4. Органи управління освітою
Управління освітою здійснюють державні органи управління та органи громадянського самоврядування.
До державних органів управління освітою належать:
– Міністерство освіти і науки України;
– інші центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади;
– Вища атестаційна комісія України;
– Державна акредитаційна комісія.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України керує освітою:
– бере участь у визначенні держаної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів;
– розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;
– забезпечує зв’язок із закладами освіти, державними органами інших країн;
– акредитує вищі та професійно-технічні навчальні заклади;
– організує атестацію педагогічних та науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорії,
педагогічних та вчених звань. За результатами акредитації вищих навчальних закладів Міністерство освіти і науки України та Державна акредитаційна комісія:
– визначають відповідність освітніх послуг державним стандартам
певного освітньо-кваліфікаційного рівня;
– встановлюють рівень акредитації навчального закладу;
– інформують громадськість про якість освітньої та наукової
діяльності.
Департамент атестації кадрів:
– атестує наукові та науково-педагогічні кадри;
– керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння вчених звань.
Органами громадського самоврядування в освіті є:
– Всеукраїнський з’їзд працівників освіти;
– районні, міські, обласні конференції педагогічних працівників;
– з’їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;
– загальні збори (конференція) колективу навчального закладу.
Ці органи вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.
5. Євроінтеграція системи освіти України
Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої системи у контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
Стратегічні напрями модернізації освіти України визначаються як об’єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і внутрішньодержавними процесами. До них відносяться:
– утвердження в суспільстві розуміння пріоритетності освіти та фактичне її забезпечення;
– виховання людини, здатної до ефективної життєдіяльності у двадцять першому столітті.
Для досягнення цих цілей потрібно вирішити низку завдань.
По-перше, скоригувати спрямованість освітнього процесу. Сутність завдання полягає в тому, що не треба зводити навчання до засвоєння учням певної суми знань. А треба його навчити самостійно навчатися, сприймати зміни і творити їх. Саме на вирішення цих проблем скеровано практичні зміни в освіті. Державний стандарт базової і старшої школи , розроблені на його основі плани забезпечують профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів.
По-друге, модернізувати освіту, що передбачає перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням здібностей і особливостей учня. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка.
По-третє, переведення матеріально-технічної бази закладів освіти на сучасний рівень. Сьогоднішня освіта не можлива без комп’ютерів, електронних підручників та ін.
По-четверте, здійснення мовного прориву в освіті, а потім і в суспільстві, що забезпечується ґрунтовним вивченням української, рідної мови та іноземних мов. Для цього в усіх школах вивчення іноземних мов розпочинається з 2-го класу.
Значні зміни в контексті євроінтеграції України мають місце у вищій освіті – це приєднання до Болонського процесу. Таке рішення було прийнято 19 травня 2005 р. на конференції міністрів освіти країн Європи.
Для створення європейського освітнього і наукового простору потрібно:
– створення європейської зони вищої освіти як шляху розвитку мобільності громадян та можливості працевлаштування;
– забезпечення конкурентоспроможності європейських вищих закладів освіти;
– підвищення якості освіти;
– досягнення більшої узгодженості національних систем вищої освіти.
Для приєднання до європейського освітнього простору необхідно ввести трирівневу систему вищої освіти:
– 1 рівень – бакалаврат (ступінь «бакалавр» );
– 2 рівень – магістратура (ступінь «магістр» );
– 3 рівень – докторантура (ступінь «доктор» ).
Коректними у Болонському процесі визнали дві моделі навчання у вищому закладі освіти: бакалаврат – 3 або 4 роки навчання; магістратура – 2 або 1 роки навчання; докторантура – 3 роки навчання. Звідси, бакалаврат + магістратура + докторантура (роки навчання ): 3+2+3 або 4+1+3.
Сучасна вітчизняна модель передбачає підготовку бакалавра упродовж 4-х років. Важливою і складною з огляду на практичну реалізацію є вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці. Семестр навчання складається з 30 кредитів, навчальний рік – із 60 кредитів. Для отримання студентом ступені бакалавра йому треба опрацювати 180 кредитів за 3 роки навчання або 240 кредитів за 4 роки навчання, магістра – 300 кредитів упродовж 5 років навчання.
Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, олімпіадах тощо.
Впровадження системи навчальних кредитів вимагає збільшення часу на самостійну роботу студентів. В окремих країнах навчальне навантаження містить 50 % і більше самостійної роботи студента. Це стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента. Оцінювання навчальних досягнень студента узгоджується з європейською системою оцінок : А, В, С, D, E, F (FX).
Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента є основою для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи, тобто академічної мобільності. Академічна мобільність передбачає можливість навчання студентів семестр або рік в закордонному навчальному закладі, перехід від одної програми навчання до іншої, отримання академічних кредитів у вищих начальних закладах інших країн.
Для досягнення кінцевої мети Болонського процесу – побудови єдиного освітнього простору, – потрібен контроль якості освіти. Обов’язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти. До них передусім відносять ліцензування або акредитацію. Державною акредитаційною комісією (ДАК) розглядаються критерії готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результати експертизи конкретних закладів. Розвиток міжнародного співробітництва в рамках Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовки студентів в українських вищих навчальних закладах.
Питання для самоконтролю
Чи є складовою системи освіти органи управління освітою і підвідомчі їм установи й організації?
Яким чином забезпечується право громадян України на безкоштовну освіту в державних навчальних закладах?
Охарактеризуйте основні принципи побудови системи освіти в Україні.
Чому система освіти в Україні має багато рівнів?
У чому полягає суть безперервності освіти? Обґрунтуйте її доцільність.
Чому управління системою освіти здійснюють державні органи разом із громадським самоврядуванням? Обґрунтуйте доцільність такої «подвійності» в управлінні.
Охарактеризуйте стратегічні завдання розвитку освіти в Україні з метою приєднання до європейського освітнього простору.
Визначте основні завдання щодо удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу.