Це банк, небанківська фінансова установа, яка:

1. отримала ліцензію на управ-ління іпотечним покриттям від ДКЦПФР

2. діє в інтересах власників іпотечних облігацій, які після придбання звичайних іпотеч-них облігацій уважаються такими, що приєдналися до договору про управління іпотечним покриттям.

1. Здійснює контроль:

• за поточним станом іпотечного покриття і за веденням реєстру іпотечного покриття

• за додержанням умов зміни іпотеч-них активів чи включення нових до складу іпотечного покриття

• за своєчасністю і повнотою здійснення емітентом платежів за звичайними іпотечними облігаціями;

2. Забезпечує зберігання:

документів, які засвідчують права емітента на іпотечні активи у складі іпотечного покриття у порядку, що передбачений проспектом емісії;

3. Пред’являє емітенту вимоги

щодо виконання ним грошових зобов’язань за іпотечними облігаціями

4. Представляє інтереси власників іпотечних облігацій у відносинах з емітентом, іншими особами, в судах і державних органах, у ході звернення стягнення на іпотечне покриття;

5. У разі звернення стягнення на іпотечне покриття забезпечує:

обслуговування іпотечного покриття і розподіл коштів від іпотечного покриття згідно ЗУ «Про іпотечні облігації та проспекту емісії»

6. У разі призначення тимчасової суміністрації емітента іпотечних облігацій або порушення справи про банкрутство емітента вимагає передачі іпотечного покриття до визначеної ним обслуговуючої установи на обслугову-вання, а також розпоряджається коштами від іпотечного покриття в інтересах власників облігацій.

7. У разі прийняття рішення про ліквідацію емітента іпотечних облігацій відчужує іпотечне покриття самостійно або спільно з ліквідатором, вживає заходи щодо отримання коштів власниками облігацій за рахунок іншого майна емітента

8. Здійснює інші заходи відповідно до:

• ЗУ «Про іпотечні облігації»

• проспекту емісії

• договору про управління іпотечним покриттям

Договір про управління:

• укладається на строк до припинення застави іпотечного покриття

• не може бути меншим, ніж строк обігу іпотечних облігацій

7. емітент укладає договір про обслуговування іпотечних активів у складі іпотечного покриття з обслуговуючою установою. Якщо він не виконує функції з обслуговування іпотечних активів у складі іпотечного покриття самостійно.

Обслуговуючими установами є банк та фінансова установа, які мають право виконувати операції з обслуговування іпотечних активів.

Обслуговування іпотечних активів – це заходи, що спрямовані на забезпечення належної реалізації функцій іпотечного кредитора у взаємовідносинах з боржниками за відповідними іпотечними активами.

Обслуговування іпотечних активів включає:

• приймання від боржників платежів за забезпеченими іпотекою зобов’язаннями та їх облік (ведення реєстру платежів);

• контроль за додержанням боржниками умов кредитних та іпотечних договорів;

• контроль за станом предметів іпотеки та їх збереженням;

• пред’явлення боржникам вимог щодо виконання ними забезпечених іпотечних зобов’язань;

• здійснення заходів зі звернення стягнення на предмет іпотеки в разі порушення боржниками умов забезпечених іпотекою зобов’язань;

• реалізація інших прав та виконання обов’язків іпотекодержателя відповідно до кредитних та іпотечних договорів і договору про обслуговування іпотечного покриття;

8. державну реєстрацію випусків і проспектів здійснює ДКЦПФР на підставі документів, наданих емітентом; (Рішення ДКЦПФР від 11.04.2006р. №234);

Для реєстрації випуску іпотечних облігацій разом із проспектом їх емісії до ДКЦПФР подаються:

• реєстр іпотечного покриття;

• договір про управління іпотечним покриттям (стаття 5 Закону України “Про іпотечні облігації”).

Проспект емісії іпотечних облігацій, що пропонується для відкритого продажу, підлягає опублікуванню у повному обсязі в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР.

9. зареєструвавши випуск іпотечних облігацій і проспект емісії, ДКЦПФР видає емітентові витяг з окремого реєстру випусків іпотечних цінних паперів, який є підставою для оформлення глобального сертифіката випуску іпотечних облігацій.

Емітент оприлюднює звіт про підсумки випуску іпотечних облігацій у друкованих засобах масової інформації, в яких було опубліковано проспект емісії іпотечних облігацій (Рішення ДКЦПФР від 11.04.2006р. №234 п. 3.6);

10. виконання зобов’язань за іпотечними облігаціями здійснюється у порядку та у строки, визначені в проспекті.

Після закінчення погашення іпотечних облігацій емітент подає до ДКЦПФР звіт про погашення іпотечних зобов’язань. ДКЦПФР забезпечує опублікування інформації про скасування реєстрації випуску іпотечних облігацій в одному зі своїх офіційних друкованих видань.

На підставі розпорядження про скасування реєстрації випуску іпотечних облігацій ДКЦПФР вносить відповідні зміни до окремого реєстру випуску облігацій, здійснює анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску іпотечних облігацій.

Іпотечні облігації є привабливими для інвесторів, оскільки вони:

• забезпечені іпотечними кредитами;

• надійний ліквідний фінансовий інструмент, високий рейтинг якого підтримується не лише надійністю кредитних інструментів-емітентів, але й високою якістю іпотечного кредитного портфеля, що дозволяє знизити ризики для інвесторів у порівнянні з іншими облігаціями, які не мають такогозабезпечення;

• мають тривалий строк погашення;

• збалансовують активи і пасиви іпотечних кредиторів-емітентів іпотечних облігацій;

• іпотечні облігації дозволяють кредиторам отримати довгострокові ресурси за відносно низькою ціною.

Основні утримувачі іпотечних облігацій: держава, страхові компанії, пенсійні та інші фонди.

Надійність іпотечних облігацій забезпечується:

1. низьким ризиком дострокового погашення іпотечних облігацій:

• дострокове погашення іпотечних облігацій відбувається лише у випадку його передбачення у проспекті емісії іпотечних облігацій (стаття 6 Закону України “Про іпотечні облігації”);

• середньозважений строк іпотечних активів у складі іпотечного покриття перевищує строк повного виконання зобов’язань за звичайними іпотечними облігаціями (стаття 13 Закону України “Про іпотечні облігації”);

2. надійністю іпотечного покриття:

• іпотечні активи належать емітенту на праві власності і можуть бути відчужені у разі невиконання зобов’язань за іпотечними облігаціями; відомості про те, що емітент є іпотекодержателем за відповідним іпотечним договором, унесені до відповідного державного реєстру в установленому законодавством порядку (стаття 7 Закону України “Про іпотечні облігації”);

• для кожного випуску звичайних іпотечних облігацій формується окреме іпотечне покриття (стаття 13 Закону України “Про іпотечні облігації”);

• до складу іпотечного покриття звичайних облігацій не можуть включатися іпотечні активи, зобов’язання боржників, за якими забезпечені іпотекою об’єкти незавершеного будівництва або іпотекою майнових прав (стаття 13 Закону України “Про іпотечні облігації”);

• протягом строку обігу звичайних іпотечних облігацій сукупний розмір іпотечних активів, зобов’язання боржників, за якими забезпечення іпотекою житлових будинків або квартир, становить не менше ніж 85% від сукупного розміру усіх іпотечних активів, що включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій; основна сума боргу за іпотечними активами, предметом іпотеки за якими є нерухомість нежитлового призначення та які включені до складу іпотечного покриття не перевищує 60% від іпотечної вартості предмета;

• основна сума боргу боржника за забезпеченим іпотекою зобов’язанням не перевищує 75% оціночної вартості предмета іпотеки (стаття 7 Закону України “Про іпотечні облігації”);

• до складу забезпечення, покриття можуть включатися нові іпотечні активи (згідно зі статтею 7) та умовах, що передбачені в статті 14 Закону України “Про іпотечні облігації”;

• протягом строку обігу іпотечних облігацій значення коефіцієнта їх іпотечного покриття (співвідношення між неоплаченою емітентом основною сумою боргу за відповідним випуском іпотечних облігацій і розміром їх іпотечного покриття) не перевищує 0,9 (стаття 13 Закону України “Про іпотечні облігації”);

3. високою прогнозованістю грошових потоків:

• регулярність і розмір періодичних платежів у рахунок сплати процентів за іпотечними та іншими активами у складі покриття відповідають регулярності та розміру періодичних платежів емітента у рахунок оплати процентів за іпотечними облігаціями (стаття 13 Закону України “Про іпотечні облігації”);

• середньозважений розмір процентів за іпотечними активами у складі іпотечного покриття перевищує розмір процентів (доходу) за звичайними іпотечними облігаціями (стаття 13 Закону України “Про іпотечні облігації”);

4. включення до реєстру іпотечного покриття іпотечних коштів з мінімальним кредитним ризиком, бо емітент приймає кредитний ризик і здійснює управління ним;

5. пріоритетним правом вимоги на іпотечне покриття держателів іпотечних облігацій у випадку банкрутства емітента (стаття 8 Закону України “Про іпотечні облігації”) та подвійним правом вимоги емітент виконує грошові зобов’язання за звичайними іпотечними облігаціями за рахунок доходів від іпотечного покриття та за рахунок іншого майна (стаття 16 Закону України “Про іпотечні облігації”).

Достатня дохідність з високою надійністю і тривалістю життєвого циклу іпотечних облігацій здатна виступити стимулюючим фактором фінансових інвестицій пенсійних фондів та страхових компаній.

3. Особливості випуску та обігу іпотечних облігацій у світовій практиці

Найбільший ринок іпотечних облігацій у світі сформувався у США та Японії.

Ринок іпотечних облігацій США представляє собою сегмент фондового ринку, що має найбільш динамічну тенденцію розвитку. Тут фінансування іпотечних кредитів відбувається в основному на фондовому ринку шляхом випуску іпотечних облігацій.

2003 рік – іпотечних облігацій було випущено близько 4,6 трлн. дол.

У 2004р. центральні банки іноземних країн вклали в іпотечні облігації США на 158,3 млрд. дол. (22% загального обсягу облігацій), загальна сума вкладів стала 1,23 трлн. дол.

У Європі ринок іпотечних облігацій сконцентрований у трьох країнах: Німеччині, Данії та Швеції. На їх частку припадає 85% європейського ринку. Решта ринку: Іспанія, Франція, Австрія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Норвегія.

В Європі, безперечно, виділяється Німеччина, яка за масштабами цього ринку посідає ІІІ місце після США та Японії.

Німецькі іпотечні облігації можуть випускатися тільки спеціалізованими інститутами – іпотечними банками, яким дозволено лише певний різновид угод, і передусім випуск іпотечних облігацій, але заборонено всі види кредитування, крім іпотечного.

Банківська система Німеччини включає в себе 34 спеціалізовані іпотечні банки. При цьому, маючи лише 1% банківської спільноти, вони дають 25% загального обороту близько 1 млрд. євро.

За кожним іпотечним банком стоїть інший, як правило, більший банк, і це певним чином пояснює високий кредитний рейтинг іпотечних облігацій.

Закон про іпотечні банки з’явився в Німеччині у 1990р.

Іпотечний банк має право здійснити емісію облігацій (пім. Prandbrief) лише тоді, коли він вже придбав кредити, які можуть служити як їх покриття.

До недавнього часу загальна мінімальна вартість Prandbrief, які випускалися становила 10 млн. марок.

Емісія може здійснюватись 2-ма способами:

1. у документарній формі, у вигляді надруукованої типогрфським способом облігації (Prandbrief);

2. у вигляді сертифіката на емісію облігацій у крупних випусках, які розміщуються потім у банку-депозитарії, - це так звані глобальні свідоцтва, а для інвесторів папери надаються в електронній формі.

При випуску в паперовій формі облігації друкуються спеціалізованими типографіями ЦП з використанням особливого способу друку на захищеному папері. За додержанням вимог до якості друку слідкують:

• служба допуску;

• експерти – Німецького Федерального банку.

Інвестору видається лист Prandbrief і додатково до нього купонний лист процентних ставок, який містить річні процентні купони на весь час дії облігації. Для отримання суми відсотків інвестор пред’являє один процентний купон банку, банк здійснює його погашення.

Для задоволення вимог власників іпотечних облігацій іпотечний банк має створити забезпечення цих облігацій. Власники іпотечних облігацій у разі банкрутства іпотечного банку можуть розраховувати на переважне задоволення своїх вимог із цих коштів.

Як забезпечення іпотечних облігацій можна використовувати лише ті права вимог суми кредиту, за якими не перевищує 60% встановленої вартості об’єкта застави.

Для того щоб в будь-який момент можна було отримати інформацію про кредити, що складають заставу, відомості про них заносяться банком у спеціальний (іпотечний) реєстр. Внесення в реєстр є передумовою і доказом того, що на забезпечення поширюються особливі правила власника іпотечних облігацій. Для ідентифікації об’єкта іпотеки і кредиту в реєстр заносяться необхідні відомості.

Державний орган нагляду – Федеральне відомство з нагляду за діяльністю кредитних інститутів призначає довірену особу, яка разом із банком слідкує за тим, як зберігаються внесені в реєстр іпотеки цінності.

Законодавча база надає власнику іпотечної облігації широкі можливості захисту прав. Невипадково, що це дозволило іпотечним облігаціям стати надійними цінними паперами у Німеччині.

Німецьке право передбачає, що іпотечний банк може емітувати заставні листи, лише придбавши цінності, які можуть бути їх покриттям.

Мінімальний обсяг емісії заставних листів 10 млн марок, євро.

Емісія заставних здійснюється у вигляді:

1. реальної (в документарній формі) виготовленої друкарським способом іпотечної облігації – заставного листа;

2. сертифіката на емісію заставних листів у великих обсягах, які розміщуються у банку-депозитарії (“глобальні заставні свідоцтва”).

Заставні листи в документарній формі виготовляються спеціалізованими друкарнями особливим способом на захищеному від підробки папері; за якістю друку стежать представники відповідної біржової служби та експерти німецького Федерального банку.

Згідноіз законодавством про іпотечні банки заставний лист повинен містити так звані умови емісії: інформаційні дані про правові відносини між іпотечним банком і держателем закладного листа.

В ньому, закрема, зазначається:

• номінальна вартість заставного листа (емітують 100, 200, 500, 1000, 5000, 10000 €);

• ставка, за якою банк зобов’язується сплачувати річні проценти, час і місце сплати;

• час і місце погашення заставного листа; назва іпотечного банку, який є боржником держателя заставного листа;

• положення про умови припинення дії угоди (дострокового погашення заставного листа);

• назва органу, який дозволив випуск заставних листів, і дата надання дозволу;

• дата надання заставного листа; його ідентифікаційний номер;

• підтвердження призначеною державою довіреною особою (опікуном іпотечного банку) того, що заставний лист має передбачене законом покриття, про що іпотечним банком, зроблено запис в іпотечному реєстрі (реєстрі покриття).

Заставні листи оформляються:

1. на пред’явника (≈75% заставних листів);

2. іменні (≈25%).

Особа, яка розмістила свій капітал у банку, отримує: а) заставний лист; б) купонний лист процентних ставок.

Останній укладається з річних процентних купонів, кількість яких відповідає терміну дії заставного лита.

Щоб отримати річну суму процентів вкладник пред’являє банку один процентний купон, а банк погашає його .

