СУМ зачёт

12. Числівник. Розряди числівників за значенням Числівник - це самостійна повнозначна частина мови, що означає абстрактно-математичне число або кількість предметів чи їх порядок під час підрахунку. Числівники відповідають на питання скільки? скількох? котрий? котра? котрі? За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на два розряди: кількісні й порядкові.Кількісними є числівники, що означають абстрактно - математичне число або кількість предметів і відповідають на питання скільки?: два, три, десять, тридцять чотири, п 'ятеро, одна друга тощо.Кількісні числівники поділяються на кілька груп: власне кількісні, кількісно-дробові, кількісно-збірні та неозначено кількісні.Власне кількісні числівники називають точно окреслену кількість у цілих одиницях: п 'ять гектарів, двадцять зошитів, двісті п ятдесят днів.Кількісно-збірні (або просто збірні) позначають певну кількість як неподільну, нечленовану сукупність предметів. До збірних належать числівники від двоє до двадцятеро і тридцятеро, а також обидва, обоє, обидві.Збірні числівники обмежено сполучаються з іншими словами, зокрема вони вживаються з:* множинними іменниками: четверо воріт, п'ятеро саней, двоє ножиць;* іменниками чоловічого і спільного роду на позначення істот: троє друзів, тридцятеро козаків, двоє пасажирів, п 'ятеро сиріт. іменниками середнього роду - назвами неістот: двоє дверей, четверо вікон;іменниками середнього роду - назвами малих за віком істот: четверо лошат, цуценят, качат.Кількісно-дробові (чи просто дробові) числівники називають точно фіксовану кількість частин від цілою: три п 'ятих, дві третіх. Кожен дробовий числівник складається із кількісного числівника (у чисельнику) і порядкового (у знаменнику). Дробові числівники можуть поєднуватися із власне кількісними, що позначають число цілих одиниць: одна ціла три п 'ятих, шість цілих одна третя.До дробових зараховують також числівник півтора, півтори, півтораста.Неозначено-кількісні числівники вказують на невизначену, нефік-совану кількість: багато (небагато), мало (немало), чимало, кілька, декілька, кількадесят, кільканадцять, кількасот, стільки, скільки.Неозначені числівники мало, чимало, багато співзвучні із прислівниками, а числівники стільки, скільки - із займенниками. їх належність до тієї чи іншої частини мови визначається на основі контексту: Я багато читаю (прислівник); Багато прилетіло птахів (числівник).Порядкові числівники означають порядок предметів під час підрахунку і відповідають на питання котрий?: восьмий, шістдесят сьомий, дві тисячі шостий.Поєднуючись з іменниками, порядкові числівники узгоджуються з ними у роді, числі й відмінку.

13. Структурні розряди числівників. Граматичні ознаки числівників. Прості числівники утворилися з одного кореня. Вони "охоплюють:1. Назви чисел першого десятка (один — десять), сто, сорок,' тисяча, запозичені числові "назви нуль, мільйон, мільярд.2. Збірні числівники обоє, двоє, троє. похідні від них числівники з суфіксом -к- (двійко, трійко). 3. Непозначено-кількісні числівники кілька, декілька. Складні числівники сформувалися на базі двох коренів числівників, що входили до складу словосполучень різного характеру. До складних належать: 1. Назви чисел другого десятка: одинадцять. 2. Назви десятків: двадцять. 3. Назви сотень. 4. Збірні числівники обидва, обидві; одинадцятеро. 5. Дробові числівники півтора. В їх основі лежить словосполучення, утворене зі слова пол (половина) і форми родового відмінка однини не членного порядкового прикметника втор (втора) (пор. пол втора (чол. р.), пол вторы (жін. р.), а також родового відмінка не членного порядкового прикметника середнього роду второ і родового відмінка однини числівника сто (пор.: пол втора ста).6. Неозначено-кількісні числівники кількадесят, кільканадцять, стонадцять.Складені числівники являють собою сполучення двох, трьох, чотирьох і більшої кількості складних і простих числівників. Вони позначають десятки з одиницями (двадцять п'ять), сотні з десятками (чотириста сорок), сотні з десятками і одиницями (п'ятсот сімдесят п'ять), тисячі з сотнями (три тисячі сто), тисячі з сотнями і десятками (дві тисячі чотириста десять), тисячі з сотнями, десятками та одиницями (три тисячі двісті шістдесят сім) і т. д. У системі складених числівників своєрідну підгрупу становлять дробові числівники: одна четверта, три п'ятих, нуль цілих сім десятих. Своє лексичне значення числівники виражають в граматичній категорії відмінка, тобто вони змінюються за відмінками (це їх постійна морфологічна ознака). За числами змінюється лише числівник один -одні. Більшість числівників, що позначають абстраговану чи конкретну кількість предметів, не мають граматичного роду, крім числівників: один, одна, одно, два - дві, обидва -обидві. Числівники, що означають порядок предметів під час підрахунку, змінюються за відмінками, числами і родами. V реченні числівники виконують різноманітні функції. Сполучаючись з іменниками, вони у формі називного відмінка виконують роль підмета, а в непрямих - роль означення: Через левади та городи два куми йшло з весілля до господи (Л. Глібов). На роздоріжжі під сімома вітрами стояло місто (3 журналу). У першому реченні сполучення два куми виступає підметом, у другому числівник сімома - означення до іменника вітрами. Числівник може виконувати роль іменної частини складеного присудка: Два на сім - чотирнадцять.

