45 «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»

Мовознавство – наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу.Мовознавство поділяється на конкретне (часткове) і на загальне. Загальне в свою чергу поділяється ще на два підвиди – власне загальне і теоретичне. Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, русистика), або групи споріднених мов (славіністика, германістика) Може бути синхронічним і діахронічним.Загальне – вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, структуру, закономірності функціонування всіх мов світу. Установлює загальні закони будови, розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Вивчає та формулює мовні універсалії (в усіх мовах є голосні і приголосні, в усіх мовах є власні назви і т.д.)

Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв’язок : усе нове відкрите при вивчені окремих мов з часом входить до теорії загального мовознавства і навпаки. Теоретичне мовознавство – з’ясовує сутність і природу мови, її будову і організацію, функціонування, розвиток. Вивчає мову як явищеПрикладне мовознавство – вирішення завдань практичного використання мови. (Розробка методики вивчення нової мови) (застосування мовознавчої теорії на практиці.

Мовознавство теоретичне і прикладне. Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників. Прикладне мово-во – напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов’язаних із використанням мови. Теоретичне мовознавство включає лише лінгвістич¬ні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища в її відношенні до інших явищ дійсності. Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсі загального мовознавства, на дві гру¬пи, розподіливши їх між власне загальним (у вужчому значенні) і теоретичним мовознавством. У такому разі загальне мовознавство — лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням конкрет¬них лінгвістик (загальна фонетика, загальна граматика, структура всіх мов світу, типологія мов тощо). На від¬міну від власне загального мовознавства до теоретично¬го мовознавства можуть бути віднесені лише лінгвістич¬ні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища в її відношенні до інших явищ дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою про природу й сутність мови. Уся проб¬лематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем: 1) природа й сутність мови, її органі¬зація; 2) відношення мови до позамовних явищ; 3) мето¬дологія мовознавства Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознав¬чої теорії на практиці (у викладанні рідної та іноземної мов, у практиці перекладу, при створенні алфавітів для безписемних мов, для удосконалення правопису, навчан¬ня письма, читання, культури мови, для уніфікування тер¬мінології, анотування й реферування інформації, забезпе¬чення спілкування людини з комп'ютером природною мо¬вою тощо). Прикладна лінгвістика — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи розв'язання практичних завдань, пов'язаних із використан¬ням мови, і зорієнтований на задоволення суспільних потреб. До традиційних проблем прикладної лінгвістики належать укладання словників, розробка алфавітів і систем письма, транскрипції усного мовлення та транс¬літерації іншомовних слів, лінгвістичне обґрунтування викладання рідної та іноземних мов, переклад з однієї мови на іншу, стандартизація й уніфікація науково-тех¬нічної термінології, укладання спеціальних лінгвістич¬них довідників, створення штучних мов, удосконалення орфографії і пунктуації, мовна культура тощо.

Мовознавство загальне і конкретне (часткове)Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників. Мовознавство — одна з найдавніших і найрозгалуженіших наук. Усі мовознавчі дослідження розподі¬ляють між двома підрозділами цієї науки — конкрет¬ним (частковим) і загальним мовознавством. Конк¬ретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, полоністика, богемістика, русистика) або групи спорід¬нених мов (славістика, германістика, романістика то¬що). Кожна мова має своєрідну структуру, власні норми, неповторну історію. В кожній мові є специфічні звуки, морфеми, слова, синтаксичні конструкції. Окремі мови різняться ступенем унормованості, стилістичною диференціацією мовних засобів, багатство словника. Такі особливості стосуються однієї,а не всіх мов. Загальне мовознавство вивчає загальні особливос¬ті мови як людського засобу спілкування, а також струк¬туру й закономірності функціонування всіх мов світу. До них належать суть мови, її природа, походження, закони розвитку, зв’язок із мисленням, культурою. Воно вивчає також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу. Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсі загального мовознавства, на дві гру¬пи, розподіливши їх між власне загальним (у вужчому значенні) і теоретичним мовознавством. У такому разі загальне мовознавство — лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням конкрет¬них лінгвістичних (загальна фонетика, загальна граматика, структура всіх мов світу, типологія мов тощо). На від-міну від власне загального мовознавства до теоретично¬го мовознавства можуть бути віднесені лише лінгвістич¬ні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища в її відношенні до інших явищ дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою про природу й сутність мови. Уся проб¬лематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем: 1) природа й сутність мови, її органі¬зація; 2) відношення мови до позамовних явищ; 3) мето¬дологія мовознавства. Отже, загальна структура мово¬знавства має такий графічний вигляд: Однак традиційно не розмежовують загальне й тео¬ретичне мовознавство і всі перелічені вище проблеми розглядають у загальному мовознавстві. Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв'язок: усе нове, відкрите при вивченні окремих мов, з часом входить до теорії загального мовознавства і, навпаки, кожне теоретичне досягнення використову¬ється у практиці дослідження конкретних мов. Існують й інші детальніші класифікації мовознав¬чих дисциплін. Так, зокрема, в конкретному (частко¬вому) мовознавстві виділяють синхронічне і діахроніч¬не. Б. М Головін, скажімо, пропонує розрізняти конс¬труктивне (лінгвістика мови), функціональне (лінгвіс¬тика мовлення) і генетичне (історичне) мовознавство. У межах загального виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке ме¬тодом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені мови. Поза конкретним і загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство.