1933 Рік — рік горезвісного голодомору на Україні, масове винищення української інтелігенції. Це вигнання з «Березоля» Леся Курбаса, що означало розгром самого театру.

Ще у 1926 році театр «Березіль» було переведено до Харкова. Але, на жаль, Лесь Курбас працював у ньому художнім керівником і режисером лише до 1933 року. Протягом усього його творчого життя пліч-о-пліч з ним були його дружина Валентина Миколаївна Чистякова, народна артистка УРСР і УзРСР і мама, Ванда Адольфівна. [11, 9 - 13].

Керівники ДПУ відправили Курбаса етапом до Харкова з наказом на місці завершити справу театрального режисера. Це було на початку березня 1934 року.

Ось так розправились чекісти з невинною людиною. Судовою трійкою при колегії ДПУ від 9 квітня 1934 року О.С. Курбаса засуджено до ув’язнення на 5 років у виправно-трудових таборах (ВТТ). Олександру Степановичу пролягла дорога на Соловки. Перечитуючи виписку із протоколу № 31 засідання Особливої Трійки Управління НКВС від 9 жовтня 1937 року О.С.Курбасу прийнято вирок — РОЗСТРІЛЯТИ…

Ухвалою цієї Особливої Трійки Управління НКВС вирок виконано 3 листопада 1937 року напередодні 20-річчя Жовтневої революції. За свідченням очевидця уже згадуваного артиста театру «Березіль» Й.Й. Гірняка, його все життя мучила картина: роздягнених догола Леся Курбаса і Миколу Куліша вивезли на баржі, розстріляли і викинули у Біле море…

Ось так за фактом лише одного О.С. Курбаса повстає апогей кривавої оргії єжовщини, коли за наказом «залізного наркома», улюбленця Сталіна, восени 1937 року до всіх таборів велетенського архіпелагу ГУЛАГ вилетіли Особливі трійки для «розчищення занадто великих скупчень «ворогів народу», введення жорстокішого режиму утримання в’язнів. На Соловках табір взагалі закрили, монастир перетворили на в’язницю. Тож «зайвих» мешканців острова сортували як тварин: фізично найміцніших переправляли на тяжкі роботи в інші табори, а слабших — косили з кулеметів над величезними ямами або вивозили в море баржами, які ніколи не поверталися до берегів…

Про це ще будуть написані пекучі сторінки історії українського народу, зокрема, його цвіту — інтелігенції, генофонду нації. Ось так було безжально знищено Леся Курбаса, Миколу Зерова, Григорія Епіка, Валер’яна Поліщука, Валер’яна Підмогильного, Миколу Куліша…

Скупі рядки Леся Курбаса. Вони вміщені у копіях протоколу допиту від 17 січня 1934 року, а ще й копіях скарги дружини Валентини Миколаївни Чистякової Генеральному прокуророві Радянського Союзу Руденкові у 1955 році, у якій вона просить розглянути справу її чоловіка по реабілітації.

1.2. Творчі пошуки видатного драматурга

Якось Йосип Гірняк у своїх «Споминах» зазначив: «Наяву й у сні перед моїми очима стоїть Лесь Курбас…найбільша постать в історії українського театру – найтрагічніша постать в українському театрі.»[4, 15]

Давайте розберемось, чому ж найбільша? Бо Курбас вивів українське театральне мистецтво на широку світову арену. Це під його режисурою макети Мистецького об’єднання «Березіль» отримали золоту медаль на світовій театральній виставці в Парижі 1925 року. А два роки пізніше, даючи інтерв’ю в Празі до місцевої газети, Курбас сказав: «Українці розвиваються сьогодні в націю в модерному розумінні слова, і ту саму тенденцію переслідує український театр. Розвивати рамки провінціялізму, нав’язати до головних течій світу – це наші завдання». [3, 24]

Для молодого двадцятилітнього Леся Курбаса, що закінчив гімназію в Тернополі 1907 року, постала проблема – куди йти далі? Знаючи незавидну долю свого батька, визначного актора та режисера Степана Яновича та матері Ванди, з театру «Бесіда», він мріяв потрапити до Відня, одного з найбільших мистецьких осередків Європи. В його голові нуртувала думка, одночасно з навчанням в університеті вступити до театральної студії, не дивлячись на постійні перестерігання матері.