14. Синтаксичні функції, морфологічні особливості і відмінювання різних розрядів займенників За синтаксичними властивостями займенник схожий на іменні частини мови, але має й свої особливості. Займенники в реченні виконують функцію усіх членів речення: - підмета: Він їм тугу розганяє, хоть сам. світом нудить (Т. Шевченко); Хто його не знає (Т. Шевченко); присудка: Ти хто такий?; Я твоя!; - означення: Привітай же, моя ненько, моя Україно, моїх діток нерозумних, як свою дитину (Т. Шевченко); - додатка: Виростав вас, доглядав вас, де ж мені вас діти (Т. Шевченко); Один він міме ними (Т. Шевченко); Думи мої, лихо мені з вами (Т. Шевченко); - обставини: В Україну ідіть, діти,… а я - тут загину. Там знайдете щире серце і слово ласкаве (Т. Шевченко). У словосполученні займенники можуть бути головним і залежним компонентом: мій на віки, свій до смерті, наш назавжди; Думи мої; Чи довго їй на сім світі без милого жити? (Т. Шевченко) [1, С. 193].Займенники здатні самостійно утворювати семантично і структурно завершені однослівні або багатослівні речення: Ти хто така?; Чого тобі?; Скільки тобі?; Я твій!; Хто?; Куди?; Що таке? та ін. Специфічною синтаксичною функцією займенника, якої не мають іменники, прикметники, числівники, є функція сполучення підрядної частини складного речення з головною За особливостями відмінювання займенники групують так: а) особові Та зворотний утворюють особливий тип відмінювання; б) присвійні, вказівні, означальні займенники відмінюються подібно до прикметників; в) усі інші займенники відмінюються за окремими зразками.Існує інший поділ, залежно від того, яку частину мови замінюють займенники:а) іменникові займенники: особові, зворотний, хто, що (питально- відносні та заперечні й неозначені з цими основами);б) прикметникові займенники: присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій, їхній), вказівні (цей, той, такий), означальні (сам, самий, всякий, кожний, інший, жодний), питально-відносні (який, чий, котрий), неозначені та заперечні з основами зазначених у цій групі питально-відносних займенників;в) числівникові займенники: вказівний (стільки), питально-відносний (скільки) та заперечний і неозначені, утворені від скільки. Для частини відмінкових форм займенників характерний суплетивізм, тобто творення форм непрямих відмінків від іншої основи: я — мене, ми — нас, він — його тощо.

.15. Займенник. Розряди займенників за значенням. Особові займенники вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять. Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматич­них значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи. Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: бра­ти себе в руки, бути самим собою. У формі давального відмінка (собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті. Присвійні займенники вказують на належність пред­мета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі од­нини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники спів­відносні з присвійними прикметниками і, як і вони, змінюються за відмінками, родами та числами. Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки. Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про предмет, близький у просторі або в час. Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий за своїм значенням і граматичними ознаками спів­відносні з прикметниками. сновний зміст займенника сам, самй, саме, самі (з наго­лосом на другому складі) — виділення самостійної ролі певного предмета. Питальні займенники являють собою запитання, які ставляться до іменника: хто?що?; до прикметника: який?чий?; до числівника: скільки? котрий? Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непрямих відмінках після приголосних м і х перед часткою (постфіксом) -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиїмось, чиїхсь і чиїхось.

16. Дієслово. Значення, його морфологічні ознаки. Неозначена форма дієслова. Дві основи дієслова.