23. Основні сучасні цивілістичні школи в Україні. Розвиток науки цивільного права в кну.

В історії Університету важливе місце посідає кафедра цивільного права юридичного факультету - провідний центр вітчизняної цивілістичної науки. Зусиллями кафедри підготовлено багато поколінь вітчизняних юристів за весь час існування юридичного факультету та Університету.Юридичний факультет у складі Імператорського Університету Святого Володимира почав функціонувати в 1835 р. На той час в його складі було сім кафедр, в тому числі кафедра римського права та кафедра російських цивільних законів, які фактично виконували функції сучасної кафедри цивільного права117.

Кафедра римського права забезпечувала в різні часи викладання низки таких навчальних дисциплін, як "Історія римського права", "Вступ до римського права", "Джерела римського права", "Система римського права /загальна та особлива частини/" тощо. На той час кафедра римського права вважалася провідною і питома вага дисциплін з римського права була досить великою. Римське право розглядали як теоретичну основу цивільного права. Це було цілком природно, бо юридичний факультет збирав і готував наукових працівників з римського права і російського цивільного права. Цивільно-правові науки в Київському університеті того часу досягай високого рівня і набули високого розвитку1,8.

Першим керівником кафедри римського права став викладач-юрист Волинського ліцею Олександр Миколайович Міцкевич (рідний брат видатного польського поета Адама Міцкевича), він став першим професором юридичного факультету. У 1839 р. він був переведений до Харківського університету.

Кафедру російських цивільних законів в 1835 р. очолив Сергій Миколайович Орнатський, який працював до 1843 р. Потім його наступниками стали послідовно А. А. Федотов-Чеховський, Н. К. Ренненкампф, В. Г. Демченко та ін. Значний внесок у розвиток цивільного і торговельного права зробили такі цивілісти Київського університету, як Т. Яблочков, В. Удінцев, В. Синайський, Л. Петражицький, И. Покровський та ін.

В ХГХ ст. в університеті сформувалася школа видатних романістів, яка не поступалася своїми досягненнями західноєвропейським університетам.

Засновником школи романістики по праву вважається Каленик Андрійович Мітюков, який у 1851 р. захистив докторську дисертацію "Про спадкування за римськими законами" й очолив кафедру римського права, ї

На терені школи романістів К. А. Мітюкова була створена й успішно розвивалася школа цивілістів, яку очолив неординарний професор цивільного права, судоустрою і судочинства Василь Григорович Демченко. Він був деканом юридичного факультету, - автором ряду наукових праць з питань російського спадкового права.

Серед цивілістів тих часів варто назвати Т.М. Яблочкова - автора роботи "Понятие вины в римском праве" /Черты индивидуализма в учениях римских юристов о вине. - М., 1907/; двотомного дослідження "Влияние вины потерпевшего на размер возмещаемых ему убытков" і ряду розділів підручника з російського цивільного процесу.

Значний внесок в розвиток цивілістичної думки в Київському університеті також внесли Й. О. Покровський, В.О. Удінцев, В. І. Синайський та інші вчені.

Значний внесок в розвиток цивільного і торгового права зробили такі цивілісти Київського університету, як В. О. Удінцев і В. І. Синайський. На той час у Росії почав активно розвиватися капіталізм, який ставив перед наукою цивільного права нові завдання. В. О. Удінцев жваво відгукувався на потреби практики, і тому його роботи відзначаються гострою актуальністю того часу. Його перу належать фундаментальні праці: "Русское посессионное право", "Русское горноземельное право", "Русское торгово-промышленное право". У своїх дослідженнях він намагався дати науково обгрунтоване вирішення назрілих проблем будівництва фабрик і заводів на державній землі (за римським правом - проблеми суперфіцію), розробляв правові проблеми розробки гірських надр. Зазначені дослідження були зумовлені необхідністю розвитку виробничих сил нової капіталістичної Росії.

В. І. Сінайський досліджував проблеми як римського, так і російського цивільного права. Його перу належать такі фундаментальні роботи: "Очерки по истории землевладения и права в древнем Риме в II-V в.". - Киев, 1913; История источников римского права.- Варшава, 1911. Ним же написаний ґрунтовний двотомний підручник з російського цивільного права. В. І. Сінайський багато приділяв уваги вихованню молодих науковців-цивілістів. Він організовував і беззмінно керував науковим студентським цивілістичним гуртком з 1912 по 1917 рр. В роботі цього гуртка брали активну участь і виступали з доповідями такі видатні вчені, як Михайло Чельцов, Володимир Бошко, Андрій Вишинський та інші.

Наведене свідчить, що розвиток цивільного права на юридичному факультеті значною мірою зумовлений досягненнями школи романістики Київського університету. Багато цивілістів університету виросли і сформувалися саме на основі римської цивілістики. Яскравим прикладом наведеного може бути уже згадуваний В. І. Сінайський та інші.

Наведений аналіз київської цивілістичної школи цього періоду свідчить про успішний розвиток науки цивільного права на юридичному факультеті Київського університету за період з 1835 р. по 1917 р.

