1.4. Вікові особливості гендерної міжособистісній взаємодії
Численні дані про відмінності у формуванні внутрішнього психологічного світу хлопчиків і дівчаток наведено у праці Т.М.Титаренко.
У немовлячому віці хлопчики більш рухливі, активні в пізнанні оточення, нетерпимі до недоїдання, мокрих пелюшок , спраги, на відміну від дівчаток. Вони чутливі до зміни подразників, у тому числі фізичних умов існування, гостро реагують на больові подразники, вимагають активізації їхньої уваги різними зовнішніми стимулами. Хлопчики жваві, всюдисущі, наполегливі щодо задоволення їхніх бажань.
Дівчатка у немовлячому віці, емоційно активні, уважні до змін в оточенні, добре переносять фізичний дискомфорт, легко адаптуються до зміни умов існування. Вони чутливі, добре диференціюють запахи, смакові властивості, звукові та кольорові відтінки, терплячі до болю, спраги, мокрих пелюшок, недоїдання.
У дошкільному віці хлопчики характеризуються непосидючістю, активністю у пізнанні нового: придумують нові ігри, освоюють іграшки, ламаючи та реконструюючи їх. Вони не бояться нових територій , виявляють допитливість у незнайомому середовищі, виявляють настирливість, агресивність (вербальну та фізичну). Хлопчики імпульсивні, емоційно – нестримані, грубі в руках, запальні в іграх, швидкі в діях та ході, активні в розподілі ігрових ролей, встановленні нових контактів, залученні до спільних ігор інших, часто міняють партнерів по грі. Вони пізніше, ніж дівчатка, опановують навички управляти своїм організмом.
Дівчата в дошкільному віці боязкі в контактуванні з незнайомим світом та людьми, нерішучі у встановленні контактів, віддають перевагу спокійним іграм, м'які в руках, жестах, чутливі до характеру стосунків у грі. Вони полюбляють ігри з сюжетами опіки, піклування, лікування, навчання, вибіркові в установленні нових знайомств, віддають перевагу постійним партнерам по грі (зміст ігор часто імітує характер взаємин). Дівчатка виявляють схильність до різних видів мистецтв, інтерес до прикрас, оформлення деталей одягу, побутових речей. Вони краще за хлопчиків у цьому віці оволодівають вмінням добре контролювати сечовиділення, схильні дотримуватись гігієни.
Школярі-хлопчики люблять рухливі ігри зі швидкою зміною сюжетів, елементами змагань, ризику. Вони виявляють пізнавальні інтереси до механізмів, будови технічного обладнання, функціонування різноманітних пристроїв, машин ( автомобілів, кораблів, літаків тощо ), орієнтуються на конкретні результати взаємодії ( змагання, боротьбу, досягнення мети). У спілкуванні хлопці критикують, переконують, аргументують правоту чи доводять перевагу, спираючись на факти, розмовляють про події, боротьбу, поєдинки, відкриття нового. Характер їхнього мовлення дублює емоції, що супроводжують діяльність. Хлопчики оперують порівняннями, аргументами, кількісними параметрами успіхів та невдач. При виконанні діяльності хлопці орієнтовані на швидкість виконання завдань, на кількісні показники досягнень, на подолання перешкод. Вони мають схильність до лідерства, виявляють прагнення до вміння пропонувати нові ідеї, організовувати, керувати, відстоювати. Вони не чутливі до морально-етичних оцінних суджень про себе та інших. Дружба базується на спільних заняттях. У разі фрустрації потреб схильні виявляти войовничість, агресивність, жорстокість, егоїзм. У шкільному віці хлопці наполегливі у досягненні мети, виявляють брак емоційності, співпереживання, схильні приймати рішення самостійно, рідко звертатися за порадою, здатні на нерозважливі вчинки та дії. Хлопці схильні до переоцінки своєї особистості та потенційних можливостей, недостатньо самокритичні, надмірно самовпевнені. Вони схильні до інтровертованості, замкнутості, відособленості, захоплюються науковою технікою, історичною літературою, пригодами, фантастикою, люблять відвідувати змагання, захоплюються спортом, мають спортивних кумирів.
