3. Вартісна оцінка авансованого капіталу

Ми уже переконалися, що з економічної точки зору авансованим капіталом є всі нематеріальні, матеріальні і грошові ресурси, що використовуються підприємством для забезпечення всіх видів діяльності. Але щоб мати уяву про величину авансованого капіталу, його слід оцінювати за повною економічною вартістю цих ресурсів. Остання має здійснюватися так, щоб можна було реально судити про розмір авансованого капіталу, одержувати необхідну інформацію про ліквідність підприємства і його платоспроможність, тобто віддзеркалювати фактичний фінансовий стан підприємства і містити вихідні дані для його аналізу. Така інформація в умовах ринкової економіки має велике значення для побудови ефективних економічних відносин з партнерами - банками, постачальниками, споживачами, з потенційними інвесторами.

В активах балансу вартісна оцінка основних засобів, як головного структурного елемента необоротних активів, здійснюється, як нам уже відомо, за первісною (переоціненою) вартістю і залишковою вартістю, і саме за останньою вони включаються в підсумок балансу. Важливо, що підприємства можуть здійснювати переоцінку основних засобів, інших необоротних активів, що дає змогу знівелювати вплив інфляції, а за необхідності – і дефляцій них процесів. Разом це забезпечує об’єктивність вартісної оцінки необоротних активів, і насамперед, основних засобів і нематеріальних ресурсів.

Важливою складовою необоротних активів аграрних підприємств є довгострокові біологічні активи, до яких відносять основне стадо великої рогатої худоби, свиней та овець (тобто продуктивні тварини, які систематично продукують сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи – приплід), робочу худобі, а також виноградики (чубуки – додатковий біологічний актив), сади (саджанці – додатковий біологічний актив), дерева в лісі.

Вартісна оцінка біологічних активів за їх придбання здійснюється за первісною вартістю, яка визначається таким самим способом, як і первісна вартість основних засобів або запасів. В разі безоплатного одержання біологічних активів їх оцінюють за справедливою вартістю з урахуванням витрат, пов’язаних з доведенням цих активів до стану, придатного для використання відповідно поставленої мети. Біологічні активи, одержані як внесок до статутного капіталу підприємства, оцінюються за погодженою учасниками справедливою ціною. Додаткові біологічні активи оцінюються за виробничою собівартістю або справедливою вартістю на момент їх первісного визнання, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу. Таке визнання відображається в тому звітному періоді, в якому вони відокремлені від біологічного активу. Біологічні активи відображаються в балансі підприємств за справедливою вартістю, зміненою на очікувані витрати на місці продажу. Якщо на дату балансу справедливу вартість довгострокових біологічних активів визначити неможливо, вони відображаються за первісною вартістю з урахуванням суми їх зносу і втрат від зменшення корисності. Амортизація на біологічні активи нараховується відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби». Вартістю, що амортизується таких біологічних активів є їх первісна вартість, зменшена на їх ліквідаційну вартість. Як відомо, підприємство самостійно вибирає метод нарахування амортизації і встановлює строк корисного використання біологічного активу в межах бухгалтерського обліку.

Як уже зазначалося, із відображенням в активах аграрних підприємств землі виникає проблема її вартісної оцінки з метою такого відображення. Адже дані про грошову оцінку землі, що здійснена за єдиною офіційною методикою, хоч і є важливими, але вони не завжди можуть бути використані для відображення в балансі, оскільки така оцінка може істотно відхилятися від реальної, що формується на ринку землі. Отже, в умовах, коли такий ринок розвинутий в балансі земельні ресурси можуть відображатися за реальними ринковими цінами. В іншому разі можна скористатися досвідом вартісної оцінки землі для цілей відображення в балансі, що використовується в інших країнах. Наприклад, в США за вартісної оцінки ресурсів з важко передбачуваним нестабільним розміром щорічних доходів у майбутньому періоді, до складу яких відносять і землю, застосовують специфічний метод оцінки – капіталізацію доходів. Згідно з цим методом грошова оцінка землі (ГЗ) визначається так:

де Пч – чистий прибуток з 1 га земельної площі, який залишається підприємству після покриття всіх витрат; Пп – процента ставка за довгостроковий кредит, коефіцієнт.

Оскільки нерідко важко передбачити масу чистого прибутку з одиниці земельної площі, а також проценту ставку, то часто цей вид оцінки використовують в поєднанні з методом порівняльної оцінки ринкових продаж.

Методологія вартісної оцінки оборотних активів вітчизняних підприємств, у тому числі переробних і аграрних, істотно наближена до норм міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Так, згідно П(С)БО 9, оцінка запасів на дату складання балансу здійснюється за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Первісна вартість запасів формується за різною методологією залежно від способу їх набуття підприємством. Так, у первісну вартість куплених запасів включають вартість їх придбання (згідно з договором з постачальником) за вирахуванням непрямих податків, суми ввізного мита, суми непрямих податків, що не відшкодовуються підприємству, транспортно-заготівельні витрати, а також витрати, пов’язані з доведенням придбаних запасів до стану, придатного до використання за цільовим призначенням.

Аграрні підприємства багато видів запасів виробляють власними силами (корми, насіння, тварини на відгодівлі і молодняк тварин тощо). Первісною вартістю таких запасів є їх собівартість. Якщо запаси вносяться до статутного капіталу підприємства, то їх первісною вартістю визначається справедлива вартість, погоджена засновниками (учасниками) такого підприємства. За справедливою вартістю оцінюються і запаси, безплатно передані суб’єкту господарювання.

