2. Норми права , визначення та особливості
Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право). Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів.
Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на врегулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.
Основні ознаки норми права:
1) державновладний характер, тобто норми права встановлюються або санкціонуються державою та відображають її волю. Встановлення норми права здійснюється шляхом безпосередньо державою або делегуванням правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві правових принципів та надання їм певного ступеню обов'язковості. Норма права визначає важливі суспільні відносини і регулює їх. Вона завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення країни, закріплює її та охороняє;
2) загальнообов'язковий характер, тобто норми права виходять від держави, поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин і повинні сприйматися ними як вказівки до дії, що не підлягають обговоренню щодо доцільності чи раціональності;
3) формальна визначеність, тобто норми права закріплюють права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, а також санкції, які застосовуються у випадках порушень настанов норми. Формально визначена норма завжди являє собою припис, який письмово закріплюється у тексті нормативноправового акту у вигляді статті чи частини статті або ж у формі іншого джерела права. Вона формулюється державою від імені всього суспільства;
4) загальний характер, тобто дія норми права поширюється на необмежене коло суб'єктів суспільних відносин. В залежності від компетенції державного органа, що видає норму права, та конкретної мети, що ставиться перед нормою права, коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різним — від населення країни загалом до невеликих його груп;
5) системність, тобто кожна норма права характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулюються нормою. Вона нерозривно пов'язана з іншими нормами, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права;
6) гарантованість, тобто норми права забезпечуються створенням державою необхідних умов для добровільного виконання приписів відповідними суб'єктами, а також можливістю застосування державного примусу у разі невиконання норм права. Норми права за своїм змістом досить різноманітні, кожна з них призначена вирішувати специфічні завдання, реалізовувати ті чи інші функції права.