2.15.Дерево рiшень, як метод прийняття управлiнських рiшень.
Це схематичне представлення проблеми прийняття рішень. Як і платіжна матриця, дерево рішень дає керівнику можливість урахувати різні напрямки діяльності, співставити з ними фінансові результати, скоректувати їх відповідно до наданої їм імовірності, а потім порівняти альтернативи.
2.16.Застосування методiв прогнозування для прийняття управлiнських рiшень.
Це метод, в якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення.
Прогноз – ймовірнісна оцінка результату дій. Є три групи методів прогнозування:
Експертні. Базуються на думці експертів. Якщо допустима певна похибка прогнозування, то може бути вибрана група експертів, яка з якоюсь похибкою представляє думку експертів – репрезентативну вибірку.
Ф-ла
Бернуллі
, де Мд
–
допустима відносна похибка, p
– доля абсолютно кваліфікованих
експертів, q
– доля менш кваліфікованих експертів,
n
– величина репрезентативної вибірки
,
t
– критерій Стьюдента, приблизно 1,96.
Щоб зібрати думки експертів, використовують два методи: анкетування та інтерв’ю.
Аналітичні:
дерево мети
морфологічна скринька
економічний аналіз по беззбитковості(графік, що був у розрахунковій роботі)
прогнозний сценарій
Методи кількісної оцінки. Об’єкт розглядається як система, що розвивається, тобто динамічна система. Значення параметрів, які ми вимірюємо, розміщені послідовно, створюють динамічний ряд. Сама величина визначає рівень динамічного ряду. На нього впливають 4 складових:
випадкова
сезонна
невідома
тренд trend. Це стійка закономірність у зміні динамічного ряду. Вона ведуча, тобто переважає серед усіх інших впливів.
Рівень – величина значення у певній точці динамічного ряду. Рівень динамічного ряду визначає зміну величин параметрів, що визначає систему.
Ретроспективний ряд – закономірності, які уже були раніше.
3.1.Функцiї управлiння
Є 4 функції управління(за Анрі Файєлем):
1. Прогнозування, планування. Визначення цілей організації, і того, що повинні робити її учасники для досягнення цих цілей. 2. Організація. Створення деякої структури. 3. Мотивація. Заохочення робітників до роботи 4. Контроль. Забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей.
Ці функції не виконуються відокремлено одна від одної, а постійно сполучаються у роботі менеджера. Отже, у вузькому розумінні, управління - це процес планування, організації, мотивації та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.
3.2 Сутнiсть, функцiї та вигоди стратегiчного планування
Сучасні концепції менеджменту мож на звести до трьох видів (підходів): процесний, систем ний, ситуаційний.
Процесний підхід був значною віхою у розвитку уп равлінської теорії, а його основні складові застосовуються нині в практиці управління. Вперше поняття процесного підходу було запроваджено прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак ці функції розгля далися авторами як незалежні одна від одної. На про тивагу цьому, процесний підхід у нинішньому розумінні розглядає функції управління як взаємопов'язані.
Управління можна розглядати як процес, що скла дається з серії взаємопов'язаних дій, які називаються функціями управління. В свою чергу, кожна функція управління також являє собою процес, який складається з серії взаємопов'язаних дій. Отже, процес управ ління — це загальна сума всіх функцій управління.
На думку Анрі Файоля, якому приписують розробку цієї концепції, процес управління складається з п'яти основних функцій: передбачення (встановлення мети) , планування, організації, розпорядження, координації і контролю. В інших наукових працях з теорії управління пропонується дещо інший набір функцій: планування, організація, розпорядництво (командування), мотива ція, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, добір персона лу, представництво, ведення переговорів (укладення угод).
Системний підхід грунтується на теорії систем, яка вперше була застосована в точних науках і в техніці, а наприкінці 50-х років – і в теорії управління.
Системний підхід до управління — це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, декомпозицією проблеми на складові частини, аж до виходу на прості запитання типу: «Є- потрібно визначити».
В основі системного розгляду управління і проблем, які виникають. у ході його здійснення, лежить поняття системи.
Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Об'єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. Сит-й підхід вніс великий вклад в теорію упр-ня, використовуючи можливості прямого прикладаня науки до конкретних ситуацій та умов. Цент-м моментом сит-го підходу єситуація - конкретний набір обставин, які сильно впливають на орг-ю в даний конкретний час. (Фоллет, огайо унів). Сит-й підхід визнає, що хоча загальний процес однаковий, специфічні засоби, які повинен використовувати кер-к можуть значно варіювати. Цей підхід в принципі об'єднує всі школи та підходи управліня і розглядає застосуваня будь-якого впливу мотивацій в залежності від ситуацій або від факторів зовн-го та внутрішнього середовища.