9. Хвороби бджіл

водою й цукровим лікувальним сиропом. Через 10 – 15 діб молодих бджіл переселяють у нові або знезаражені вулики.

У комплексі ветеринарно-санітарних заходів великого значення надають поточній дезінфекції (перед переселенням бджіл) та оста- точній дезінфекції (перед зняттям карантинних обмежень). Вулики, їхні надставки, рамки та інші дерев’яні предмети від хворих бджо- линих сімей піддають ретельному механічному очищенню та обпа- люванню вогнем паяльних ламп до рівномірного побуріння. Вулики можна знезаражувати також 3-разовою обробкою з інтервалом 1 год розчином, що містить 10 % пероксиду водню та 3 % мурашиної чи оцтової кислоти з розрахунку 1 л/м2. Через 1 год після третьої оброб- ки вулики можна використовувати за призначенням. Дезінфекцію можна здійснювати також теплим (30 – 40 °С) лужним розчином формаліну (5 % формальдегіду і 5 % їдкого натру) з розрахунку 0,5 л на 1 м2 дворазово з інтервалом 1 год. Через 5 год вулики, промиті водою, можна використовувати за призначенням. Місця стоянки вуликів перекопують, землю змішують з хлорним вапном, що міс- тить не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку на три частини ґрунту одна частина хлорного вапна. Стільники перетоплюють на віск. Мед викачують і використовують тільки в їжу людям, давати його бджолам не можна.

Пасіку вважають оздоровленою і знімають карантинні обмежен- ня через один рік після ліквідації хвороби та проведення повного комплексу заходів щодо ліквідації заразних хвороб бджіл та запобі- гання їм.

Європейський гнилець

Європейський гнилець бджіл (гнилець відкритого розплоду, доб- роякісний гнилець, кислий гнилець) — інфекційна хвороба, що су- проводжується гниттям переважно 3 – 4-денних личинок відкритого розплоду, ослабленням і загибеллю бджолиних сімей, зниженням продуктивності пасік.

Історична довідка. Вперше це захворювання бджіл описав П. І. Прокопович у 1827 р. в Росії. В різні часи збудниками хвороби вважали Bacillus alvei (Чішайр і Чайн, 1885), Streptococcus appis (Бур- рі, 1906; Маассен, 1908), Actinomyces appis, Bacillus butlerovi (І. Л. Сербінов, 1910, 1933), Streptococcus pluton (Л. Бейлі, 1956), ві-

руси (Баро та ін., 1966). Захворювання поширене в усіх країнах Єв- ропи з розвиненим бджільництвом, завдає значної економічної шкоди. Захворілі бджолині сім’ї дають товарного меду на 20 – 80 % менше, ніж здорові, кількість воскової сировини зменшується вдвічі, сімей бджіл (рої, відводки) зменшується в 3 – 7 разів, розплоду — на

34 – 45 % (О. Ф. Гробов з співавт., 1987).

628

Європейський гнилець

Збудник хвороби — Streptococcus pluton, який був відкритий Л. Бейлі в 1956 р. Інші мікроорганізми, що виявляються в личинках під час цієї хвороби, відносять до супутників, які мають певний вплив на перебіг хвороби. Bacillus alvei трапляється при запущеній хворобі і спричинює так звану «смердючу форму» гнильцю, Streptococcus appis зумовлює кислий запах гнильної маси — «кислу форму» гнильцю. Справжній збудник хвороби — Streptococcus pluton має форму ланцетоподібних грампозитивних коків розміром (1…2) × × (0,5…0,8) мкм, оточених капсулою. Спор не утворює. У мазках з тканин загиблих личинок стрептококи розміщуються парами, лан- цюжками, купками, рідше поодинці. Збудник культивується на се- редовищі Бейлі і Черепова за температури 33 °С, рН = 6,6. На сере- довищі Бейлі стрептококи через 24 – 48 год утворюють круглі пер- ламутрово-білі зернисті колонії діаметром 1,0 – 1,6 мм.

Стрептококи досить стійкі у зовнішньому середовищі: за кімнат- ної температури зберігаються 17 міс, у стільниках та меду — не менш як один рік, у трупах личинок і перзі — 6 – 7 міс. Швидко руйнуються на сонячному світлі. У висушеному стані інактивуються через 21 – 31 год, у воді — через 5 – 6 год, у меду — через 3 – 4 год. Збудник надійно руйнується 2 %-м розчином фенолу, 2 %-м розчи- ном хінозолу, 2 %-м розчином їдкого натру, 4 %-м розчином активо- ваного хлораміну.

Епізоотологія хвороби. На європейський гнилець хворіють пере- важно ослаблені сім’ї навесні, в холодну погоду, за недостатнього ме- дозбору, а також улітку в період максимального накопичення роз- плоду. Джерелом збудника хвороби є хворі бджолині сім’ї. Факторами передавання збудника можуть стати заражені вулики, рамки, стіль- ники, обладнання, інвентар. Виникнення хвороби може бути пов’язане з крадіжками меду бджолами із здорових сімей у слабких, уражених гнильцем бджіл, а також блукаючими бджолами та літаю- чими роями. Збудник хвороби може бути занесений під час перестав- ляння стільників і вуликів від хворих сімей до здорових, у разі пору- шення санітарних правил пасічником. Хвороба поширюється при ку- півлі бджіл, меду, пилку, воскової сировини, пасічницького приладдя з неблагополучних щодо європейського гнильцю пасік. У межах самої бджолиної сім’ї збудник поширюється переважно бджолами- прибиральницями та бджолами-годувальницями. Появі й поширен- ню хвороби сприяють різні стресові фактори, що знижують резистент- ність бджіл, — різке переохолодження гнізда, особливо під час вес- няних заморозків, нестача корму або припинення медозбору навесні, поява значної кількості нових личинок. Захворювання з’являється у травні — червні, а за несприятливих умов утримання й пізніше. Не- рідко в період багатого медозбору або наприкінці літа ознаки євро- пейського гнильцю зникають, що пов’язано зі скороченням червління матки та здатністю численних молодих бджіл видалити з комірок усі

629

9. Хвороби бджіл

трупи личинок. Після головного взятку хвороба знову виявляється і тримається до осені, доки не припиниться відкладання маткою яєць. Хвороба затихає лише до початку наступного сезону.

Патогенез. Збудник хвороби проникає в кишечник 3 – 4-денних ли- чинок, коли до корму бджіл починають добавляти мед і пергу. Через епітелій середньої кишки збудник виходить у гемолімфу, спричинюю- чи септицемію. Згодом у тканинах личинки набуває розвитку вторин- на мікрофлора, яка зумовлює характерну картину гниття.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Європейський гнилець ура- жає личинок відкритого розплоду 3 – 4-денного віку, однак у разі значного поширення інфекції хворіють і 7-денні личинки закритого розплоду. Інкубаційний період — 2 – 3 доби. Перші ознаки хвороби полягають у занепокоєнні личинок, які поволі рухаються, поступово змінюють своє положення в комірці, розміщуючись штопороподібно, витягнувшись уздовж комірки або лежачи до виходу спинкою чи своїми кінцями. Хворі личинки втрачають округлу форму, перламу- тровий колір, стають вологими, набрякають, набувають характерно- го для цієї хвороби жовтуватого забарвлення, гинуть у різноманіт- ному положенні. Після загибелі личинки деформуються, зморщу- ються, стають жовтувато-сірими, потім бурими, згодом розкладають- ся, висихають і перетворюються на темно-бурі кірочки. Гнильна ма- са личинок не в’язка, має запах гнилого кислого м’яса, кислих яб- лук або оцту. На відміну від американського гнильцю, висохлі кіро- чки не прилипають до стінок і легко видаляються з комірок. Розплід має строкатий вигляд — поряд з нормальними личинками розмі- щені личинки, уражені на різних стадіях розвитку. В занедбаних випадках у захворілих личинках розмножується різна супутня мік- рофлора, що ускладнює перебіг хвороби і уражає 7-денних личинок печатного розплоду. У хворих личинок кришечки комірок темніють, западають і продірявлюються. Личинки стають настільки прозори- ми, що визначається трахея. На відміну від американського гниль- цю, гнильна маса не тягнеться довгою ниткою, а швидко рветься, не прилипає до стінок комірки, має неприємний гнильний запах, який іноді відчутний навіть крізь льоток.

Діагноз при типовій клінічній картині не становить труднощів і легко досягається при знаходженні у відкритих комірках загиблих личинок 3 – 4-денного розплоду. В разі ураження не тільки відкри- того, а й печатного розплоду можлива наявність одночасного інфі- кування бджолиних сімей європейським гнильцем, американським гнильцем та мішечкуватим розплодом. Діагноз у цих випадках установлюється на підставі результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні дослідження уражених личинок і гнильної маси з комірок, виділення збудника хвороби на живильних середовищах та його ідентифікацію. У лабо- раторію для дослідження надсилають частини стільника з ураже-

630

Європейський гнилець

ним розплодом розміром 10 × 15 см, а також гнильну масу з бджо- линих комірок. Для мікроскопічного дослідження готують мазки з середньої кишки уражених личинок і з гнильної маси комірок, за- барвлюють за Грамом та аніліновими фарбами, розглядають під мікроскопом з метою виявлення збудника. В мазках із захворілих личинок або свіжих трупиків виявляють Streptococcus pluton, з гниль- ної маси з дуже неприємним запахом гнилизни — Bacillus alvei, а в мазках з тканин личинок з кислим запахом — Streptococcus apis.

Для бактеріологічного дослідження сухі бджолині трупики (кірочки) розтирають, готують суспензію в стерильному фізіологічному розчині, проводять посіви на загальні та спеціальні бактеріологічні середови- ща. Для остаточного висновку досліджують культури мікроорганізмів, одержаних у посівах на живильних середовищах. Збудник хвороби Streptococcus pluton виявляється у вигляді довгих ланцюжків та «ку- пок», забарвлених у синій колір. Bacillus alvei спостерігається у вигляді загостреної з обох боків палички, розміром (1,2…3,9) × (0,5…0,7) мкм, з розміщеними впродовж усього тіла джгутиками. Streptococcus apis має кокоподібну форму, розмір 0,9 × 0,7 мкм, розміщується у вигляді коро- тких ланцюжків, забарвлених у синій колір.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення в першу чергу американського гнильцю, який характеризується ураженням печатного розплоду, тягучістю й запахом столярного клею гнилих личинок. У разі мішечкуватого розплоду загиблі личинки висихають на кірочки з трохи піднятими догори передніми кінцями. Застуджений розплід характеризується загибеллю личинок усіх стадій розплоду суцільними ділянками, личинки мають темний колір. Парагнилець супроводжується ураженням як від- критого, так і закритого розплодів, хворі личинки мають тьмянувато- білий колір, змінюють своє натуральне положення. Загиблі личинки швидко розкладаються, перетворюються на водянисту, згодом на тя- гучу, з неприємним запахом гнилизну. Висихаючи, гнилі личинки стають кірочками, які легко видаляються з комірок. Мікроскопічни- ми дослідженнями мазків і тканин гнилих личинок збудник хвороби спостерігають у вигляді грампозитивних паличок, в мазках із гни- лизни та кірочок виявляють великі круглі спори збудника.

Лікування. Проводиться в комплексі з санітарно-профілактич- ними заходами. Застосовують лікувальний корм, який готують на основі цукрового сиропу (1 частина цукру на 1 частину води), до якого добавляють один з таких препаратів: норсульфазол натрію в дозі 1,0 – 2,0 г, хлортетрациклін — 500 тис. ОД, неоміцин, тетраци- клін, еритроміцин, мономіцин, окситетрациклін — по 400 тис. ОД, стрептоміцин — 500 тис. ОД, канаміцин — 400 тис. ОД. Вибір лі- карського препарату в кожному конкретному випадку визначається лабораторією на підставі чутливості до нього збудника хвороби. Спочатку препарат розчиняють у склянці теплої (38 – 40 °С) про-

631

9. Хвороби бджіл

кип’яченої води, потім розчин добавляють до 1 л цукрового сиропу і добре перемішують. Лікувальний корм наливають у чисті годівниці з розрахунку 100 – 200 мл на вуличку, згодовують через кожні 6 діб, якщо використовують окситетрациклін або хлортетрациклін, 5 діб — тетрациклін, 5 – 7 діб — еритроміцин, неоміцин, норсульфазол на- трію, 4 доби — стрептоміцин, 3 доби — еритроміцин, неоміцин, нор- сульфазол натрію, 4 доби — стрептоміцин, 3 доби — канаміцин і 2 – 3 доби — мономіцин. Лікувальний корм дають хворим сім’ям до пов- ного їх видужання. Забороняється використання антибіотиків з профілактичною метою. Антибіотики забруднюють мед, зберігаю- чись у ньому від 2,5 року (тераміцин) до 15 міс (стрептоміцин).

Останнім часом з лікувальною метою використовують вакцину, яку дають бджолам разом з лікувальним сиропом. При першому підживленні до 1 л сиропу добавляють 50 мл вакцини, при друго- му — 70 мл, третьому — 80 мл, четвертому — 100 мл. Підживлення проводять з інтервалом 3 – 4 доби з розрахунку 150 мл на вуличку. Для лікування бджіл рекомендується також молочна сироватка, яку виготовляють зі свіжого незбираного молока. Молоко сквашують при 20 – 25 °С впродовж 2 – 3 діб, до відділення сироватки. Після цього знімають верхній жировий шар, а сироватку з сирнистим згу- стком спочатку підігрівають до 60 – 85 °С, а потім охолоджують до кімнатної температури, проціджують крізь 1 – 2 шари марлі. Одер- жана молочна сироватка дозріває впродовж 4 – 5 діб при 25 °С впродовж 3 діб — при 35 °С. Після фільтрування молочну сироватку розпилюють по стільниках із розрахунку 12 – 15 г на одну рамку за температури не менш як 15 °С одноразово, а в разі значного поши- рення хвороби — дворазово, з перервою 12 – 15 діб.

Профілактика та заходи боротьби. Важливими запобіжними за- ходами щодо європейського гнильцю бджіл є створення й утриман- ня на пасіці сильних і здорових маток, виведених від сімей, які від- значаються стійкістю проти різних хвороб. Треба забезпечувати бджолині сім’ї достатніми запасами доброякісного меду (не менш як 18 – 20 кг на кожну сім’ю) та перги впродовж зими й весни, до поча- тку медозбору. Навесні потрібно своєчасно скорочувати чи в міру потреби розширювати гнізда та добре їх утеплювати, не допускати крадіжки бджолами меду. Слід додержуватися на пасіці санітарно- гігієнічних вимог, переселяти бджолині сім’ї в чисті, продезінфіко- вані вулики, користуватись знезараженим пасічницьким інвента- рем. Перероблену воскову сировину потрібно зберігати в недоступ- ному для бджіл приміщенні. Для забезпечення постійним медозбо- ром треба вивозити бджіл у місця зростання медоносних рослин, створювати умови для збільшення здорового розплоду. В жодному разі не можна допускати завезення бджіл і маток з неблагополуч- них пасік, згодовувати мед невідомого походження, вивозити бджіл

632

Європейський гнилець

у місця, що знаходяться по сусідству з неблагополучними пасіками, допускати спорідненого парування маток.

У разі виявлення захворювання розплоду на європейський гни- лець на пасіці запроваджують карантинні обмеження. Хворі сім’ї ізолюють на відстань не менш як 5 – 7 км, їхні гнізда скорочують і утеплюють. Проводять лікування сиропом з антибіотиками та суль- фаніламідними препаратами. Сім’ї, що не піддаються лікуванню, переганяють у продезінфіковані вулики на стільники від здорових сімей або на штучну вощину. Особливу увагу слід приділяти регу- лярному очищенню та ретельній дезінфекції території пасіки, ву- ликів, рамок, інвентарю. Дезінфекцію проводять у закритому при- міщенні або на спеціальному майданчику під контролем ветеринар- ного спеціаліста. Вулики, пасічницький інвентар та різні дерев’яні предмети від хворих бджолиних сімей після механічного очищення обпалюють вогнем паяльної лампи до легкого побуріння. Для їх дез- інфекції використовують 3 %-й розчин пероксиду водню, суміш 1 %- го розчину пероксиду водню і 0,5 %-го розчину мурашиної кислоти, 2 %-й розчин глутарового альдегіду з розрахунку по 0,5 л/м2 за екс- позиції 2 год. Знезараження вуликів та пасічницького інвентарю можна виконувати аерозолями «Дезинфектолу», яким спочатку зрошують вулик, а потім дрібний інвентар, димарі, годівниці, роїв- ні. Після 2-годинної експозиції здійснюють ретельне провітрювання вуликів та промивання водою інвентарю. Халати, рушники та спец- одяг занурюють у 2 %-й розчин пероксиду водню на 3 год, 10 %-й розчин формаліну або 4 %-й розчин параформу — на 4 год, 1 %-й розчин активованого хлораміну — на 2 год, а потім прополіскують і висушують. Металеві предмети прогартовують на вогні або занурю- ють у 3 %-й розчин пероксиду водню на 1 год чи кип’ятять у 3 %-му розчині кальцинованої соди впродовж 30 хв або у 0,5 %-му розчині каустифікованої содо-поташної суміші впродовж 15 хв. Медогонки після відкачування меду промивають водою і дезінфікують упро- довж 5 год гарячим розчином, у якому міститься 5 % формаліну та 5 % їдкого натру, з розрахунку 1 л на 1 м2 поверхні, потім промива- ють водою й висушують. Карантинні обмеження знімають з пасіки через один рік після ліквідації хвороби, проведення всіх передбаче- них заходів та остаточної дезінфекції.

Українськими вченими ( Є. І. Скрипник, Л. П. Артеменко, Ф. М. Алексеєнко, Е. В. Руденко, А. М. Вовк) у різний час були розроблені і впроваджені у виробництво вакцини проти європейського (Херсон- ська біофабрика) і американського (Сумська біофабрика) гнильцю бджіл, які на мають аналогів у світовій практиці. Нині йдеться про створення комплексної вакцини проти кількох видів гнильцевих захворювань бджіл, що дасть змогу забезпечити стійке ветеринарно- санітарне благополуччя в бджільництві і отримувати якісну, еколо- гічно чисту продукцію (Е. Руденко та ін., 2002).

633