Суспільство як соціальна система та соціальна стратифікація

ЛЕКЦІЯ 3. Характерні особливості сучасного суспільства

1. Поняття «постіндустріальне суспільство»

2. Характерні особливості постіндустріального суспільства

3. Зміни, характерні для постіндустріального суспільства

4. Відмінності між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами

5. Поняття про модернізацію суспільства

Мета: дати роз’яснення поняттю «постіндустріальне суспільство»; представити основні характерні особливості постіндустріального суспільства, та наголосити на змінах, які відбуваються у постіндустріальному суспільстві; пояснити відмінності між до індустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами; розтлумачити термін «модернізація» та з’ясувати її прояви у сучасному суспільстві.

1.

Для визначення сучасного суспільства американський соціолог Денієл Белл запровадив термін «постіндустріальне суспільство».

Постіндустріальне суспільство - сусідство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, значна роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.

2.

Особливості постіндустріального суспільства:

• перебуває на стадії тертіальних промислів (маркетинг, послуги), у сфері яких зайнято не менше 50% працюючого населення;

• виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби;

• має складні соціальні зв’язки, максимальний розвиток маркетингу, динамічну міжособистісну комунікацію;

• виділяється великою значимістю наукових досліджень, освіти, престижу освіти;

• характеризується рольовою взаємодією людей, що зумовлюється їх суспільним статусом і соціальними функціями;

• існування формальної системи регулювання відносин на основі писемного права, законів, положень, договорів;

• наявність складної системи соціального управління, що виражається у відокремленні інститутів управління, соціальних органів управління, органів самоуправління;

• тенденції до секуляризації релігії, тобто набуття нею світських ознак;

• поява та розвиток різноманітних соціальних інститутів.

3.

Зміни, що відбуваються у постіндустріальному суспільстві:

• якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація;

• у політичній сфері нівелюється роль національної держави, відбувається децентралізація політичної влади. Політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив на державу;

• у соціальному житті відбувається перехід від класової ієрархії (поділ на нижчі та вищі чини) до статусної структури, яка формується на підставі освіти, рівня культури та ціннісних орієнтирів. Вісь соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння чи не володіння власністю, а по лінії володіння знаннями та контролю над інформацією;

• виникають нові системи: телекомунікаційні технології та система освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможність суспільства, створюють кожній людині можливість спілкування з іншими суб’єктами суспільства без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта трансформується з інституту в самостійну систему, яка впливає на сферу праці та економіки, є стратегічним ресурсом державних політичних структур, пріоритетним статусом і групоутворювальним чинником.

4.

Відмінності між доіндустріальним, індустріальним

та постіндустріальним суспільствами:

Індикатор	Доіндустріальна фаза	Індустріальна фаза	Постіндустріальна фаза
Принцип, що управляє розвитком	Традиціоналізм	Економічне зростання	Освіта
Головний сектор виробництва	Заготівля сировини	Обробка сировини	Послуги (тертіальні промисли)
Головний контингент робочої сили	Селянин, що обробляє землю	Робітник, що переробляє сировину	Службовець, що працює з інформа-цією, знаннями
Головна виробнича одиниця	Родина	Завод, фабрика, підприємство	Дослідницький інститут, офіс
Технологія	Ручна праця	Механізована технологія	Інтелектуальна технологія
Стратегічний ресурс	Продукти харчу-вання, сировина	Реальний капітал	Освіта, розумовий капітал
Рушійна сила	Природні ресурси, фізична сила	Створена енергія	Інформація, обробка знань
Управлінська група, що об’єднує ресурси	Господар, хазяїн	Професійний керівник, підприємець	Дослідник, спеціа-ліст, провідний адміністратор
Суб’єкт соціальної комунікації	Людина-природа	Людина-машина	Людина-людина
Перспектива часу	Спрямованість у минуле	Адаптація до сучасності	Спрямованість у майбутнє, прогнозування
Вищий рівень потреб	Основні побутові потреби	Соціальні потреби	Потреби у знаннях і самореалізації
Метод, що управляє рішенням	Здоровий глузд, метод спроб і помилок, досвід	Дослідження, емпіризм	Модель, теоретична база прийняття рішень

У зв’язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством. Термін цей запровадив японський вчений І. Масуда.

5.

Перехід від однієї якості суспільства до іншої отримав назву модернізація.

Модернізація (франц. modernization - оновлення) - система науково-методичних засобів дослідження особливостей і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності соціальних систем до вдосконалення.

У соціології розрізняють два види модернізації: органічні та неорганічну.

Органічна модернізація відбувається завдяки ресурсам власного розвитку, підготовлена внутрішньою еволюцією суспільства. Вона починається не з економіки, а з культури та змін суспільної свідомості.

Неорганічна модернізація є реакцією на досягнення розвинутіших країн, формою «наздоганяю чого розвитку» з метою подолання історичної відсталості (петровські реформи ХУІІІ ст., сталінська індустріалізація 30-х років ХХ ст., перебудова 1985 року). Вона починається з економіки та політики, а не з культури. Її принципи не встигає усвідомити більшість населення. Саме такий вид модернізації властивий пострадянським країнам.

Пізніше виникла теорія запізнілої модернізації. Її основна концепція: існує лінійний прогрес і поступовість стадій розвитку суспільства. Тому кожна стадія суспільства змінює одна одну встановленим порядком. Штучне запозичення «раціональних» соціально-економічних моделей найрозвинутіших країн, непідкріплене відповідними соціальними інститутами, структурами, соціальними якостями людини, призводить до «ірраціонально-індустріального» суспільства, яке поглинає більше соціальних ресурсів, ніж приносить соціальної віддачі.