– Пенсійне страхування.

Державним центром з питань управління державним страхуванням є Фонд соціального страхування України. Соціальне забезпечення – це державна система матеріального забезпечення і соціального обслуговування сімей, в яких є діти, громадян у старості, в разі хвороби, часткової або тимчасової втрати працездатності чи роботи, у разі втрати годувальника [15, с. 49].

Таким чином, держава вживає різних заходів для підвищення життєвого рівня громадян.

У реалізації соціальної функції важливе місце належить проведенню державної політики в області освіти, науки, культури, здоров'я громадян. У зазначених сферах соціальна функція здійснюється у формі державної підтримки (фінансової, матеріальної, програмної та ін.) освітніх, виховних та наукових установ, а також установ культури. Що стосується керування й організації їхньої роботи, то вони автономні, вільні у своїй діяльності, і втручання держави тут неприпустимо.

Суспільство в цілому і держава зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, що відповідає прийнятому стандарту. Без освіти в даний час немислима активна участь громадян у суспільному житті, у виробництві, у всіх сферах державної діяльності, у зв'язку з чим у багатьох державах освіта є обов'язковою.

Держава заохочує і розвиває мистецтво, забезпечує для громадян волю творчої діяльності. Не може бути сильної, процвітаючої держави без поваги і збереження історичних традицій і культурної спадщини. Виховання громадян у дусі патріотизму, поваги до історичного минулого - невід’ємна складова частина виховного процесу.

Велике значення має правове виховання. Кожен громадянин України зобов'язаний знати закони своєї держави і строго дотримуватися них.

Безпосередньо примикає до соціальної екологічна функція, що обумовлена соціальним обов'язком держави забезпечувати екологічне благополуччя громадян, їхню екологічну безпеку.

Охорона природи, навколишнього середовища є конституційним обов‘язком держави й усіх громадян України. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов‘язком держави. Зобов’язує не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки [7, с. 29].

Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв'язки, руйнує навколишнє середовище, чим мимоволі створює для себе несприятливі (навіть згубні) умови існування. Охорона природи - справа всього суспільства, але тільки держава, що володіє необхідними коштами і можливостями мобілізації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.

На сьогоднішній день, проблеми охорони і раціонального використання природних багатств набули великого економічного, соціального і політичного значення. Вони стосуються інтересів усіх народів і держав.

Чим раціональніше використовуватимуться багатства, тим більших успіхів досягнуть промисловість і сільське господарство. Охорона природи ставиться в число найбільш гострих соціальних проблем і являє собою одну з найважливіших загальнодержавних задач.

Діяльність з охорони природи, в рамках своєї компетенції здійснюють усі ланки механізму держави і його органів.

Багато норм, що регулюють природоохоронну діяльність, містяться в основах земельного законодавства, основах законодавства про надра, а також у земельних і водних кодексах.

В основі здійснення функції лежать наступні принципи:

1) Природні багатства підлягають охороні з боку держави незалежно від того, чи введені вони в господарський оборот, чи ні.

2) Використання природних багатств повинно бути раціональним, відповідати розвитку держави.

3) Неухильне дотримання природоохоронного законодавства і відповідальність за його порушення.

Проведення цих принципів забезпечує цілеспрямованість природоохоронних функцій на рішення задач, що стоять перед державою в області охорони і раціонального використання природних ресурсів.

Оподаткування. Дана функція обумовлена тим, що бюджет держави, як і бюджет його структурних і регіональних одиниць складається цілком з різного роду податків, зборів, мита і інших обов'язкових платежів. Закон України «Про систему оподаткування» трактує податок і збір до бюджетів та до державних цільових фондів як обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду [7, с. 44 ].

Принципи побудови системи оподаткування:

1. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – запровадження пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва.

2. Обов'язковість – впровадження норм щодо сплати податків, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

3. Рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів – на більші доходи.

4. Рівність недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо сплати податку.

5. Стабільність – забезпечення незмінності податків та їх ставок, а також податкових пільг впродовж року.

6. Економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованих витрат бюджету з його доходами.

7. Забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,які отримують високі та надвисокі доходи.

8. Рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів ,виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.

9. Компетенція – встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування винятково Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами .

10. Єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки законів з обов’язковим визначення платника податків і зборів, податкового періоду, ставок податків і зборів, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг [ 7, с. 68].

В Україні існують два види податків і зборів:

– загальнодержавні;

– місцеві.

Загальнодержавні податки і збори: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємства, державне мито, плата за землю, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, рентні платежі та інші.

Місцеві податки і збори: податки – податок з реклами, комунальний податок; збори – готельний збір, збір з припаркування автотранспорту, ринковий збір, курортний збір, збір за видачу ордера на квартиру та інші.

Прийнято законодавчі акти, де регламентуються права, обов'язки і відповідальність платників податків і податкових органів, порядок встановлення і скасування податків та інших платежів, об'єкти оподатковування, пільги по оподатковуванню, види податків і контроль за стягненням податків на території України. Створено централізовану незалежну Державну податкову службу, яка підлегла Президенту й Уряду України, що контролює правильність вирахування податків, повноту і своєчасність їхньої сплати.

Перехід України від тоталітаризму до демократичної правової держави звів у ряд пріоритетних функцію захисту прав і свобод громадян, забезпечення законності і правопорядку.

Ця функція державної діяльності проявляється в забезпеченні державою суспільного і правового порядку, захисті та охороні прав і інтересів громадян і організацій, захисті конституційного ладу і держави від протиправних зазіхань. Забезпечення внутрішнього миру та згоди в суспільстві, врегулювання суспільних відносин, зняття соціальних протиріч, неминучих у суспільстві, що складається з різних класів, груп, шарів, - це нагальна потреба, одна з тих причин, що викликали виникнення держави.

Ця функція також спрямована на охорону життя, здоров'я, честі і гідності громадян, а також на охорону державного і суспільного майна, на охорону приватної власності.

Під суспільним порядком розуміється система суспільних відносин, регульованих нормами правового і не правового характеру (нормами моралі, моральності, звичаями, традиціями і т.д.).

Суспільний порядок у більш вузькому, спеціальному розумінні являє собою систему суспільних відносин, що складаються головним чином у громадських місцях і по своєму забезпечують свободу і недоторканість особи, суспільний спокій, нормальні умови для праці і відпочинку громадян, функціонування і діяльності органів, підприємств, установ, організацій.

Суспільний порядок охороняється державними органами, громадськими організаціями і громадянами. Особлива роль у забезпеченні суспільного порядку належить органам внутрішніх справ, міліції, СБУ.

За усі види правопорушень, що посягають на суспільний порядок встановлені різні види покарань. Міри покарань повинні бути розмірні провині порушника.

Охорона прав і свобод громадян гарантується Конституцією України та інших нормативно-правових актів.

Таким чином, будь-яке зазіхання на приватну власність громадян, їхнє майно, а також і на державне майно спричиняє адміністративні і карні покарання [5, с.127].