Содержание

  [убрать] 

• 1 Описание

  • 1.1 Как защитный механизм

  • 1.2 Как адаптивный процесс

• 2 Литература

• 3 Примечания

Описание[править | править вики-текст]

Идентификацию разграничивают от её более примитивного аналога интроекции по тому признаку, что идентификация в той или иной степени всегда осознаётся: хотя сам процесс идентификации остаётся бессознательным, выбор объектов идентификации вполне осознаваем и поддаётся субъективному контролю.

Как защитный механизм[править | править вики-текст]

Защитная форма идентификации — это представление о ком-то, как о продолжении себя. Наиболее часто это встречается у родителей, воспринимающих таким образом своих детей. С одной стороны идентифицируясь с ними, родитель как бы приписывает себе молодость и достижения ребёнка, а с другой стороны к этому обычно добавляется проекция на ребёнка собственных желаний, целей и потребностей. Подобное отношение к другим особенно характерно при выраженномнарциссизме.

Кроме того, такой процесс как «идентификация с агрессором» хотя и является по сути скорее интроекцией агрессора^[2], может быть частично осознан и тогда его правильнее относить к защитной форме идентификации.

Как адаптивный процесс[править | править вики-текст]

Идентификация лежит в основе нормальных попыток стать похожим на другого человека или группу людей, перенять значимые черты. В таком виде она присутствует с раннего детства и постепенно развивается от примитивного желания «вобрать в себя», до более сложных, эффективных и субъективно контролируемых форм. Идентификация способствует установлению глубокой эмоциональной связи с другим человеком или группой людей, ощущению причастности, единения с ними. Таким образом, могут быть переняты не только черты и особенности характера, но и нормы, ценности, образцы, что проявляется в форме конформизма.^[1]

Адаптивная (приспособительная) сила идентификации может значительно варьироваться, в зависимости от того, кто и когда выбран в качестве объекта идентификации. Идентификация, повышающая социализацию на одном жизненном этапе, может снижать её на другом: если в школьном возрасте идентификация с соседским драчуном может способствовать повышению социального статуса, то во взрослом возрасте вероятнее обратный эффект.^[3]

Сознательная и бессознательная идентификация может давать возможность «вставать на чужое место» — погружаться, переноситься в поле, пространство, обстоятельства другого человека, что способствует глубокому его пониманию.^[1]

Идентификация также лежит в основе формирования идентичности (концепция Эрика Эриксона).

Професіоналізація особистості

Ст.. Професіоналізація особистості студента – одне з головних завдань вищої освіти

Професійна ідентичність майбутніх вчителів

(Теоретичний аспект)

Модернізація сучасної вищої освіти, пов’язана із залученням України до Болонського процесу, передбачає принципово новий підхід до підготовки майбутніх фахівців, особливо майбутніх вчителів.     Удосконалення підготовки майбутніх педагогів, становлення їхньої професійної ідентичності може трактуватися не як зміна напрямку навчання, а як удосконалення його якості, розширення репертуару можливостей, збільшення ресурсного банку освіти.                                                                                                              У зв’язку із цим видається дуже важливою поява у психолого-педагогічній літературі ряду робіт присвячених дослідженню професійної ідентичності - М.М. Абдуллаєвої, Н. Волянюк, Г.В. Гарбузової, О.Я. Ємельянової, О.П. Єрмолаєвої, Н.Л. Іванової, Г. Ложкіна, А.М. Лукіянчук, А. Маслоу, Л.М. Мітіної, Ю.П. Поварєнкова, Т.Г. Стефаненко, Є.В. Чорного А.А. Шатохіна, Л.Б. Шнейдер та ін.                                                                     Так, згідно визначення А.М. Лукіянчук [4], професійна ідентичність - це динамічна система, яка формується у процесі професійної освіти та активного розвитку професійної компетентності і впливає на ціннісно-смислову сферу і удосконалення професійної майстерності майбутнього спеціаліста.                                                                                                               Ю.П. Поварєнков [7], у межах концепції професійного розвитку аналізує професійну ідентичність як:                                                                      1) провідну тенденцію становлення суб’єкта професійного шляху;                2) емоційний стан, в якому перебуває особистість на різних етапах професійного шляху; він виникає на основі ставлення до професійної діяльності і професіоналізації в цілому як засобу соціалізації, самореалізації і задоволення рівня домагань особистості, а також на основі ставлення особистості до себе як суб’єкта професійного шляху, як професіонала;                        3) підструктура суб’єкта, професійного шляху, що реалізується у формі функціональної системи, спрямованого на досягнення певного рівня професійної ідентичності.                                                                               Вузьке і широке тлумачення професійної ідентичності дають    Г. Ложкін та Н. Волянюк. У вузькому розумінні професійна ідентичність розглядається ними як самосвідомість, система уявлень людини про себе як суб’єкта життєдіяльності. В широкому сенсі професійна ідентичність є поняттям, у котрому формовиявляються концептуальні уявлення людини про її місце в професійній групі чи спільноті; ці уявлення супроводжуються певними ціннісними і мотиваційними орієнтаціями [3, с. 123].                          Питаннями становлення професійної ідентичності студентів вузів займалися Н.В. Антонова, Г.В. Гарбузова, О.П. Єрмолаєва, Н.Л. Іванова, М.В. Кліщєвська, Д.О. Леонтьєв, Ю.П. Поварєнков, У.С. Родигіна, В.Ф. Сафін, Є.В. Чорний, А.А. Шатохін, Л.Б. Шнейдер та ін.                                               Професійну ідентичність студента У.С. Родигіна, визначає як результат цілеспрямованої активності суб’єкта у межах учбово-професійної діяльності, яка характеризується значущістю для студентів професії як засобу задоволення своїх потреб; це єдність уявлень про самого себе, емоційних переживань та усвідомленої активності, які пов’язані з отриманням професії, на основі яких з’являється почуття тотожності з самим собою як майбутнім фахівцем [8, с. 40-41].                                                                      Психологічними особливостями професійної ідентичності студентів на думку дослідниці є:                                                                                       1) професійна ідентичність студентів має діяльнісний характер; 