До Відня він приїхав у кінці вересня 1907 року, і за допомогою місцевих українців записався на філософський факультет університету, зокрема на улюблену германістику та славістику, бо також досконало знав три слов’янські мови. У Відні він пробув лише один рік, але цей рік дав йому надзвичайно багато для ознайомлення з передовою європейською театральною культурою. Він мав змогу обізнатися з режисерським мистецтвом Ґордона Креґа, що вплинув на нього застосуванням дисципліни в театрі, прилучитися до режисерського мистецтва Макса Райнгардта з його постійним експериментаторством і твердженням, що театр і література існують відокремлено одне від одного. Сильне враження залишив імпресіонізм Петера Альтенберга і ґротеск Франца Ведекінда, драматургія експресіоністів та інших.

Але чи не найбільший вплив на молодого Курбаса залишив філософ Анрі Берґсон, що був апологетом інтуїції, а також акторське мистецтво визначних німецьких діячів, зокрема актора Йозефа Кайнца, з його точністю і логічністю в акторському мистецтві.

У вересні 1908 року помер батько Курбаса, і Лесь, приїхавши до Відня, забрав документи й перевівся на філософський факультет Львівського університету, щоб бути ближче до родини. Поруч з академічним навчанням, Курбас робив перші кроки в театральному мистецтві при аматорському гуртку товариства «Сокіл». Невідомо, в якій саме виставі він уперше виступив, але в пресі в перший раз його ім’я з’явилося у зв’язку з виставою «Псотник» Августа Коцюбу (28 березня 1909 року). Критика зазначала, що вдалий образ Каміла в цій виставі належить Курбасові. [1, 363]

Поруч з акторською працею восени 1909 року Курбас починає випробувати себе і в режисурі. Саме тоді він зорганізував драматичний гурток при Львівському університеті і поставив «Євреїв» Євгена Чирікова. Загалом за цю виставу Курбасові піднесено лавровий вінець. Набутий досвід акторської майстерності в аматорських гуртках відкрив йому дальшу дорогу в театрі. Після участей в аматорських гуртках і напівпрофесійному «Гуцульському театрі», розпочався його шлях на професійній сцені. [1, 363]

У пересувному театрі «Руська бесіда» Курбас працював (з перервами) до вибуху Першої світової війни 1914 року. Він мав дуже барвистий репертуар ролей, що сягав від класичної трагедії до французького фарсу, від водевілю до сучасної опери й оперети, від, трактованої як мелодрама, української побутової драми до натуралістичних п’єс Цеглинського, і утворював особливий тип актора виняткової стилістичної гнучкості. [10, 141 – 165]

Виникла ідея заснувати студію, що мала згуртувати навколо себе акторів нової генерації, яких не обтяжали штампи акторського виконання, запозичені від корифеїв та від гри «нутром». 23 вересня в «Робітничій газеті» Курбас опублікував маніфест «Молодого театру». Коротко в змісті його говорилося, що «Молодий театр» відчуває свою залежність від поступових кіл української інтеліґенції. Виникнення «Молодого театру» тісно пов’язане з розвитком української інтеліґенської думки та духовної орієнтації. В українській літературі та українському репертуарі стався «поворот до Європи». Нова духовна орієнтація створила нового актора. Цей актор не може бути спадкоємцем традицій побутового театру, бо сучасний український театр – наслідок антиукраїнського режиму, це недодумана думка, недотягнений жест, недонесений тон. Російський театр не може бути за зразок, бо сам переживає кризу.

За твердженням Курбаса, треба самим творити новий театр. Але, щоб щось творити, треба засвоїти «технічні вмілості» акторські, мистецтво – бо не є тільки хист, але й уміння. Шукання мають розвиватися в площині гасла «мистецтво для мистецтва». Стиль у формах мистецтва – головне, він умова для жесту, слова, тону, ритму. Позитивні наслідки шукань можуть бути лише тоді, коли кожний актор сам, самостійно шукатиме. Тому має бути суворе обмеження прав режисера і художника, можлива повна свобода творчості індивіда й колективу, можлива повна свобода ініціативи.[2, 5]

Молодий театр – це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів.

Отже, ми бачимо, що Лесь Курбас будучи ще навіть дитиною почав свій неоціненно важливий творчий шлях. Його режисерські і акторські здібності не могли залишитись непоміченими як майстрами цього жанру, так і просто любителями-глядачами. Його енергія, цілеспрямованість характеру та звичайно ж талант були направлені на реформаторську діяльність в національному театрі. Він – автор багатьох статей і книг з теорії театру, режисерської та акторської майстерності. Він – талановитий актор і постановник, бо його гра і робота заполоняли кожний сантиметр людської душі. Чого б не торкнулась його рука ставало досконалим. Можливо, це відбувалось тому що він був великим майстром своєї справи. Він цінував думку кожного з ким зустрічався на дорозі життя, до нестями був закоханий в національні традиції, літературу. Вважав їх цілющим джерелом свого життя.