Демонстрація

Теза й аргументи доказів є за своєю логічною формою судженнями. Виражені в граматичних реченнях, вони сприймаються нами безпосередньо: тезу й аргументи можна побачити, якщо вони написані" почути, якщо вони вимовлені.

Демонстрація є складнішою, ніж теза й аргументи" складовою частиною доказу. Демонстрація — це не якесь окреме судження" наявне в доказі, окрім суджень" у яких виражені теза й аргументи, а спосіб (або форма) зв'язку тези й аргументів доказу.

Теза й аргументи самі по собі" поза логічним зв'язком одне з одним, ще не є доказ. Аргументи набувають певного значення для тези лише тоді, коли ми виводимо з них тезу. Процес виведення тези з аргументів і є демонстрація. Вона виражається завжди у формі умовиводів. Тому будь-який доказ є умовиводом. Але звідси не випливає" що доказ — якийсь вид умовиводів, не можна робити висновок про те" що доказ є нова, окрім понять, суджень і висновків, форма мислення.

Будь-який доказ щодо логічного відношення є умовивід і здійснюється у формі умовиводу. Але не всякий умовивід є доказом. Умовивід — це логічна форма виведення нового знання, відкриття істини. В умовиводі ми йдемо від засновків до висновків, що є новим знанням. Доказ — цс засіб обґрунтування знання вже відомого, форма виправдання нової істини. У доказі ми йдемо від тези до аргументів, вибору аргументів передує знання того положення, для якого ми підшукуємо підстави. У процесі умовиводу наша увага зосереджується на запитанні про те, що випливає із цих засновків, у доказі ж головним для нас є запитання про те, чи дійсно це випливає.

Оскільки умовивід може бути як дедуктивним, так і індуктивним, то й доказ за способом логічного зв'язку тези й аргументів (демонстрації) може відбуватися або у формі дедуктивного, або у формі індуктивного умовиводу.

38.Фактори розвитку наукового потенціалу України

3.2.1.

Актуальність теми наукової роботи Виявлено галузі наук, які

найбільше досліджуються науковцями України, визначено

основні наукові центри, здійснено тематичний розподіл нау кових робіт за регіональною та гендерною ознаками. Отримані результати можуть бути використані органами державної влади, науковими установами для розроблення перспективних планів наукових досліджень в Україні. З кожним роком розвиток суспільства все сильніше залежить від соціальних, інформаційних, культурних, політичних технологій та інновацій. Більшість країн прагнуть виробити стратегії свого наукового та інноваційного розвитку, що веде до суспільства, побудованого на знаннях. У сучасних умовах практичне використання природничо-наукових, гуманітарних і науково-технічних знань стає найвагомішим джерелом забезпечення життєдіяльності суспільства, його духовного й фізичного розвитку.

Метою роботи є наукове обґрунтування та розробка рекомендацій щодо виявлення напрямів розвитку наукового потенціалу України.

Відповідно до встановленої мети наукової роботи визначено такі завдання:

1) зміну структури наукового потенціалу під час скорочення попиту на інноваційні види діяльності та зміну ролі секторів науки (академічного, галузевого, заводського, сектора вищої освіти) у забезпеченні інноваційних потреб регіонального виробника, необхідність їх адаптації до нових умов функціонування;

2) незбалансованість напрямів наукових досліджень (потенційних можливостей) і регіональних потреб у науковому супроводі. Разом із тим обмеженими є розроблення світового рівня та попит із боку споживачів інших регіонів й іноземних країн; обмежені міжнародні контакти;

3) суперечність між необхідністю підтримки конкурентних переваг суб'єктів господарювання на міжнародних та внутрішніх ринках і повільною динамікою розвитку інноваційного підприємництва, що не забезпечує зростання обсягів наукомісткої продукції, а відтак украй низьким залишається рівень наукомісткості внутрішнього валового продукту та продуктивності національної економіки в цілому.

4) принципова зміна умов фінансування наукових досліджень і доступності джерел фінансування інноваційних процесів, що практично створює передумови якщо не знищення, то поступової деградації наявного наукового потенціалу, особливо у регіонах із низьким рівнем розвитку. За умов позитивної динаміки фінансування наукових досліджень основним джерелом фінансування залишаються насамперед власні кошти підприємств;

5)нерозвиненість ринку інновацій, який у регіональному середовищі виконує важливі регулюючі функції: служить осередком здійснення науково-технічної політики; формує економічні важелі впливу на виробників і споживачів нововведень (через ціни, проценти, пільги й ін.); зумовлює розвиток того або іншого виробництва; формує вимоги до нововведень із боку бізнесу; безпосередньо регулює виробництво через активний попит на інвестиційні товари, призначені для підприємницьких проектів;

6) відсутність належної ринкової інфраструктури, що забезпечує комерціалізацію наукового продукту та інноваційний процес у цілому.

В ході робот над науковою темою «Фактори розвитку наукового потенціалу України» можна використати такі методи наукових досліджень:

1) Класифікація об’єктів за наявністю і відсутністю ознак –полягає в тому, що більшість об’єктів поділяються на два класи. Один з них має певну властивість, а другий не має її. Наприклад, витрати поділяються на виробничі (далі нема поділу) та невиробничі (пов’язані з виробництвом і не пов’язані).

2) Класифікація об’єктів за видозміною ознак –полягає у тому, що члени поділу являють собою такі сукупності предметів, в кожній із яких загальна для всіх сукупностей ознака виявляється по особливому, з тими чи іншими варіаціями.

3.2.3.

1. Ковальчук В. В. Основи наукових досліджень : навч. посіб. /

В. В. Ковальчук — К. : Слово, 2009. — 239 с.

2. Кочупалова В. "Літопис авторефератів дисертацій" як віддзер-

калення напрямів розвитку української науки / Віта Кочупа-

лова // Вісник Книжкової палати. — 2008. — № 4. —

С. 9—11.

3. Літопис авторефератів дисертацій : держ. бібліогр. покажч.

України / Книжкова палата України імені Івана Федорова.

— К., 2009. — № 1—4. — (Національна бібліографія Ук-

раїни).

4. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : стат. зб. / Держ.

ком. статистики України. — К. : Держкомстат України, 2009.

— 365 с.

5. Основи наукових досліджень: категорії, поняття, терміни,

нормативні документи : навч. посіб.-довід. / уклад.: Б. Білецький,

О. Добржанський. — Чернівці : Технодрук, 2010. — 379 с.

6. Про обов'язковий примірник документів : Закон України від

9 квіт. 1999 р. № 595-XIV // Відомості Верховної Ради Украї-

ни. — 1999. — № 22/23. — Ст. 199.

7. Устіннікова О. Біля витоків державної бібліографії : (до

85-річчя "Літопису українського друку") / Ольга Устіннікова,

Ніна Палащина // Вісник Книжкової палати. — 2009. — № 12.

— С. 26—29.

8. Шейко В. М. Організація та методика науково-дослідної діяль-

ності : підручник / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. — 6-те вид.,

переробл. і доповн. — К. : Знання, 2008. — 310 с.

ЗАДАЧА

Із великого різновиду технічних параметрів, які характеризують якість ручних ліхтарів, за найбільш важливі експертами визначено наступні: довжина L, вага V, матеріал корпусу М та час роботи R. Значимість кожного із параметрів оцінено в балах. Дані про генеральну сукупність експертів та бальну оцінку параметрів якості ручних ліхтарів наведено відповідно в табл. 1.1, табл. 1.2.

Таблиця 1.1

Дані про генеральну сукупність експертів Варіант	Довірчий коефіцієнт t	Допустима помилка репрезентативності Mg	Питома вага абсолютно кваліфікованих експертів r	Питома вага менш кваліфікованих експертів q
1	2,227	0,300	0,90	0,10
2	2,200	0,210	0,90	0,10
3	1,227	0,300	0,95	0,05
4	2,630	0,250	0,90	0,10
5	2,400	0,230	0,90	0,10
6	1,960	0,190	0,70	0,30
7	2,100	0,237	0,85	0,15
8	2,220	0,220	0,89	0,11
9	2,000	0,220	0,86	0,14
10	2,000	0,190	0,90	0,10

Таблиця 1.2

Результати бальної оцінки експертами технічних параметрів ручних ліхтарів Експерт				Параметр
L		V		M		R
1	60+А		90+В		100+А		30+В
2	90+А		80+В		75+А		65+В
3	40+А		80+В		50+А		35+В
4	100+А		90+В		70+А		32+В
5	50+А		80+В		60+А		40+В
6	70+А		100+В		90+А		50+В
7	60+А		80+В		50+А		90+В
8	70+А		50+В		100+А		80+В
9	70+А		50+В		80+А		60+В
10	60+А		90+В		50+А		40+В

Завдання:

1. Сформувати із генеральної сукупності експертів репрезентативну вибірку за даними табл. 1.1.

2. Оцінити узгодженість думок експертів за допомогою коефіцієнта конкордації (табл. 1.2) та перевірити його значимість при рівні вірогідності Р = 0,95. При виконанні завдання до параметрів L і M додати число А=2*N-20, а до V і R – число В=3*N-25, де N – остання цифра номеру залікової книжки студента.