Висновки

До теперішнього часу в літературі і в свідомості народу існують дві протилежні думки щодо здібностей і якостей ліворуких дітей. Одні вважають, що у лівшів знижені розумові здібності, інші, навпаки, відстоюють винятковість, талановитість, нестандартність. Є точка зору, що зв'язує особливості лівшей і правшей з функціональною спеціалізацією домінантної півкулі мозку – лівого у правшів, правого у лівшей. Можна виділити і ще таку точку зору: її прихильники заперечують відмінність між лівшами і правшами на тій підставі, що індивідуальне розмаїття в організації діяльності та вищих психічних функцій у лівш і правшів перекриває групові відмінності.

Лівші відрізняються від правшів не тільки тим, якою рукою вони пишуть, а цілим комплексом психологічних якостей, що з особливим розподілом праці між півкулями.

Ліворукість відображає спадкову і сформувалася протягом життя систему функціонування головного мозку. Саме тому переучувати ліворукої дитини – значить серйозно міняти його біологію, перекроювати склався стійкий стереотип діяльності.

Інтелектуальний розвиток лівші не порушується. Навпаки, вони нерідко відрізняються неабиякими здібностями в певних сферах діяльності. Лівші, володіючи добре розвиненим почуттям організації простору, блискуче виявляють себе в архітектурі. Серед ліворуких чимало талановитих математиків і видатних спортсменів. Ліворукість дає перевагу не тільки в боксі, а й у фехтуванні, бейсболі, тенісі, спортивній боротьбі.

При зустрічі з ліворукою дитиною слід пригадати, що у такої дитини з великою ймовірністю є ліворукі батьки. Крім того, якщо їх зацікавити рішенням проблем дитини, то вони згадають, які труднощі переживали в дитинстві самі і як змогли їх подолати. І тоді вони зможуть розповісти про це своїй дитині, допомогти їй подолати труднощі і самі навчаться розуміти сина чи дочку. В повсякденному житті слід надавати дитині самому вирішувати ,якою рукою він буде виконувати звичайні дії. Виняток складає їжа, оскільки краще одразу навчити дитину діяти ножем та виделкою прийнятими в Європі способами,коли обидві руки активні в різних діях: ніж знаходиться в правій руці, а виделка – в лівій. Оскільки користуватися ложкою не визначається правилами, то дитина може це робити зручною для неї рукою. З цієї сторони завдання дорослого – не навчати дитину тому, що він сам вміє єдиним відомим йому методом, а разом з дитиною заново вивчати світ, можливо, дещо іншим способом. Цей підхід відрізняється від першого тим, що буденний захід – передача знань за допомогою відомих стереотипів – перетворюється у чудовий процес пристосування до іншого навколишнього, іншого відчуттю, повторний вхід в цей світ. Цей процес взаємного збагачення: дитина отримує досвід дорослого, ще не досяжний йому самому, а дорослий знову дивиться на світ поглядом дитини. Цей процес взаємної поваги не має жодного відношення до безвідповідального потурання, коли дитині дозволяється все, оскільки він – унікальна особа. Завдання вчителя в тому, що, максимально виявляючи свої індивідуальні якості, дитина не обмежувала ними ні права, ні можливості виявлення унікальних якостей інших дітей та дорослих. З цієї позиції потрібно заохочувати ліворуку дитину, відноситись до письма як до малювання. Нехай вона змальовує слова зручним способом, досягаючи максимальної точності. Можна дозволяти їй писати повільніше, але акуратніше, дещо довше,ніж іншим дітям. При цьому з дитини не знімається відповідальність за якість письма, вміння правильно та грамотно писати, досягати цього шляхом вправ. Але і праворука дитина потребує підтримки при малюванні. І тоді любов у обох цих випадках буде проявлятися в наполегливому заохоченні якісного засвоєння навичок дій вибраної дитиною руки.