СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

ВИСНОВКИ

Розгляд сучасних лінгвістичних теорій є досить складним явищем, оскільки кожна з них характеризується багатоаспектністю, наявність нерівнорядних підходів до кваліфікації тих чи інших явищ. Водночас аналіз певного мовознавчого напряму є відносним, оскільки йому притаманна внутрішня і зовнішня динаміка. Здебільшого легко кваліфікувати тільки загальне тло певного напряму й окреслювати загальноконцептуальні підходи типу функціональний, коґнітивний, формальний, пам’ятаючи про те,

що кожен з них репрезентований у працях різних вчених й інколи різних наукових шкіл з власним баченням цілого ряду мовних явищ і відповідної їхньої кваліфікації. Підтвердженням цього може бути функціональний напрям і багато інших. Так, сучасний розгляд генеративної граматики не може бути повним і вичерпним без заглиблення у специфіку неохомськіанства та багатьох інших течій і напрямів, що прямо / опосередковано розвивають основні постулати фундаторів цієї теорії.

Особливо своєрідним є розвиток психолінгвістичного, соціолінгвістичного, коґнітологічного, нейропсихолінгвістичного та інших напрямів, що постали внаслідок синтезу лінгвістичної теорії з іншими науками і дають теоретичне обґрунтування цілого ряду суто прикладних досліджень. Їхнє постання пов’язано із всесвітньо відомими лінгвістами ХІХ-ХХ століть, що своїми неординарними підходами простежували статус форми не тільки в мовній системі, але й окреслювали і з’ясовували ступінь її входження в національно-етнічну пам’ять, маркованість того чи іншого граматичного (морфологічного, словотвірного і синтаксичного) відповідним національно закріпленим змістом. Свого часу дещо новаторська теза І.О.Бодуена де Куртене про „сексуальну наповненість” граматичного роду іменників у слов’янських мовах та її замкнутість на відповідну народну і національну ментальність сьогодні не постає такою, оскільки студії в галузі етнолінгвістики і етнопсихолінгвістики дозволили по-іншому подивитися на усталені граматичні форми і розглянути їх зміст в антропоморфному аспекті. З цим пов’язані і різноманітні (ономасіологічний, семасіологічний, гносеологічний, референційний, когнітивний, семіотичний та ін.) підходи до аналізу метафори і її розгляд через призму національно-мовної картини світу, з одного боку, і співвідношення з відповідними концептами та їхнім статусом у національно-коґнітивній, соціально-коґнітивній, корпоративнокоґнітивній, індивідуально-когнітивній картинах світу, з іншого боку. Не менш суттєвим у сучасній лінгвістиці постає з’ясування специфіки мовленнєвої діяльності особистості й окреслення її співвідношення з традиційно визначуваними мовою і мовленням, статусу асоціативновербальної сітки в самовияві мовця. В українській лінгвістиці останніх років активно опрацьовується теорія мовленнєвих жанрів, концептуальні засади комунікативної лінгвістики, що в номінативно-екзистенційній

199

А.П.ЗАГНІТКО

парадигмі постає особливо значущим і вартісним, оскільки дозволяє подивитися на її тріадність (теорія номінації, теорія референції і теорія комунікативних (мовленнєвих) жанрів) по-новому і водночас простежити закономірності співвідношення цих трьох елементів. У з’ясуванні специфіки системи і структури морфологічних категорій було встановлено особливі спектри міжчастиномовної / внутрішньокатегорійної та міжкатегорійної / внутрішньокатегорійної взаємодії, взаємовияву, взаємовпливу, взаємозумовленості, взаємокорелятивності, що дає цілком закономірні підстави стверджувати наявність подібних площин не тільки на формально-граматичному (власне-синтаксичному) ярусі реченнєвої структури, але й на семантико-синтаксичному, логічному (власнесемантичному, аналоговому), комунікативному. Послідовний розгляд різних ярусів реченнєвої структури уможливлює встановлення чітких критеріїв для диференціації речення і висловлення з коректним визначенням інваріантних репрезентацій кожного з них.

Сучасні лінгвістичні теорії ніякою мірою не заперечують одна одну, а тільки взаємодоповнюють. Різноманітність концепцій і напрямів мотивується тим багатством мови, її взаємодією з національним духом народу і можливістю максимального самовияву особистості тільки завдяки мові. Усе суще стає реальним і доступним не тільки для індивідуума, але й для ознайомлення інших з ним завдяки його о-словленню. Мова – це не тільки звуки і слова, відповідні синтаксичні конструкції, це насамперед душа кожного мовця. Взаємозв’язок мовця і мови виступає активним такою мірою, якою мовець проник у глибини мовного світу і наскільки володіє усією обертонікою слова з його національно-ментальним ореолом. В іншому разі – „слово мовчатиме” (за Ліною Костенко), не промовлятимуть через слово й усі попередні покоління і наступні покоління не дізнаються, що осмислював і чим жив відповідний індивід.

200

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АВС – асоціативно-вербальна сітка ЛЭС – Лингвистический энциклопедический словарь РАС – Російський асоціативний словник СУМ – Словник української мови УПК – універсально-предметний код КФ – комунікативні фрагменти ЕМГ – електроміограми

МПЛШ – Московська психолінгвістична школа КС – коґнітивні структури ФКС – феноменологічні коґнітивні структури

ЛКС – лінгвістичні коґнітивні структури ОВ-теорія – теорія управління та зв’язування (теорія принципів та параметрів)

201