

- Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України);

- Президент України як гарант прав і свобод людини і гро­мадянина (ст. 102 Конституції України);

- Кабінет Міністрів України, який повинен вживати заходів щодо виконання законів (ч. 2, ст. 16);

- Місцеві державні адміністрації на відповідній території (ст. 119);

• Система судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (ст. 125), прокуратура, інші правоохоронні органи України.

Відповідно до Закону України "Про Уповноваженого Вер­ховної Ради з прав людини" парламентський контроль за до­триманням конституційних прав і свобод людини і громадяни­на та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, чинними між­народними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповно­важений, є:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголоше­них Конституцією України, законами України та міжнародни­ми договорами України;

• додержання та повага прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадя­нина або сприяння їх поновленню;

- сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

- поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

• сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з по­сади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Уповноваженим може бути призначено гро­мадянина України, який на день обрання досяг 40-річного віку, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років про­живає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим осо­бу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня складання ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Громадяни України отримали право безпосереднього звер­нення до Європейського суду з прав людини з моменту набуття чинності Конвенції про захист прав людини та основних свобод (11 вересня 1997 р.).