З березня 1920 р. в Київ телеграфом надійшла адресована всім губ-відділам наросвіти тимчасова Інструкція Наркомпросу УРСР, в якій були коротко викладені основні екстрені заходи із здійснення реформи вищої школи в Україні. В ній було запропоновано закрити юридичний факультет, розпустити студентів. На цій основі Київський в березні 1920 р. підготував "Наказ № 5", за яким Київський університет було закрито, а на його базі було утворено Київський медичний інститут та Інститут народної освіти. Київський університет як навчальний заклад було відновлено постановою ЦВК УРСР 3 вересня 1933 р. у складі шести факультетів. Юридичного серед них не було.

Юридичний факультет у складі Київського університету було поновлено лише в 1937 р. В той час на факультет прийшли відомі професори С. Ландкоф та М. Гершонов, а також молодий ще викладач Г. Матвєєв.

Після відновлення діяльності Київського університету кафедра цивільного права була відкрита в 1938 р. її очолив професор Самуїл Наумович Ландкоф (1938). У цей період на кафедрі працювали Г. К. Матвєєв, О. Є. Пашерстник, Я.Л. Штутін, П.Д. Індиченко.

Було підготовлено і видано кілька навчальних посібників, зокрема "Основи радянського цивільного права" С. Ландкофа, посібник з трудового законодавства Я. Штутіна.

В 50-ті роки викладацький склад юридичного факультету Київського університету, в тому числі і кафедри цивільного права і процесу, формувалися за рахунок перших повоєнних випусків факультету. Тоді на кафедру були запрошені В. Золотар, П. Заворотько, М. Штефан, Д. Боброва, О. Решетник, які почали працювати разом з професорами В. Бошко, Г. Матвєєвим, С. Ландкофом, П. Індиченко, доц.Я. Штуті-ним. Вони і склали ядро кафедри в 50-70-ті роки.

В цей період основна увага на кафедрі приділялася розробці правових проблем, що мали значення для народного господарства країни. Так, проф.С. Ландкоф досліджував правові проблеми винахідництва, саме вони склали предмет його докторської дисертації. Проф. Г. Матвеев був автором понад 110 наукових праць, серед яких 10 монографій. Його фундаментальні праці - "Вина в советском гражданском праве" (1950); "Основания гражданско-правовой ответственности" (1970); "Международное частное право" (1988) - відомі за межами України.

Ці видатні вчені формували науково-теоретичний рівень та напрями цивілістичних досліджень. Вони брали активну участь у розробці цивільного законодавства. Результати їх наукових пошуків стали вагомим внеском у скарбницю науки цивільного права, а їх змістовні лекції пам'ятають випускники різних років.

Кафедрою на початку 80-х професор Юрій Геннадійович Матвеев. Він сприяв зміні напрямів науково-дослідної роботи кафедри в бік істотної "приватизації" радянського цивільного права в умовах переходу до ринкової економіки. Ю. Г. Матвеев посилив питому увагу міжнародного приватного права в переліку цивільно-правових дисциплін.

Ю.Г. Матвеев був плодовитий учений. У 1981 р. він захистив докторську дисертацію на тему: "Международная охрана авторских прав". Ним опубліковано кілька монографій і навчальних посібників ("Англо-американское деликатное право". - M., - 1973; "Международные конвенции по авторскому праву", яка витримала два видання (1976-1978); "Международная охрана авторских прав" (1987); "Гражданское право в вопросах и ответах" (в соавторстве, 1987)) та інші роботи.

У 1994 р. Н.С.Кузнецова захистила докторську дисертацію на тему "Правове регулювання підрядних договірних відносин у будівництві (цивільно-правовий аспект)". Н.С.Кузнецова опублікувала кілька монографій ("Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве" (К., 1993); Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування (у співавторстві з І.Р. Назарчуком).- К., 1998; низку підручників, посібників, науково-практичних коментарів до Цивільного кодексу України.

Свідченням подальшого розвитку київської школи цивільного права можна розглядати той факт, що за період з 2003 по 2007 р. було захищено п'ять цивілістичних докторських дисертацій (спеціальність 12.00.03.) викладачами кафедри - учнями професора Н. С. Кузнєцової (P.A. Майданик, І.А. Безклубий, Т.В. Боднар, Ю.Д. Притика, О. В. Кохановська). Нині на кафедрі працюють шість докторів юридичних наук і чотирнадцять кандидатів юридичних наук. За цим показником кафедра цивільного права є найпотужнішою кафедрою Київського університету.

З 2000 по 2006 рр. професор О. В. Дзера очолював кафедру цивільного права.

Предмет його наукових інтересів стають теоретичні положення цивільного права, речове і договірне право. Професор О. В. Дзера веде курс цивільного права (особлива частина), викладає спеціалізовані курси спеціалістам і магістрам з проблем права власності і речового права.

