2.2 Проблема взаєморозуміння жінки і чоловіка у шлюбі

Дисбаланс внутрішнього і зовнішнього світу окремої людини призводить до великих проблем у спілкуванні з іншими. Людині важко визначитися у своїх цілях, коли вона знаходиться під великим впливом іншої людини, такий пресинг можна сприймати добровільно, але згодом, на думку К’єркегора, зворотна реакція зруйнує будь-які обмеження. Саме тоді домінуюча особистість отримає великий стрес, а та, що звільнилась від морального тиску має шанс розвиватися далі вже як особистість схильна домінувати.

Подружжя Хельмерів досить довгий час не мало суттєвих проблем, тому що чоловік і дружина мали чітко визначений розподіл домінуючих сторін. Проблеми Нори і Торвальда постають спершу на побутовому рівні, але згодом стає очевидно, що негаразди криються у моральному зв’язку подружжя, точніше у його відсутності. За ніжними звертаннями Торвальда криється іронія, невпевненість у Нориному керуванні господарством. Але Нора теж нещира з чоловіком, бо приховує від нього певні почуття, пристрасть до солодкого тощо. Торвальд, будучи раціоналізатором сприймає розваги не інакше як тринькання грошей. А Норина нерозважливість, на яку вказує часто Торвальд потроху насторожує читача, адже на перший погляд, це просто ідеальна сім’я [9; 19].

Нора, хоча й всіляко намагається я догодити чоловікові не любить слухати неприємні речі, про те, що вони можуть залізти в борги тощо. А Торвальду дуже важливо, що скажуть люди, він не любить позичати грошей і завжди знає, де можна їх заробити. Спілкується з Норою, немов з дитиною, постійно заспокоює, при цьому вручає певну суму грошей, наче цукерки. Він теж не дуже вправний в домашньому господарстві, адже лише так можна пояснити його скнарість, яка часто проявляється, коли мова заходить про побутові витрати, подарунки тощо. Так він стає схожий на типового міщанина.

Торвальд не дозволяє Норі вступати із ним в дискусію, а відповідно довести Норі свою правоту, якою б вона не була. Таке ставлення, обумовлене хибним по суті чоловічим стереотипом щодо ролі жінок у сім’ї, суспільстві і т.д. Торвальд вважає Нору пташкою, яка повинна лише співати і щебетати, це як окраса дому, берегиня роду, але ніяк не особистість. Саме цей стереотип став йому на перешкоді у розпізнанні людини в Норі, особистості з власними життєвими позиціями і почуттями, які можуть часто не збігатися з принципами Торвальда, що було б неприпустимо для нього. Торвальд докоряє їй таки батьківським транжирством, яке Нора ніби успадкувала.

Єдиним поясненням вищезазначених проблем можна вважати те, що Торвальд не вірить у те, що Нора може заробляти гроші, або хоча б знати, як тяжко вони дістаються, тим більше чесним шляхом. Але Нора вже мала досвід заробляння грошей власною працею в скрутні для сім’ї часи. Їй навіть було приємно це робити, бо вона сприймала це, як забавку, тимчасове невезіння, тим часом мріючи про спадщину з неба. Найголовніша мета в житті, на думку Торвальда, забезпечення становища і всього, що це передбачає – гроші, сім’я, любов [16; 79].

Хельмер – сумлінний працівник. Його адвокатство перекидається мимоволі і на сім’ю, де він, правий чи ні, повинен відстоювати свою правоту. Дивним здається той факт, Торвальд насміхається над невдачами Нори, вважає її наївною, хоча мав би її підтримати. Парадоксом є те, що змінювати йому нічого не хочеться, адже підсвідомо він розуміє, що будь-яке відхилення від норми загрожує порушенням життєвої гармонії, тому він і тримає контроль над кожним кроком дружини. Хельмер не терпить самодіяльності Нори, бо це виводить його з рівноваги. Він уже настільки призвичаївся до ролі голови сім’ї в повному розумінні цього слова, що йому важко уявити фривольність дружини без його відома. Заради обачності він часто перевіряє Нору, влаштовує допити, що дуже дешево і некоректно по відношенню до дружини. Програш його у тому, що йому таки не все відомо, а найбільшим нещастям є те, що він не довіряє своїй дружині не то через професійну звичку піддавати усе під сумнів, не то через якісь приховані мотиви [4; 98].

Очевидно, що через стереотипне уявлення про шлюб і сім’ю, Нора і Торвальд не в силах справитися з негараздами, що час від часу трапляються на їхньому шляху, вони або замовчують своє невдоволення один одним, або ставлять ультиматуми, що теж не є ефективним вирішенням проблем. Іншим недоліком стосунків між Хельмерами є відсутність довіри, що, зрештою стане фатальною їхньому спільному життю. Не менш важливою проблемою Нори і Торвальда є різне уявлення про світ та речі, що його стосуються, таким чином їхні цілі стають різними, а відповідно і життєві дороги [4; 107].

У п’єсі автор застосовує багато символів, щоб передати видимі і невидимі зв’язки героїв. Зокрема, танець виступає у творі у багатьох значеннях. Перш за все Норині танці під акомпанемент Торвальда сприймаються занадто буквально. Разом у них відбувається таке собі виконання, що дуже нагадує їхній життєвий шлях. Танець триває доти, доки не стомиться партнер, але в житті не буває репетицій, тому кожен виступ не є бездоганним, з чим треба змиритися [2; 87].

Саме в таку сцена обертає Нора свій танець перед справжнім виступом, але акомпанує їй чомусь доктор Ранк. Хоча навіть під супровід Торвальда, вона вибивається з сил і випрохує у нього неоднозначну обіцянку бути з нею до кінця. Нарешті Хельмер вже не такий засліплений і розуміє причину хвилювання дружини, здається, вони обоє втомилися танцювати. Врешті їх виступ на сцені супроводжується перевдяганням, масками і загадковістю. Автор використовує ці образи, щоб показати якими важливими щирість і розуміння одружених [18; 76].

Незважаючи на перешкоди (маски, танець з іншим партнером), важливо зберегти своє істинне обличчя і трохи загадковості, щоб постійно мати якусь новизну у стосунках. Таким чином автор натякає, що не варто створювати ідеал, щоб потім отримати лише невиправдані сподівання, щоб життя не було схоже на суцільний бал-маскарад, але перед реальністю пасував багато хто, за що і поплатився сім’єю, становищем тощо. Вбрання на такому дійстві є проявом індивідуальності, і вибиратися воно повинно за власними вподобаннями, а не за суб’єктивною оцінкою партнера чи партнерки [4; 67].

Нора дозволяла Торвальду бачити себе у прийнятному для нього вбранні, не покладаючись на свій смак. Час знімати маскарадні костюми в сім’ї Хельмерів настав несподівано. І завчасно не зрозумівши свого партнера під час танцю, кожному залишається тільки зійти зі сцени. Хельмер неймовірно обертається на героя-рятівника, бога своєї дружини, чого він не мав права робити, адже саме демократичні відносини зберігають гармонію шлюбу. Поняття любові у них зовсім різні, і що найгірше – неокреслені один одному [4; 90].

Очевидно, що любов Торвальда передбачає ще певні умови. В цьому ж і його проблема. Нора є для нього насамперед дружиною і матір’ю, а коли перша і друга умова зникає, його любов перетворюється на відразу. І те, що Нора приймає рішення піти від нього, він сприймає не як проблему між ними обома, а як проблему того, що це буде негарно виглядати збоку: «І не подумаєш, що скажуть люди?» Ціна любові виявилася нижчою за честь і репутацію в суспільстві. Ібсен також показує зухвалість Хельмера, його готовність загубити людське життя, якщо хтось насмілиться звертатися до нього на «ти». Разом з тим автор показує і суспільство, табу якого не хоче порушувати Хельмер. Йому дуже важлива думка суспільства, якій він ревно прагне відповідати. Він навіть ставить суспільство своїй дружині як аргумент на користь того, щоб вона не йшла від нього. І що ж це за суспільство? Якими б нікчемними не здавалися фрау Лінне і Крогстад, проти вони зуміли віднайти те, що набагато вартніше за матеріальні і соціальні цінності, які завжди можна відновити, а от втрачені почуття віднайти дуже непросто [18; 30].

Ще одна жінка постає героїнею на шляху відновлення сімейного щастя. Можливо, автор хоче показати, що жінки сильніші морально за чоловіків, хитріші і більш схильні до жертви, адже дуже часто жінка ставала запорукою бездоганної репутації чоловіка, підвищувала його соціальний статус. Автор підводить до висновку, що намагання жінок є безкорисливими, а чоловічі амбіції більш матеріальні і в цьому немає нічого дивного, адже такою є природа жінок і чоловіків. Крогстад і фрау Лінне є наочними прикладами прояву такої природи. Вони чітко окреслюють своє призначення в родині, шлюбі, їхній хоч і запізнілий зв’язок буде виваженішим і міцнішим за Хельмерів, адже вони не створювали ілюзій, а одразу визначили реальну роль кожного партнера [2; 87].

Найкмітливішою жінкою у творі є фрау Лінне, яка своєю появою відкрила Крогстаду сенс життя, а також пробудила Нору від сімейного забуття. Жінка знову маніпулює діями чоловіків. Крогстад пристає на змову, забувши про втрачене місце роботи, яке вже не є йому таким важливим. Крогстад стає вмить щасливим, бо розуміє, що розсудлива дружина додасть йому натхнення на ще більші звершення. Ще один доказ тому, що жінки відігравали неймовірну роль у становленні своїх чоловіків. Хоча Хельмер таки не усвідомлює соціальної ролі жінки, бо кохає красиву і привабливу Нору, а не розумну і розсудливу, він явно перегинає палицю, вказавши на недолугість процесу в’язання [5; 87].

Проблеми між чоловіком і дружиною можуть виникати у різні моменти їхнього спільного життя. У Нори і Торвальда такі негаразди виникли у зовсім критичний період, коли Торвальд переходив на нову роботу, а Норі вже був час розрахуватися з боргами, до того ж, вони мали трьох малих дітей, і цілий світ перед яким вони мусили виглядати, мов зразкове подружжя. Така ілюзія швидко розвіялась під впливом зовнішніх чинників, завдяки яким подружжя Хельмерів стикнулось з неочікуваними проблемами. Інша пара героїв, не така успішна свого часу, спромоглася зрозуміти, що краще знаходити найменшу користь з один одного, ніж винуватити за минулі гріхи. Таким чином, пішовши на компроміс, Крогстад і фрау Лінне віднаходять свій внутрішній баланс, а відповідно у них стає менше проблем у контактуванні як один з одним, так і з зовнішнім світом [10; 78].