Воли та осі

Якось запріг селянин волів, навантажив воза пшеницею та й повіз до міста продавати.

- Не щастить нам сьогодні,- каже половий віл до чорного.- Віз важкий, та ще й під гору його тягти...

- Нічого,- відповідає чорний.- Всенький ранок у місті відпочиватимемо та й повернемось упорожні.

- Знаю,- зітхає половий,- але я за жнива так наробився, що вже геть знесилів.

- О нещасний,- відмовляє чорний,- нарікаєш і нарікаєш. А забув, що ми все літо паслися й відпочивали?

Так ішли вони собі потихеньку, аж .раптом почули позаду: рип, рип, рип...

- Чуєш? - питає половий.

- Чую. То осі риплять.

Рип, рип, рип,- рипіли осі. Рипіли на узвозах і на рівному, відповідаючи на кожен крок волів. А вони, витягши шиї, поволі тягли воза й стиха розмовляли.

Раптом половий віл зупинився:

- Це рипіння по серцю мені скромадить. Слухайте, любі,- обернувся він до осей.- Це ми тягнемо воза, а не ви. Чого ж ви волаєте? Хто почує- подумає, що лише ви працюєте... І воли поплентались далі.

- Оце нагримав на них,- каже половий,- ніби й полегшало на душі.

- Аби ж то тільки осі рипіли! - відмовляє чорний.-Є й людей, і звірів чимало, котрі вдають, що вони працюють, мучаться, дбають за все, що без них і світ перевернеться. Насправді ж вони нічого не роблять; інші працюють за них.

 

Чорногуз та орач

Настала осінь. Розм'якла від дощів земля. Селянин запріг коней та й поїхав сіяти озимину. Орав до полудня поле, спини не розгинаючи, потім засіяв і заборонував. Додому повернувся вже поночі.

- Де ти так забарився? - питає його жінка.

- На полі; хоч і натомився дуже, але з усім упорався. Посіяв пшеницю, і, коли буде добра погода, матимемо добрий урожай.

Потому селянин повечеряв смачно й ліг спати. Взавтра знову подався на поле - полагодити огорожу, аж бачить: зграя журавлів хазяйнує на ньому - дзьобає пшеницю.

Заболіла орачеві душа, і він закричав розпачливо:

- Хіба для вас я сіяв? Ну, начувайтеся! І заходився ставити на полі сільця.

- Агей, ходіть-но сюди, побалакаємо! Але журавлі налякалися й не підходили. Тоді

орач полагодив огорожу та й подався додому. А вдосвіта знову попростував на поле.

- Ану ж гляну, хто там упіймався... А глянувши, зрадів:

- Так вам і треба, поганці! Що заробили, те й маєте!

В кожне сільце впіймався журавель. Орач почав їх виплутувати й кидати в мішок. Коли це підходить до одного сільця, а -там, замість журавля,- чорногуз.

- Що ти тут робиш? - питає орач.

- Ой, чоловіче добрий! - залементував чорногуз.- Відпусти мене на волю. Не карай мене. Я не журавель, я не дзьобав твого зерна. Я чорногуз, їм черв'яків, гадюк та рибу. Ніколи й зернини в рот не брав, не порпався на твоєму полі. Я спокійний і поважний птах, добрий господар і нікому не чиню зла. Поглянь на мене - я не такий, як журавлі, я іншого кольору. Тож відпусти, благаю тебе! Присягаюсь - я ніколи не робив тобі шкоди.

- Може, ти й справді не журавель і не дзьобав зерно на моїм полі,- каже орач.- Може, й справді ти чорногуз, спокійний і поважний птах. Але чому ти був поміж них? Я спіймав тебе на своєму полі, як і журавлів. То й тебе спіткає їхня доля, не нарікай і не проси.

Але сказав так орач, аби тільки налякати чорногуза, бо знав, що той і справді не робив шкоди. І, зібравшись додому, випустив птаха ще й напутив:

- Лети собі здоровий, та більше не водися з такими, а то трапиш у халепу. Цього разу тобі пощастило, а вдруге може не так скінчитися. Отож водися завше з гарними й поважними птахами, а від поганих тікай подалі. Затямив?

Переляканий чорногуз полетів до свого гнізда. Відтоді він, забачивши журавля, летить від нього геть.