10. Людський капітал як соціально-економічна категорія. Розвиток і використання людського капіталу.

Людський капітал – сформований чи розвинений в розвинений в результаті інвестицій і накопичень людиною або групою людей запас здоров’я, навичок, знань, здібностей і мотивацій, які цілеспрямовано використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва і забезпечують дохід власнику.

Категорія людський капітал розглядається на декількох рівнях:

• особистісний рівень (на цьому півні людський капітал виступає сукупністю знань, навичок, досвіду людини, завдяки яким вона працює і отримує дохід);

• мікро рівень (на цьому рівні людський капітал являє собою сукупну класифікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у сфері організації праці);

• макрорівень (людський капітал є сумою людських капіталів всіх підприємств, та громадян країни, є складовою національного багатства, на цьому рівні людський капітал виступає у формі накопичень і вкладень в галузь освіти, охорони здоров’я, професійної орієнтації, а також працевлаштування).

Властивості людського капіталу:

1. можливість сформувати або розвинути його в результаті інвестицій, накопичення здоров’я, знань, навичок;

2. доцільний характер використання людського капіталу;

3. пропорційність зростання доходів власника капіталу і ефективність його використання, якості;

4. взаємозалежність інвестицій в людський капітал і доходів власника від цього капіталу.Відмінності людського капіталу від інших:

• створення виробничого капіталу та його функціонування можливе без участі його власника;

• незалежно від джерел інвестування нарощення і використання людського капіталу певною мірою контролюється самою людиною і залежить від її внутрішньої мотивації;

• вкладення в людський капітал дають значний за обсягом, тривалий за часом і інтегральний за характером економічний та соціальний ефект;

• людський капітал відмінний від виробничого за ступенем ліквідності;

• інвестиційний період виробничого капіталу значно коротший порівняно з людським;

• функціонування та ефективність людського капіталу залежать від волі власника.

11. Індекс людського розвитку: методологія визначення, призначення, сфера використання.

Людський розвиток – це процес розширення можливостей вибору, визначальними можливостями вважаються:

можливість прожити довге життя і зберегти здоров’я;

можливість здобути освіту;

можливість доступу до засобів, що забезпечують гідний рівень життя.

Людський розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей людини (здоров’я, набуття знань і професійного досвіду), з другого боку – це використання можливостей для відпочинку, праці, культурної та громадської діяльності, якщо ці два аспекти незбалансовані – успішний людський розвиток неможливий.

Концепція „сталого людського розвитку” виходить з того, що рівень доходу не є єдиним складником людського розвитку.

Метою розвитку є зростання доходів, добробуту населення та їх культурного рівня.

Людський розвиток визначається індексом.

Індекс людського розвитку є простим середнім індексів тривалості життя досягнутого рівня освіти та скоригованого, реального ВВП на душу населення в доларовому еквіваленті:

Іл.р. = (Ітр.ж. + Іос. + Іввп)/3.

12,13 сутність праці, роль. Зміст і характер праці, види. Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на ство­рення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Процес праці містить три основні моменти: доцільну діяльність людини, тобто власне працю; пред­мет праці, на який спрямована праця; засоби праці, з допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. Товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила. Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця — це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості. Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність п змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівнях кваліфікації працівників), їх співвідно-шення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Отже, конк­ретна праця виражає й технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо. Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і невідчуженою від процесу виробни­цтва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспіль­ною, вільною і вимушеною.

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості фун­кціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють такі види праці залежно від: способу здійснення — розумова й фізична; кінцевого результату праці — продуктивна й непродук­тивна; рівня складності праці — складна й проста; рівня творчості — творча й нетворча. Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані.

Система суспільних відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні і часткові ознаки праці.

Загальні ознаки:

1. за формою відношення до продукту своєї праці вона може бути відчуженою і невідчуженою.

2. за відношенням до засобів виробництва може бути вільною або примусовою, приватною і суспільно корисною.

Часткові ознаки:

За результативністю:

• продуктивна праця;

• непродуктивна праця;

за рівнем складності:

• проста праця;

• складна праця;

За способом здійснення:

• розумова;

• фізична;

За рівнем творчості:

• творча;

• нетворча.

Зміст і характер праці тісно взаємопов’язані. Вони взаємо обумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і суспільних відносин.

14. Праця і НТП Могучим фактором роста производительных сил общества является наука, а точнее, органическое соединение науки с производ­ством, ибо научно-техническая революция (НТР) означает не просто применение новых видов энергии, новых материалов, электрон­но-вычислительных машин и даже комплексной автоматизации производства, а глубокую перестройку всего технического базиса производства, форм его организации и управления.

Появление в условиях индустриального п постиндустриального общества электронно-вычислительной техники н рост быстродействующих ЭВМ оказались одним из наиболее впечатляющих направ­лений НТР. На первых порах предпринимались попытки представ­лять компьютеры в виде панацеи от всех зол, чудодейственного средства, способного решить все экономические ц социальные проблемы и прежде всего обеспечить автоматизм управления хозяйст­вом без участия человека. Вскоре, однако, практика развеяла подобного рода иллюзии, «компьютерная религия» отошла в прошлое, а электронно-вычислительная техника получила широкое распространение не как замена творческого живого труда, а как инструмент в деле управления концернами и компаниями. Значение ЭВМ, применяемых и производимых в развитых странах, растет быстрыми темпами, но вместе с тем полностью учитывается н роль «человеческого фактора» в руководстве производством материаль­ных благ и услуг, роль «менеджеров» всех рангов.

15. Гуманізація праці.

Гуманізація праці – це створення виробничих, організаційно-економічних, психофізіологічних і соціальних умов адекватних нормальним для людини.

Гуманізація праці реалізується в таких формах:

зміна праці і ротація кадрів;

зменшення монотонності праці;

розширення змістовності праці і раціональний поділ функцій;

підвищення безпеки праці;

стимулювання творчості і самостійності працюючих;

полегшення фізичної праці;

підвищення ергономічності систем;

підвищення естетики виробничого середовища.

психофізіологічна адаптація людини.