З метою спрощення і раціоналізації операцій з іпотечними цінними паперами в Німеччині здебільшого проводяться так звані “безштучні” емісії, після проведення яких заставні листи не видаються. Іпотечний банк видає на весь обсяг емісії сертифікат – єдине “глобальне свідоцтво”, який згідно з §9 закону про депозитування цінних паперів згодом розміщується на зберігання у банку-депозитарії.

Охочі придбати частину такої емісії отримують від іпотечного банку (або банку-посередника) квитанцію (документальне підтвердження про депозитування) на відповідну суму, в якій зазначено:

• емісію; розмір процентної ставки; номінальну вартість придбаної частини емісії;

• строк виплати процентів; строк виплати основного боргу.

Інвестор має право будь-коли реалізувати на фондовій біржі заставний лист або частину емісії, якою згідно з квитанцією володіє, і таким чином отримати свій капітал за курсовою вартістю, не чекаючи закінчення його номінальної вартості іпотечним банком.

Німецький досвід свідчить: заставні листи виявляються особливо надійною формою розміщення капіталів.

Заставні листи іпотечних банків стали найпоширенішими паперами німецького фондового ринку.

У Данії та Люксембургу, як і в Німеччині, іпотечні облігації випускаються виключно іпотечними банками, які відповідно до законодавства цих країн є спеціалізованими кредитними інститутами, що здійснюють іпотечні і пов’язані з ними операції.

У Данії капітал іпотечних банків створено за рахунок коштів комерційних і ощадних банків, а також Національного банку. У цих країнах:

• іпотечні кредити повністю забезпечені ресурсами за рахунок іпотечних облігацій, що продаються на Копенгагенській фондовій біржі;

• закон не дозволяє датським іпотечним банкам залучати депозити;

• облігації випускаються серіями (або лотами), характеристика яких залежить вд умов іпотечних кредитів, що їх забезпечують (строку процентної ставки, умов погашення).

У Франції іпотечні облігації (obligacions foncieres) переважно випускаються двома фінансовими компаніями Oredin Foncier de France та Caisse de Refinansment de Habitat.

Облігації, забезпечені іпотечними кредитами, випускаються у вигляді:

• облігацій зі строками 10-15 років і фіксованою процентною ставкою;

• облігацій з опціоном, що передбачають можливість їх випуску емітентом і зміни процентних ставок;

• облігацій з індексованою процентною ставкою.

В Іспанії емітентом іпотечних облігацій можуть бути будь-які кредитні інститути, тобто комерційні банки, ощадні банки, спеціалізовані фінансові інститути.

У Франції та Іспанії іпотечні облігації використовуються також для фінансового забезпечення кредитів державного і муніципального секторів. Кредити спрямовуються на фінансування інфраструктурних проектів (Німеччини, Австрії). У цих країнах кредити, що надаються публічному сектору, в основному фінансуються таким типом іпотечних облігацій. У Німеччині такі іпотечні облігації становлять 75% загального обсягу іпотечних облігацій, в Австрії – 60%.

Країни Центрально-Східної Європи досягли певних результатів у розвитку кредитування.

Тут уже створено провову базу іпотечного кредитування, у тому числі і стосовно емісії заставних листів: діяльність іпотечних банків у Чехії законодавчо врегульовано в 1995р., у Словаччині – 1996, Угорщині – 1997, у Польщі – 1998.

Принципи функціонування систем іпотечних банків у цих країнах значною мірою аналогічні німецьким.

Законодавство всіх перелічених країн передбачає: а) ліцензування іпотечної діяльності; б) особливий нагляд за емітентами заставних листів.

У Польщі та Угорщині іпотечні банки можуть виконувати лише малоризикові операції.

У Чехії і Словаччині універсальним комерційним банком дозволено займатися іпотечною дяльністю лише за умови застосування так званої “стіни захисту”. Але й у цих країнах ліцензії на іпотечну діяльність видаються переважно спеціалізованим банкам.

У цих країнах вирішено також проблему правового забезпечення принципу покриття та його меж.