Підсумком плідної роботи київської школи цивілістики стали такі монументальні праці:

"Загальна теорія цивільного права" за редакцією Д.В. Бобрової, О.А. Підопригори (1992); "Зобов'язальне право" за редакцією О.В. Дзери (1998, 2000); "Право власності" за редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової (2000); "Цивільне право" за редакцією Д.В. Бобрової, О.А. Підопригори (1996, 1997); академічний підручник в двох томах "Цивільне право України" за редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової (1999, 2000, 2001, 2002, 2004).

Цивілістичні дослідження Інституту держави та права ім. В.М. Корецького багато років очолює професор Я.М. Шевченко, автор і співавтор ряду монографічних робіт: "Основы семейного законодательства", "Правовое положение несовершеннолетних", "Ответственность несовершеннолетних за правонарушение", "Законодавство про сім'ю (теоретичні проблеми співвідношення цивільного і сімейного законодавства)", "Совершенствование законодательства о семье"; "Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций", "Имущественннная охрана прав личности", "Власник і право власності",

"Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні". Підсумком роботи вчених інституту став виданий за редакцією професора Я.М. Шевченко підручник у двох томах "Цивільне право України. Академічний курс" (2003). Доктор юридичних наук І.М. Кучеренко (ІДП АН України) відома як автор монографії "Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права" (2004 р.), співавтор

монографій про право власності, академічних підручників.Згадуючи наукові доробки київських цивілістів не можна не згадати прізвищ професора Ю.Г. Матвеева (1940—1990) — "Англо-американское деликтное право" (1973), "Международная охрана авторського права" (1987); професора Є.Ф. Мельник (1919—2000) — "Законодавство про винаходи і раціоналізацію", "Здійснення та охорона авторських прав на винаходи", доцента В.К. Дронікова (1884—1960) — "Наследование по завещанию", "Наследственное право Украинской ССР", доцента В.А. Золотаря "Жилищное право

Украинской ССР".

Львівську школу цивілістики представляють професори:

В.В. Луць — автор монографічних досліджень "Строки виконання договорів поставки" (1971), "Заключение и исполнение хозяйственных договоров" (1978), "Хозяйственный договор и эффективность производства" (1979), "Строки в цивільних правовідносинах" 1992), "Строки захисту цивільних прав" (1993), "Контракти в підприємницькій діяльності" (1998, 2000, 2002), співавтор академічних підручників; З.В. Ромовська — "Права та обов'язки батьків та дітей" (1973), "Аліментні зобов'язання" (1975), "Юридична відповідальність" (1983),  "Защита в советском семейном праве"

(1985), "Сімей ний кодекс України. Коментар" (2003); В.М. Коссак — "Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект)" (1996), "Правове регулювання строків у будівництві" (1991), "Все про господарські товариства" (1992), "Правові засади іноземного інвестування в Україні" (1999), співавтор академічних підручників.

Харківська школа цивілістів була відома ще за радянських часів завдяки працям таких учених, як професори:

В.П. Маслов (1924—1987) — "Осуществление и защита права собственности в СССР" (1961), "Основные проблемы права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР" (1964), "Защита жилищных прав" (1970), Жилищное право" (1973); Ч.Н. Азімов (1931—2002) — "Договорные отношения в области научно-технического прогресса" (1981), "Научно-техническая информация и право" (1987), "Залоговое право" (1993), "Основы патентного права" (1994).

Один з найкращих підручників з цивільного права за радянських часів "Советское гражданское право" (у двох частинах) (1977, 1983) був підготовлений за редакцією визнаних харківських вчених професорів В.П. Маслова і О.А. Пушкіна (співавтора одного із небагатьох фахових підручників для вищих навчальних закладів системи МВС — "Гражданское право" — 1996).За роки незалежності харківськими цивілістами видані підручники "Гражданское право Украины" (1996), "Цивільне право України" (2000), "Житлове право України" (2001) та ін.

Одеську цивілістичну школу представляють професори:

Є. О. Харитонов, відомий своїми дослідженнями у сфері приватного права "Приватне право в стародавньому Римі" (1996), "Рецепція римського приватного права" (1997), "Основы римского частного права" (1999), "Римское гражданское право" (2001); співавтор науково-практичного коментарю до Цивільного кодексу України (2003); Н.А. Саніахметова — "Правовая защита конкуренции в предпринимательстве Украины" (1998), "Регулирование предпринимательской деятельности в Украине: организационно-правовые аспекты" (1998), та їх спільні з Є.О. Харитоновим праці: "Гражданское право: Частное право. Цивилистика" (2001) і "Гражданское и семейное право" (2002), Цивільне право України (2004); Червоний Ю.С. — "Гражданское право — отрасль права Украины" (1997), "Граждане как субъекты гражданского права" (1997), співавтор науково-практичних коментарів до СК (2003) та ЦК (2003).

34. Система видів забезпечення виконання зобов’язання

Всі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:

I  — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

II  — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

III  — мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Завдаток. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Застава. Через заставу кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.