Дівчата у шкільному віці виявляють інтерес до видів активності, що передбачають опікування, облаштування, прикрашання, обслуговування, надання допомоги. Вони завжди акуратні в діях, мають розвинену здатність до розуміння емоційних станів у вербальній та невербальній комунікаціях, орієнтовані на характер взаємин, зміст спілкування, спільність емоційних переживань, схожість оцінних ставлень до подій чи людей. Спілкуючись, дівчата люблять ділитися враженнями, почуттями, радять, надають емоційну підтримку та діяльну допомогу, здатні до образного мислення, осмислення дій та вчинків. Вони вразливі до тону, морально-етичних нюансів взаємин, емоційні щодо дій та вчинків. Дівчатка відповідальні, старанні, ретельні при виконанні доручень, орієнтовані на схвалення. Світ захоплень та інтересів дівчат орієнтований на моральні засади взаємин та характер їх розвитку. В процесі групової взаємодії займають очікувальну позицію, віддають перевагу малим, з постійним складом групам. Дівчата гнучкі в адаптації до соціальних норм та вимог середовища, орієнтуються на компроміс, порозуміння, домовленості. Критичні, щодо власного Я, схильні до саморефлексії, самоїдства, заниженої самооцінки. Орієнтовані на передачу оцінного ставлення, емоційну підтримку у радості й горі. У дівчат дружба базується на спільності емоційних ставлень, довірі, вірності, щирості. Захоплюються романтичною сентиментальною літературою, мають кумирів серед кіноакторів, музикантів, співаків. Відомо, що дівчатка менше виявляють тривогу і страх, вони менш агресивні, чутливіші до похвали і осуду з боку старших, беруть батьківські оцінки ближче до серця. У дівчаток статева самосвідомість зароджується та формується дещо раніше, ніж у хлопчиків Вони тонше і глибше уявляють власне «Я». Дівчатка уважніші до міжособистісних стосунків, що складаються в сім’ї, змінюють власну діяльність, залежно від мікроклімату, від схвалення чи з боку членів сім’ї.
Оцінюючи дітей з огляду на відповідність їхньої поведінки статево – рольовим нормам, слід брати до уваги, що критерії мужності – жіночості в дітей жорстокіші, ніж у дорослих, особливо у хлопчиків. Хлопчики всіляко підкреслюють свої відмінності від дівчаток. У центр їхньої уваги потрапляють вольові риси характеру, інтелект, які забезпечують життєвий успіх. Виходить, що у хлопчиків раніше виникає еталон «справжнього мужчини», ніж у дівчаток «справжньої жінки».
У підлітковому віці під впливом ровесників і часто всупереч сімейним установкам посилюється прагнення до традиційних стереотипів серед хлопців. У дівчат переважає прагнення до стереотипів сучасних, які передбачають більшу рівність і подібність статей. Оскільки чоловічі якості мають у підлітків більший престиж, дівчата болісніше реагують на підкреслення їхньої статевої належності, а уявлення дівчат про їхню статеву роль суперечливіші.
Встановлено, що дорослі по-різному будують характер розмови з виконавцями в залежності від статі дитини. Це стосується не лише батьків, а й вчителів. Функціональне призначення іграшок та ігор для хлопчиків та дівчаток переважно різне за характером, а то й зовсім протилежне: хлопчиків орієнтують на предметно-інструментальні навички, дівчаток – на емоційно-регулюючу діяльність. Хлопчиків заохочують до самостійного пошуку, змагань, перемог, конкуренцій, орієнтують на кар’єру, вагомі соціальні ролі в професійній, громадсько-політичній сфері. Рольові експептації дівчаток у більшості обмежуються створенням сім’ї, майбутніми побутовими обов’язками, зокрема господарчими та виховними. Перспективи професійних ролей дівчаток вбачаються здебільшого в освіті, культурі, сфері обслуговування, хлопчиків – у виконанні соціальних ролей.
Розділ 2. Емпіричні дослідження гендерних особливостей міжособистісної взаємодії старшокласників
Загальне поняття методу в психології
За своїми методами психологія суттєво відрізняється від інших наук. Специфіка психічної дійсності вимагає розробки й застосування спеціальних методів її пізнання та формування. Тому у створенні свого методичного інструментарію психологічна наука спирається на певні методологічні принципи. Найголовнішими такими вимогами є об'єктивність, генетичний підхід, системність, особистісний підхід, індивідуалізація, єдність теорії та практики.
Вимога об'єктивності полягає у вивченні об'єктивних умов виникнення та функціонування, об'єктивних проявів психічних явищ. Психічні функції неможливо безпосередньо сприймати внутрішнім зором. Наукове вивчення психіки стає можливим завдяки опосередкованому аналізу і синтезу об'єктивних проявів психіки у процесах та продуктах діяльності й поведінки людини. Не варто перебільшувати роль безпосереднього самоспостереження, інтроспекції у пізнанні власної психіки.
