2. Населення Індії у Ведичний період

В перших століттях II тисячоліття до нашої ери на занепалих територіях індської цивілізації з'явилися нові кочові племена, що рухалися хвилями протягом наступних століть, захоплюючи дедалі більше районів родючих басейнів рік. Це були кочові скотарі з території Центральної Азії, які належали за мовними ознаками до індоєвропейських племен, мали самоназву "арії" й увійшли в історію як індоарії чи індійські арії. Свідченням про них та цю історичну подію стало вивчення історії індоєвропейських мов та літературної пам'ятки — священних книг індоаріїв Вед. Саме за ведичними текстами реконструюється процес розселення арійських племен, який був досить довгим і складним, враховуючи той факт, що прибульці-завойовники. становили значно меншу частину від підкореного населення. Ще складнішим був процес виникнення культурної специфіки нової єдності, що утворювалася в цьому регіоні й у результаті якої виникла власне індійська культура. Тим більше, що остання, безперечно, не була лише "арійським завоюванням", а являла собою результат складного синтезу різних культурних засад. Розпочавшись у другій половині II тисячоліття до нашої ери, цей процес із середини І тисячоліття до нашої ери вже мав власні культурні параметри, які не можна визначати як суто індоарійські.[1.141]

За свідченнями ведичної літератури відомо, що осілі та напівосілі племена індоаріїв насаджували на освоєній ними території Індостану властивий їм сільський общинний спосіб життєдіяльності. Це була суттєва відмінність від попередньої урбаністичної хараппської культури. Навіть подальший розвиток індійської державності, яка завжди пов'язувалася з виникненням урбаністичних форм життєдіяльності, не надав індійській сільській общині другорядного характеру. На довгі історичні часи сільська община в Індії залишалася основною культурною ланкою. Саме завдяки общині села була збережена культура для наступних поколінь. Адже сільська община вистояла під час усіх іноземних навал і сьогодні залишається домінуючою формою суспільної життєдіяльності.

Село у стародавній Індії було не лише економічною одиницею, а передусім самобутньою організацією життєдіяльності зі сталою структурою необхідних для суверенного життя общини функціональних ролей (старійшин, старост, ремісників, торговців, лихварів та ін.). Найсуттєвішим серед організації життєдіяльності сільської общини було виховання серед своїх членів згуртованості щодо релігійних, моральних, побутових устоїв общинного буття. Дослідники підкреслюють: навіть життєдіяльність міст на початку становлення індійської державності була організована за типом сільської общини. Зміненим був лише масштаб.[1.142]

3.Релігія Вед

Джерела проливають світло на найдавніші форми духовного життя індійців лише з доби арійської міграції в крашу, коли там з’явилася й розвинулась релігія Вед. Спершу ведизм був звичайною системою міфів, однак поступово перетворився на релігійно-міфологічний світогляд, який дістав назву брахманізму. Відображений він у священних книгах Вед, складених санскритом архаїчної форми.[2.412]

У Рігведі згадуються десятки, можливо, навіть тисячі богів (точно встановити їхню кількість не вдається тому, що кожне ведійське божество має безліч імен-епітетів). З’ясувати функції та ієрархію ведійських богів дуже складно. Найімовірніше, релігія Вед є генотеїстичною (кожна община вважала верховним свого бога, не цураючись при цьому й інших культів).

Ведійські боги поділялися на дві протилежні групи: добрих девів і злих асурів. Силами зла були у ведійському пантеоні також кровожерливі ракшаси, з якими боги вели невпинну боротьбу. Історики припускають, що ракшасами індоаріям уявлялися темношкірі аборигени-дравіди.

До найпопулярніших ведійських богів, чиї імена в Рігведі згадуються найчастіше, належав громовержець Індра — великий воїн, нищитель арійських ворогів. Дуже поважним був і культ Варуни — охоронця Ріти (віковічного світового порядку, вселенської гармонії, вищої моралі, що її не можуть змінити навіть боги). Варуну, на відміну, від інших богів, вважали праведником і побоювались. Вельми популярним був культ наркотичного напою Соми, з яким здружилися ведійські боги, особливо Індра. Населення супроводжувало ритуал, пов’язаний з цим культом, непристойностями та публічними оргіями. Проте особливу популярність здобув Агні — культ священного вогню, на якому спалювали пожертви богам і якого вважали через це посередником між людьми та небожителями.

В уяві населення Індії ведійські боги співіснують із вселенською абстрактною силою, якій підкоряється все суще, навіть боги. Цю пантеїстичну ідею запозичили також інші індійські релігії, які визнавали авторитет Вед. Вона трактує Всесвіт як єдність макрокосму й мікрокосму, в якому все взаємозумовлене й детерміноване.

Основою ведійського ритуалу стало архіскладне жертвоприношення. Ведизм наділяв молитву, якщо вона супроводжувалась пожертвою богам, особливою магічною силою. Вважалося, що боги не можуть ні в чому відмовити моляшому, якщо він складає їм пожертву згідно з усіма тонкощами ритуалу. Отож ведійський люд будував свої взаємини з небожителями за принципом "do ut des" ("даю тобі, щоб дав мені").

Релігія Вед певною мірою пристосовувалась до змін у суспільному житті. Так, у першій половині І тис. до н. е. в Північній Індії з’явилося професійне жрецтво, яке поступово монополізувало ведійський ритуал і саме завдяки цьому перетворилося на елітний суспільний прошарок.[2.413]

Ряд тубільних племен (вони стали варною шудрів) було відлучено від релігійного життя. Ведійські боги стали кастовими: творець світу Брахма вважався покровителем жерці в-брахманів, озброєний космічною блискавкою (вадж-рою) Індра — покровителем воїнів-кшатріїв і царської влади, Рудра (його пізніше ототожнили з Шівою) — покровителем купців, ремісників та землеробів (вайшів). Жерці відвели найпочесніше місце у ведійському пантеоні культу жертовної молитви — Бріхаспаті. Зростала роль культів Вішну та Шіви (про них ітиметься далі) та їхніх жінок — Лакшмі (богиня сімейного щастя, символ жіночої вроди, ласки, самопожертви) й Деві (охоронниця від демонів, символ невгамовності й фанатичної люті; тільки Шіва міг підібрати собі таку супутницю життя).

Загалом навіть пізня форма ведизму (брахманізм) залишилася примітивною релігійно-міфологічною системою, що морально застаріла в середині І тис. до н. е., коли в Північно-Східній Індії виникло класове суспільство й великі держави. У зв’язку з розвитком землеробства зросла роль робочої худоби — і населення іншими очима подивилось на ведійські жертвоприношення, що супроводжувалися масовим її забоєм. Розвиток торгівлі та лихварства викликав переоцінку суспільних цінностей, похитнулася віра у святість багатьох варнових обмежень та заборон. Політичне об’єднання індійських земель зробило недоречним освячування релігією Вед основ родоплемінного устрою. Недоречними видавалися й претензії брахманів на елітарне становище в суспільстві. Все це спричинило важливі зміни в системі релігійно-міфологічного світогляду.[2.414]