Методичні_вказівки_для_заочної_форми_навчання

2.4.1Антибіотичні речовини, їх роль в життєдіяльності клітини. Класифікація антибіотиків. Використання антибіотиків.

2.4.2Антибіотики, які утворюють бактерії, актиноміцети, міцеліальні гриби.

2. 4.3 Промислове отримання природних антибіотиків.

2.4.4Промисловий метод отримання напівсинтетичних антибіотиків.

2.4.5Методи визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків. Одиниці виміру активності антибіотиків.

2.5.1Вітаміни, їх класифікація і використання.

2.5.2Штами-продуценти і промислове отримання вітамінів В12,

В2, D2.

2.5.3Коротиноїди, класифікація, штами-продуценти, принципи отримання. Використання в медицині.

2.5.4Ліпосоми як основа перспективних лікарських форм препаратів діагностичного і лікувальнопрофілактичного призначення.

2.5.5Конструктивні особливості і методи отримання ліпосом.

2.5.6Шляхи вдосконалення ліпосом як лікарської форми (забезпечення направленого транспорту ліпосом в організмі, стабілізація і оптимізація включення в них лікарських препаратів).

2.5.7Визначення поняття «мікробна деградація» і «біоконверсія» Методи синтезу біопродуктів, засновані на біоконверсії

12

Продовження таблиці 3.1

РекомендоТема вана літера-

тура

2.6.1Фітопатогенні мікроорганізми. Методи контролю мікробної контамінації рослинної сировини.

2.6.2Мікробна контамінація фармацевтичних препаратів. Джерела та наслідки.

2.6.3Нормування мікробної контамінації згідно Державної фармакопеї України.

2.6.4Зберігання мікроорганізмів. Методи зберігання мікробіологічного синтезу.

Таблиця 3.2. – Зміст лабораторних занять

Модульний контроль 1

1 Мікробіологічна лабораторія. Мікроскопи і методи мікроскопії. Мікроорганізми як об’ект хімічної мікробіології. [3,4] Особливості морфології прокаріотів. Прості та складні методи фарбування. Захист роботи.

2 Фізіологія мікроорганізмів. Хімічний склад мікроорганізмів. Поживні середовища. Стерилізація. Ріст і розмноження

мікроорганізмів. Характеристика колоній бактерій. Пігментоу- [3,4] творення. Обмін речовин у мікроорганізмів. Бродіння. Захист роботи.

13

Продовження таблиці 3.2

1.Експериментальна грунтова мікробіологія / В. В. Волкогон, О. В. Надкернична, Л. М. Токмакова, Т. М. Мельничук, Л. О. Чайковська. – Київ: Видавництво Аграрна наука, 2010. – 464 с.

2.Мікробіологія : навч. посіб. / Ю. Д. Бабенюк, А. Ф. Антипчук ; Відкритий міжнар. ун-т розвитку людини "Україна". - К. : Ун-т "Україна", 2010. - 148 с.

3.Мікробіологія. Підручник [для студентів вищих навчальних закладів] / С.П. Гудзь, С.О. Гнатуш, І.С. Білінська. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – 360 с.

4.Мікробіологія : І.Л. Дикий, І.Ю. Холупяк, Н.Ю. Шевельова та ін. – Харків, Видавництво: НФаУ "Оригінал", 2006. – 432 с.

14

5.Мікробіологія, імунологія, вірусологія / І.О Ситник, С.І. Климнюк – Тернопіль Видавництво: "ТДМУ", 2009. – 397 с.

6.Практикум з мікробіології Текст : навч. посіб. / А. Ф. Антипчук, А. І. Пі- ляшенко-Новохатний, Т. М. Євдокименко ; Відкритий міжнар. ун-т розв. людини "Україна". - К. : Університет "Україна", 2011. - 155 с.

7.Хімічна мікробіологія : навч. посіб. до лаботатор. занять, самост. аудиторії і позааудит. роботи студ. / Л. С. Стрельников [та ін.] ; Національний фармацевтичний ун-т. - Х. : НФаУ, 2008. - 148 с.

8.Широбоков В.П. Медична мікробіологія, вірусологія і імунологія / В.П. Широбоков. – Вінниця: Видавництво «Нова книга», 2011. – 951 с.

Допоміжна

1.Елинов Н.П. Химическая микробиология. – М.: Высшая школа, 1989. –

448c.

2.Микробиология / Дикий И.Л., Холупяк Н.Ю., Шевелева Н.Е., Стегний М.Ю. – Харьков: Прапор, Изд. НФАУ, 1999. – 678 с.

3.Промышленная микробиология. Под редакцией Н.С. Егорова – М.: Высшая школа, 1986. – 677 с.

4.Хімічна мікробіологія. Навчальний посібник до лабораторних занять / Стрельников Л.С., Стрілець О.П., Чікіткіна В.В., Щербак О.В. та інші. –

Х.:вид-во НФаУ, 2008. – 148 с.

5.Хімічна мікробіологія. Конспект лекцій / Укладач О.В. Моспанова – Київ КНУТД, 2014. –125 с.

4.Хімічна мікробіологія. Методичні вказівки до лабораторних занять (для студентів за напрямом підготовки 6.120201 –- Фармація) / Укладачі О.В. Моспанова– Київ: КНУТД, 2014.– 49 с.

6.Чуешов В.И. Промышленная биотехнология. Учебное пособие для студентов вузов. – Х.: Изд-во НФАУ: Золотые страницы, 2004. – 112 с.

7.Чуешов В.И. Промышленная биотехнология. Учебное пособие к лабораторным занятиям. – Х.: Изд-во НФАУ, 2001. – 93 с.

5 Контрольна робота для студентів заочної форми навчання

5.1 Рекомендації з вибору варіанта Контрольна робота складається з 8 питань, які вибираються із таблиці

5.1.

Контрольна робота виконується відповідно до варіанту, номер якого співпадає з останньою цифрою залікової книжки студента.

15

Таблиця 5.1 – Варіанти контрольних робіт та номери питань.

5.2 Рекомендації щодо виконання контрольної роботи

Поточний контроль самостійної роботи студентів заочної форми навчання здійснюється за результатами виконання ними контрольної роботи на протязі 7 семестру.

Контрольні роботи подаються на перевірку до кафедри „Промислової фармації ” особисто, через уповноважену особу або надсилається поштою.

Прийом контрольної роботи проводиться протягом семестру і припиняється за 10 календарних діб до початку екзаменаційної сесії.

Не приймається контрольні роботи виконані скануванням чи копіюванням з літературних джерел.

Контрольні роботи перевіряється викладачем протягом не більше 10 діб з часу її прийому на кафедру.

Якщо робота не зарахована, студент повинен її отримати разом з відгуком викладача і виконати повторно. Повторна робота містить відповіді тільки на ті завдання, або частини початкової роботи, які вказані викладачем у відгуку.

Оформлення, прийом і перевірка повторної роботи такі ж, як і початкові. Повторна контрольна робота здається разом з початковою роботою і відгуком викладача.

У випадку незгоди з оцінкою роботи, студент має право звернутись з письмовою заявою до декану факультету з проханням перевірки роботи комісією. При наявності формальних підстав декан розпорядженням по факультету створює комісію. Якщо комісія після перевірки роботи виставила оцінку

16

“зараховано”, студент повинен здати роботу відповідальному по кафедрі. Якщо комісія виставила оцінку “не зараховано” студент повинен виконати роботу повторно.

5.3 Загальні вимоги до оформлення контрольних робіт

Контрольні роботи слід виконувати пастою синього або чорного кольору у звичайному зошиті або друкувати на аркушах формату А4 (шрифт Times New Roman, розмір 12-14, інтервал 1). Контрольні роботи виконують українською або російською мовами. Титульний лист контрольної роботи та повторної контрольної роботи (виправленої, після зауважень викладача) оформлюють відповідно до Додатків А, Б. Кожне завдання потрібно розміщувати на новому листі, вказуючи номер завдання і його назву.

5.4 Приклад оформлення контрольної роботи

Відповіді на теоретичні питання з контрольної роботи надаються у вільній формі з урахуванням рекомендацій, що приведені у розділі 5.2 цих методичних вказівок, та рекомендованої літератури.

Відповіді на питання повинні супроводжуватися, при необхідності, формулами, ескізами, схемами, малюнками, посиланнями на нормативнотехнічну літературу. Перелік літературних посилань, якими користувався студент, повинен бути наведений в кінці контрольної роботи.

Питання Вакцини. Типи вакцин. Зберігання. Використання. Вимоги до вакцин.