Самоспостереженню властива певна суб'єктивність, небезсторонність, а отже й невірогідність. Адже психіка формувалась у філогенезі як функція сигнального відображення, орієнтації живих істот переважно в зовнішньому світі і значно менше — як засіб відображення внутрішнього світу.
Самоспостереження як метод самопізнання може бути корисним, якщо спирається на самозвіт людини про те, що насправді коїться з нею, що вона переживає, чого бажає тощо.
Цінність самоспостереження зростає, якщо його дані поєднуються з результатами об'єктивного дослідження власної психіки засобами планомірного спостереження, експерименту, тестування тощо.
Генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший.
Вимога системності передбачає вивчення психічного явища як своєрідної системи, що має свої специфічні закономірності. Ця система може включатись у макросистему і складатись із микросистем, законам яких має відповідати. Метод психології полягає в урахуванні багатовимірності, ієрархічності психічних явищ. Б. Ф. Ломов виділяє три основні підсистеми — когнітивну (в якій реалізується функція пізнання), регулятивну (що забезпечує регуляцію діяльності та поведінки) й комунікативну (яка формується і реалізується в процесі спілкування).
Багаторівневий характер має і детермінація психічних явищ. Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистісний підхід, що передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній соціальній ситуації. Кожне психічне явище має розглядатися в контексті цілісної системи психічних властивостей індивіда — його потреб, знань, цілей, продуктивного боку діяльності та поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здібностей до спілкування, особливостей сфери спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології — відповідно до конкретного вікового етапу розвитку.
Вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю діяльності та поведінки, у визначенні психологічних проблем конкретної особистості та засобів їх розв'язання.
Вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, реабілітації, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих закономірностей психіки.
Методи психології - сукупність способів і прийомів вивчення психічних явищ. Існують різні класифікації методів психології. Однією з найбільш популярних є класифікація Б. Г. Ананьєва. Відповідно до неї виділяються 4 групи методів психології.
1 група – організаційні методи - група методів психології, які визначають загальний спосіб організації психологічного дослідження. До них відносять порівняльний, лонгітюдний і комплексний методи. Порівняльний спосіб організації дослідження ґрунтується на зіставленні даних різних вікових вибірок. Лонгітюдне дослідження припускає тривале вивчення явища, що цікавить. Комплексний метод передбачає міждисциплінарне вивчення предмета.
2 група – емпіричні методи - група методів психології, що дозволяють отримати первинні дані про досліджуване явище. Тому ці методи відомі ще як «методи збору первинної інформації». До емпіричних методів відносять спостереження й експеримент.
3 група – методи обробки даних - розуміють проведення кількісного (статистичного) та якісного аналізу первинних даних (диференціація матеріалу по групах, зіставлення, порівняння тощо).
4 група – інтерпретаційні методи - різні прийоми пояснення виявлених в результаті обробки даних закономірностей та їх зіставлення з раніше встановленими фактами. Виділяють генетичний спосіб інтерпретації (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділення окремих фаз, стадій, критичних моментів і т.д.) і структурний спосіб (встановлення структурного зв'язку між усіма характеристиками особистості).
Власне емпіричні методи
Серед методів збору інформації потрібно назвати: спостереження, вивчення документів (зокрема, контент-аналіз), різного роду опити (анкети, інтерв′ю), різного роду тести (зокрема найбільш поширений соціометричний тест), нарешті, експеримент (як лабораторний, так і природний).
Основними методами отримання психологічної інформації є спостереження й експеримент.
Спостереження – один з основних методів збору первинної інформації, що складається в систематичному і цілеспрямованому сприйнятті та фіксуванні психічних явищ в певних умовах.
Необхідні умови для використання методу: чіткий план спостереження, фіксація результатів спостереження, побудова гіпотези, що пояснює спостережувані явища, і перевірка гіпотези в наступних спостереженнях.
Експеримент (від лат. Experimentum – проба, досвід) – один з основних методів збору первинної інформації, що характеризується тим, що дослідник планомірно маніпулює однією або декількома змінними (або факторами) і фіксує супутні зміни у прояві досліджуваного явища.
Лабораторний експеримент проводиться у спеціальних умовах, дії випробуваного визначаються інструкцією, випробуваний знає, що проводиться експеримент, хоча до кінця істинного сенсу експерименту може і не знати.
Розділ 3. Емпіричне дослідження гендерних особливостей міжособистісної взаємодії у ранній юності