Підприємства можуть придбати необхідні їм види запасів в результаті обміну на подібні або неподібні запаси. Якщо обмін відбувся на подібні запаси, то первісною вартістю придбаних запасів буде балансова вартість переданих запасів, але за мови, що вона не перевищує їх справедливої вартості. В іншому разі первісною вартістю одержаних в обмін запасів буде їх справедлива вартість. В разі обміну на неподібні запаси, то первісною вартістю таких запасів визнається їх справедлива вартість.

Метод чистої вартості реалізації застосовується тоді, коли на дату балансу ціна запасів знизилася (або вони зіпсувалися, застаріли, чи за якихось інших причин втратили первісно очікувану економічну вигоду).

Чиста вартість реалізації відповідного виду запасів визначається з виразу:

де - обсяг j-го виду запасу; - очікувана ціна реалізації за одиницюj-го запасу; – очікувані витрат на завершення виробництва і збут j-го виду запасу.

Сума перевищення первісної вартості запасів над їх чистою вартістю реалізації, а також вартість повністю зіпсованих запасів або втрачених за інших причин (крім випадків, коли встановлені винні особи) відноситься на витрати звітного року.

Слід зазначити, що для аграрних підприємств існують певні складнощі щодо практичного застосування викладеної методики вартісної оцінки запасів на дату балансу. Це зумовлене тим, що по окремих видах запасів, наприклад по кормах (силосу, сінажу, зеленій масі тощо), підстилці, посадковому матеріалі часто відсутня інформація про ціни на них. З іншого боку, застосування методу оцінки за первісною вартістю запасів породжує проблему незіставності. Адже первісною вартістю запасів власного виробництва є, як нам уже відомо, їх виробнича собівартість. Оскільки її рівень в різних підприємствах, як правило, не однаковий, то виникає невідповідність між вартістю і натуральною величиною цих запасів, а отже, втрачається реальна уява про їх істинну цінність.

Задане застереження стосується готової продукції власного виробництва та незавершеного виробництва. Скажімо, виробничо спожиті предмети праці власного виробництва, залишений мед у вуликах тощо відображаються у незавершеному виробництві за собівартістю їх виробництва, що також породжує незіставність, а головне – недостатню об’єктивність оцінки величини авансованого і власного капіталу підприємств.

Істотні позитивні зміни відбулися у вартісні оцінці поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари і послуги. Якщо раніше до введення нових бухгалтерських стандартів вона оцінювалася за її фактичною величиною, то тепер згідно П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» до підсумку балансу ця заборгованість включається за чистою реалізаційною вартістю.

Визначається чиста реалізаційна вартість як різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги і резервом сумнівних боргів. Величина останнього розраховується або методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості, коли величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів, або методом застосування коефіцієнтів сумнівності. Вони можуть визначатися декількома способами. Один з них – класифікація (розбивка на групи) дебіторської заборгованості, за строками її непогашення з наступним встановленням коефіцієнтів сумнівності для кожної групи такої заборгованості. Ці коефіцієнти зростають із збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Їх розрахунок здійснюється за такою формулою:

де - коефіцієнт сумнівності для і-ої групи дебіторської заборгованості за строком погашення;- фактично списана безнадійна дебіторська заборгованість і-ої групи дебіторської заборгованості;– дебіторська заборгованість і-ої групи на кінець j-го місяця, обраного для спостереження періоду, Км – кількість місяців у періоді.

Тепер резерв сумнівних боргів можна визначити з виразу:

де - поточна дебіторська заборгованість і-ої групи;коефіцієнт сумнівності і-ої групи дебіторської заборгованості.

Фінансові інвестиції на дату балансу відображаються за справедливою вартістю, крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталу. Останні відображаються за вартістю, визначену за методом участі в капіталі з урахуванням зміни загальної величини власного капіталу об’єкту інвестування.

Практична реалізація викладених методологічних та методичних підходів до оцінки окремих елементів авансованого капіталу дає змогу значно підвищити аналітичність балансу і сприяє об’єктивній оцінці майнового та фінансово-економічного стану підприємств.

Список використаної літератури:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і переробл./В.Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2004. – 624 с.

2. Андрійчук В.Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз: Монографія. – Вид. 2-ге без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 292 с.

3. Баланс: необоротні активи.//Фінансова звітність: від стандартів до практики. – 2011. – №1. – ст.. 131-133.

4. Борщ А.Г., Борщ О.Г. Структура фінансового капіталу та ефективність його використання агропромисловими підприємствами. //Економіка АПК. – 2011. – №3. - ст. 51-55.

5. Братчук Л.М. Нові вимоги Податкового кодексу та завдання бухгалтерського обліку для їх вирішення. //Економіка АПК. – 2011. – №4. - ст. 62-65.

6. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: навч. посіб. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. – 384с.

7. Данілов О.Д., Паєнтко Т.В. Фінанси підприємств у запитаннях і відповідях: навч. посіб. – К.: КНТ, 2009. – 272 с.

8. Диба В.М., Костина С.А. Зміни в обліку основних засобів у зв’язку з введенням у дію П(С)БО 7 «Основні засоби». Економіка та підприємництво: Зб. наук. пр. молодих учених та аспірантів. Відп. ред. С.І. Дем’яненко. 2002. Вип. 7 – ст. 246-252.