Відповідь. Вакцинопрофілактика займає значне місце в боротьбі з інфекційними хворобами. Завдяки вакцинопрофілактиці ліквідована віспа, зведена до мінімуму захворюваність на поліомієліт, дифтерію, різко знижена захворюваність на кір, кашлюк, на сибірську виразку, туляремію та інші інфекційні хвороби. Успіхи вакцинопрофілактики залежать від якості вакцин і своєчасного охоплення щепленнями загрозливих контингентів. Великі завдання стоять щодо вдосконалення вакцини проти грипу, сказу, кишкових інфекцій та інших, а також з розробки вакцин проти сифілісу, ВІЛ-інфекції, сапа, хвороби легенів і деяких інших.

Сучасні імунологія та вакцинопрофілактика підвели теоретичну базу і намітили шляхи вдосконалення вакцин у напрямку створення очищених полівалентних синтетичних вакцин і отримання нових нешкідливих ефективних живих рекомбінантних вакцин.

Під загальною назвою вакцин об'єднують всі препарати, що отримуються як з самих патогенних мікроорганізмів або їх компонентів, так і продуктів їх життєдіяльності, які застосовуються для створення активного імуніте-

17

ту у тварин і людей. Історію створення засобів специфічної профілактики можна розділити на три періоди:

1.Несвідомі спроби на зорі наукової медицини штучно заражати здорових людей і тварин виділеннями від хворих з легкою формою захворювання.

2.Створення великої кількості вакцин з убитих бактерій.

3.Створення і застосування живих, убитих, суб'єдиничних вакцин. Перший період ознаменувався геніальним відкриттям живих вакцин

Е. Дженнером (1796) і Л. Пастером (1880). Хоча в основі цих відкриттів лежали досвід і спостереження (Е. Дженнер), знання етіології і свідомий експеримент (Пастер), головним у цей майже столітній період було штучне зараження , тобто викликати «легку хворобу» з тим, щоб людина не захворіла нею у важкій формі. Вакцина Дженнера проти віспи, вакцина Пастера проти холери курей (1880) містили живих збудників хвороби, ослаблених різними методами. У 1884 році Л.С. Ценковський в Росії, використовуючи принцип аттенуаціі (ослаблення) по Пастеру, приготував вакцини проти сибірської виразки. На цьому перший, найбільш ранній період розробки живих вакцин закінчується, разом з ним і закінчується перший період розвитку імунології.

Другий період характеризується виготовленням вакцин з убитих бактерій і відкриттям великої кількості збудників захворювань. І сміливо можна сказати, що не було такого мікроорганізму, який би у вбитому стані не використовувався в якості вакцини. Офіційним початком цього періоду слід вважати 1898 (Kolle Pieiffer), він дав гіпотези для медицини і ветеринарії у створенні так званих корпускулярних вакцин. У той же час він приніс науці багато дивних відкриттів і розчарувань. Цей період не закінчений і зараз, тому що через відсутність ефективних профілактичних препаратів ми користуємося убитими корпускулярним вакцинами при цілому ряді інфекцій. У розробці живих вакцин цей період зіграв сумну роль. Він затримав їх розвиток більш ніж на 20 років. Але в той же час в цей період існувала думка про недостатню ефективність вбитих вакцин. Вчені не залишали пошуків все нових і нових живих вакцин, як найбільш ефективних і економічних профілактичних препаратів.

У третій період (з 1930 року) в рівній мірі одержали розвиток живі, убиті і так звані хімічні вакцини з очищених антигенів, тобто третій період характеризується розвитком обох напрямків. Прихильники застосування убитих вакцин, посилаючись на факти ускладнень при застосуванні живих вакцин у ветеринарній практиці, відкидали їх і прагнули вдосконалити убиті вакцини. Способи покращення убитих вакцин були пов'язані із застосуванням різних фізичних і хімічних агентів для знешкодження мікробів, підбором штамів з повноцінними антигенами, введення «щадних» режимів інактивації культур мікробів, використанням очищених, так званих протективних, антигенів (хімічних вакцин). Приділялася чимало робіт щодо питань «депонуван-

18

ня» вбитих і хімічних вакцин, методів їх аплікації, кратності, інтервалам, дозам введення, а також проблеми ревакцинації. При цьому були досягнуті великі успіхи. Але все ж таки проблема ліквідації інфекційних хвороб успішно не вирішувалася. Виготовлення живих вакцин в 20-60-х роках минулого століття не стояло на місці. Розробки отримання живих вакцин проводилися більш уповільненими темпами, ніж убитих вакцин. Лише в останні 20-30 років ми стаємо свідками широкого виробництва живих вакцин і заміни ними убитих вакцин, не завжди є ефективними.

