Види уваги

Мимовільна увага — це зосередження свідомості людини на об'єкті, що зумовлені його особливостями як подразника. Об'єкти через свої особливості, їх значення для особистості або відношення до мотивів діяльності привертають до себе ува­гу. Вони вирізняються великою силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, по­силенням чи ослабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи, виділенням на певному фоні тощо. Нашу увагу привертає гул двигунів літака на зльоті, миготіння світлового сигналу автомобіля, раптове зниження сили голосу вчителя, нові зразки об­ладнання на виробництві. Зовнішні об'єкти викликають мимовільну увагу, бо вони пов'язані з потребами, інтере­сами, прагненнями, почуттями, досвідом людини. Мимоволі ми уважні до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність.

Збуджувати мимовільну увагу можуть не лише зовніш­ні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення — все те, що хвилює нас. Відповідність потребам робить ті чи інші об'єкти привабливими, привертає до них увагу. Вона є досить стійкою і діятиме доти, доки людина перебуватиме у полоні своєї потреби.

Отже, мимовільна увага людини є формою зв'язку між її потребою та предметом, що їй відповідає. Про цей зв'язок сигналізують емоції. Мимовільна увага залежить від емоційних станів, бажань, почуття задоволеності, незадоволеності, ревнощів тощо. Вона є першим рівнем розвитку уваги, основою для виник­нення і розвитку більш характерної для дорослої людини уваги — довільної.

Довільна увага — це стан зосередженості психіки, насамперед свідомості, на зовнішніх об’єктах і внутрішніх станах, що досягається свідомим вольовим зусиллям, спрямо­вується і регулюється особистістю. Людина виявляє актив­ність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджу­вати увагу на їх досягненні. Вона докла­дає вольових зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спер­шу було непривабливим, нецікавим. Довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю долати зовнішні й внутрішні пе­решкоди. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності протягом тривалого часу.

Необхідною умо­вою становлення довільної уваги є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважною, забезпечувати постійний контроль за діями. Довільна увага є результатом усвідомленої спрямованості на певний об'єкт і цим принципово відрізняється від мимовільної. Вона сконцентровує свідомість не тільки на те, що не приваблює, а й на те, що потрібно в певний момент. Людина часто змушує себе зосередитись на меті діяльності, докладаючи вольових зусиль. Виконуючи функцію контролю, довільна увага є однією з психологічних умов до­сягнення мети. Вона супроводжується переживанням вольового зусил­ля.

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямова­ність, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися зі сто­ронніми відволіканнями.

Отже, довільна увага тісно пов’язана з мовленням (зовнішнім і внутрішнім), переживаннями, досвідом, інтересами людини. Якщо мимовільна увага зумовлена більше предметами і потребами людини, то довільна — її свідомими цілями

Післядовільна увага. Часто, розпочинаючи нову діяльність, розв'язування практичного завдання, написання твору, людина усвідомлює потребу в їх виконанні і тому змушена мобілізувати свою волю, докладати неабияких зусиль, щоб сконцентрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється та поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Долаючи труднощі під час довільного зо­середження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її суб’єкта, й увага набуває рис і мимовільного зосередження. Цю увагу називають вторинною мимовільною, або післядовільною.

У післядовільній увазі свідоме зосередження на об'єкті діяльності та його окремих етапах зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольованим. Завдяки тому, що інтен­сивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає тривалішою і продуктивнішою. Важливо у процесі діяльності — навчальної, спортивної, музичної, трудової — засобами її ор­ганізації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної. Таку захопленість нерідко можна спостерігати в діяльності фахівців, зайнятих творчою працею: вчених, письменників, художників, архітекторів, інженерів-конструкторів, технологів-розробників, налагоджувальників та ін. Вона має ознаки як мимовільної — не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної — залишається цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги в післядовільну зменшує напруженість діяльності через зменшення потреби у витрачанні зусиль на зосередження в роботі й тому підвищує її ефективність.

Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. У післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсив­ність уваги не зменшується, залишається на рівні довільної уваги. У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів після­довільної уваги. Навчання є важкою діяльністю і порівняно швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не цікавий. Тому післядовільна увага на уроці сприяє успішному виконанню учнями на­вчальних завдань і зменшенню суб'єктивного відчуття втоми.