Вакцини (лат. vaccinus коров'ячий) – препарати, одержані з мікроорганізмів або продуктів їхньої життєдіяльності; застосовуються для активної імунізації людей і тварин з профілактичною і лікувальною метою.

Розрізняють такі види вакцин:

-вакцина адсорбована (v. adsorptum) – антигени якої сорбовані на речовині, що підсилюють та пролонгують антигенне роздратування.

-вакцина антирабічна (v. antirabicum; анти-+ лат. Rabies сказ) – виготовлена з штаму фіксованого вірусу сказу в суспензії тканин головного мозку тварин або в культурі клітин і призначена для попередження захворювання у осіб, укушених (ослюненних) тваринами, хворими на сказ (підозрюваними на захворювання).

-вакцина асоційована (v. associatum;) – препарат, що складається з декількох вакцин різного типу, призначений для одночасної імунізації проти декількох інфекційних хвороб.

-вакцина жива (v. vivum) – що містить життєздатні штами патогенного мікроорганізму, ослаблені до ступеня, що виключає виникнення захворювання, але повністю зберегли антигенні властивості, що обумовлюють формування специфічного імунітету у прищепленого.

-вакцина полівалентна (v. polyvalens; грец. Poly - багато + лат. Valens, valentis сильний) – виготовлена на основі декількох серологічних варіантів збудника однієї інфекційної хвороби.

-вакцина убита (v. inactivatum) – виготовлена з мікроорганізмів інактивованих (убитих) впливом фізичних або хімічних факторів.

-вакцина фенолізована (v. phenolatum) – виготовлена з мікроорганізмів, інактивованих фенолом.

-вакцина формалінізована (v. formalinatum) – виготовлена з мікроорганізмів, інактивованих формаліном.

-вакцина хімічна (v. chemicum) – що складається зі специфічних антигенів, витягнутих з мікроорганізмів, і очищена від баластних речовин.

-вакцина ембріональна (v. embryonale) – виготовлена з вірусів або рикетсій, вирощених на ембріонах птахів (курей, перепілок).

-вакцина етерізована (v. aetherisatum) – виготовлена з мікроорганізмів, інактивованих ефіром.

19

Вакцини складаються з чинного початку – специфічного антигену; консерванту для збереження стерильності; стабілізатора, або протектора, для підвищення термінів зберігання антигену; неспецифічного активатора (ад'ю- вант), або полімерного носія, для підвищення імуногенності антигену (в хімічних, молекулярних вакцинах). Специфічні антигени, що містяться у вакцинах, у відповідь на введення в організм викликають розвиток імунологічних реакцій, що забезпечують стійкість організму до патогенних мікроорганізмів. В якості антигенів при конструюванні вакцин використовують: живі ослаблені (аттенуіровані) мікроорганізми; неживі (інактивовані, убиті) цільні мікробні клітини або вірусні частки; витягнуті з мікроорганізмів складні антигенні структури; продукти життєдіяльності мікроорганізмів – вторинні метаболіти (наприклад, токсини): антигени, отримані шляхом хімічного синтезу або біосинтезу із застосуванням методів генної інженерії. У відповідності з природою специфічного антигену вакцини ділять на живі, неживі і комбіновані (як живі, так і неживі мікроорганізми та їх окремі антигени).

Живі вакцини отримують з природних штамів мікроорганізмів, що володіють ослабленою вірулентністю для людини, але містять повноцінний набір антигенів (наприклад, вірус віспи коров'ячої), і з штучних (аттенуірованих) штамів мікроорганізмів. До живих вакцин можна віднести також векторні вакцини, отримані генно-інженерним способом і представляють собою вакцинний штам, що несе ген чужорідного антигену (наприклад, вірус віспенной вакцини з вбудованим антигеном вірусу гепатиту В).

Неживі вакцини підрозділяють на молекулярні (хімічні) і корпускулярні. Молекулярні вакцини конструюють на основі специфічних протективних антигенів, що знаходяться в молекулярному вигляді та отриманих шляхом біосинтезу або хімічного синтезу. До цих вакцин можна віднести також анатоксини, які являють собою знешкоджені формаліном молекули токсинів, що утворюються мікробної клітиною (дифтерійний, правцевий, ботулінічний та ін.). Корпускулярні вакцини отримують з цілісних мікроорганізмів, інактивованих фізичними (тепло, ультрафіолетове випромінювання та інші) або хімічними (фенол, спирт) методами (корпускулярні, вірусні і бактеріальні вакцини), або з субклітинних надмолекулярних антигенних структур, витягнутих з мікроорганізмів (спліт-вакцини, вакцини зі складних антигенних комплексів).

Молекулярні антигени, або складні протективні антигени бактерій і вірусів, використовують для одержання синтетичних і напівсинтетичних вакцин, що представляють собою комплекс із специфічного антигену, полімерного носія.

З окремих вакцин (моновакцини), призначених для імунізації проти однієї інфекції, готують складні препарати, що складаються з декількох моновакцин. Такі асоційовані вакцини, або полівакцини, полівалентні вакцини забезпечують імунітет одночасно проти кількох інфекцій. Прикладом може служити асоційована АКДС-вакцина, до складу якої входять адсорбовані ди-

20

фтерійний і правцевий анатоксини і кашлюковий корпускулярний антиген. Існує також сімейство поліанатоксинів: ботулінічний пентаанатоксин, протигангренозний тетраанатоксин, дифтерійно-правцевий дианатоксин. Для профілактики поліомієліту застосовують єдиний полівалентний препарат, що складається з аттенуірованих штамів I, II, III серотипів (сероварів) вірусу поліомієліту.

Основною властивістю вакцин є створення активного поствакцинального імунітету, який за своїм характером і кінцевому ефекту відповідає постінфекційному імунітету, іноді відрізняючись від нього лише кількісно. Вакцинальний процес при введенні живих вакцин зводиться до розмноження і генералізації аттенуірованих штамів в організмі прищепленого і залучення в процес імунної системи. Хоча за характером поствакцинальних реакцій при введенні живих вакцин, вакцинальний процес і нагадує інфекційний, однак він відрізняється від нього своїм доброякісним перебігом.

Вакцини при введенні в організм викликають відповідну імунну реакцію, яка в залежності від природи імунітету та властивостей антигену може носити виражений гуморальний, клітинний або клітинно-гуморальний характер. Ефективність застосування вакцини визначається імунологічної реактивністю, що залежить від генетичних і фенотипічних особливостей організму, від якості антигену, дози, кратності та інтервалу між щепленнями. Тому для кожної вакцини розробляють схему вакцинації.

Живі вакцини зазвичай використовують одноразово, неживі – частіше

– двічі або тричі. Поствакцинальний імунітет зберігається після первинної вакцинації 6-12 місяців (для слабких вакцин) і до 5 і більше років (для сильних вакцин); підтримується періодичними ревакцинаціями. Активність вакцини визначається коефіцієнтом захисту (відношенням числа захворювань серед нещеплених до числа хворих серед щеплених), який може варіювати від 2 до 500. До слабких вакцин з коефіцієнтом захисту від 2 до 10 відносяться грипозна, дизентерійна, черевнотифозна та ін, до сильних з коефіцієнтом захисту від 50 до 500 – віспінна, туляремійна, проти жовтої лихоманки і ін. Залежно від способу застосування вакцини поділяють на ін'єкційні, пероральні і інгаляційні. Відповідно до цього їм надається відповідна лікарська форма: для ін'єкцій застосовують вихідні рідкі або регідратовані з сухого стану вакцини; пероральні – у вигляді таблеток, цукерок (драже) або капсул; для інгаляцій використовують сухі (пилові або регідратовані) вакцини. Вакцини для ін'єкцій вводять нашкірному (скарифікація), підшкірно, внутрішньом'язово.

Найбільш прості у виготовленні живі вакцини, так як технологія в основному зводиться до вирощування аттенуірованних вакцинних штамів з дотриманням умов, що забезпечують отримання чистих культур штаму, виключення можливостей забруднення іншими мікроорганізмами з подальшою стабілізацією і стандартизацією кінцевого препарату. Вакцинні штами бакте-