2) професійна ідентичність студентів має імовірнісний характер;

3) професійна ідентичність студентів має нерівномірний розвиток;

4) професійна ідентичність студентів має індивідуальний характер розвитку;          

5) професійну ідентичність студентів можливо розвивати за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії;                                                           

6) професійна ідентичність студентів може бути активізована за допомогою спеціальних розвиваючих завдань.                                              Проблему професійної ідентичності студентів педагогічного вузу вивчали В.Г. Абдурашитов, Н.В. Антонова, Т.С. Бєрєзіна, З.В. Єрмакова, Ж. Зайнобіддінов, В.Л. Зливков, Н.В. Кузьміна, А.М. Лукіянчук, Т.В. Міщенко, А.С. Назиров, З.О. Оруджєв, Ю.П. Поварєнков, В.Ф. Сафін та ін.                        Професійну ідентичність педагога, Т.С. Бєрєзіна визначає як результат усвідомлення індивідом своєї тотожності з професійною діяльністю та спільнотою, знання меж своєї професійної компетенції та впевненості в своїй ефективності, відчуття себе як професіонал [1, с. 25].                                         Професійна ідентичність педагога виконує такі функції, як розвиток «професійного почуття», тобто емоційного прийняття себе як людини яка, займається певною справою, усвідомлення певної ментальності, впевненість у своїй професійній приналежності, самостійності та ефективності, переживання своєї професійної цілісності та визначеності. Професійну ідентичність характеризує приєднання та накладання образу професії (зі всіма її закономірностями) на особливості конкретної особистості [1, с. 24].  На думку О.П. Єрмолаєвої, Т.В. Міщенко, А.С. Назирова, Ю.П. Поварєнкова, У.С. Родигіної процес навчання у вузі супроводжується становленням професійної ідентичності студентів.                                                   Розвиток (формування) професійної ідентичності у майбутнього вчителя – це шлях ототожнення власних індивідуальних властивостей з індивідуальними властивостями досвідченого вчителя, які викликають у студентів інтерес, захоплення, стають для нього близькими, зрозумілими і бажаними для майбутньої професійної діяльності [5, с. 372].                             Т.С. Бєрєзіна [1] виділяє три основні етапи становлення професійної ідентичності студентів педагогічного вузу:                                                        1) первинний вибір, коли студенти вперше знайомляться з професійною спільнотою, навіть не приміряючись до неї. При цьому у майбутніх педагогів формується ціннісне ставлення до обраної професії;                2) підтвердження чи ні первинного вибору. На цьому етапі можуть суттєво змінюватися професійні уподобання та наміри студентів, що нерідко призводить до розчарування  у своєму професійному виборі або навпаки, до впевненості у ньому;                                                                                         3) реалізація первинного вибору в діяльності. На цьому етапі відбувається перехід студентів до ототожнення себе зі своєю професійною діяльністю, входження у професійну спільноту, усвідомлення своєї професійної самостійності та ефективності.                                                           Модель формування професійної ідентичності учителя в процесі його вузівської підготовки, як зазначає С.Т. Бєрєзіна [1], носить трьох факторний характер та включає у себе суб’єктивні, чи особистісні, внутрішні, фактори, пов’язані з ціннісно-смисловою сферою, самосвідомістю, самоактуалізацією, рефлексивністю, компетентністю, вміннями, задоволенням, творчістю; об’єктивні, чи зовнішні, фактори, пов’язані з вимогами професійної діяльності, яка здійснюється в особистісно-орієнтованій парадигмі, яка виступає регулюючою основою професійно-особистісного самовизначення вчителя; об’єктивно-суб’єктивні фактори, які пов’язані з організацією освітньої та професійної сфер.                                                                                       Розвиток професійної ідентичності, на думку Н. Жігінас [2], може відбуватися у таких напрямках:                                                                            1) розвиток потреб і інтересів;                                                                           2) формування домагань особистості у плані визначення того ким та яким людина себе бачить;                                                                                        3) відбувається все більш глибоке усвідомлення себе, своїх можливостей та потреб.                                                                               На думку, М.М. Павлюк [6] необхідною умовою розвитку професійної ідентичності вчителя є сама особистість вчителя, особистісний і професійний потенціал, а також спеціальні знання і уміння, необхідні для даного виду діяльності.                                                                                                            А.М. Лукіянчук [5] до  складових компонентів структури професійної ідентичності педагога відносить комунікативний, емоційно-вольовий та емпатійний.  Ці компоненти взаємодіючи, формують ядро професійної ідентичності – образ професійного «Я», зміст якого, крім названого вище, складає навчально-професійна діяльність, вивчення студентами передового педагогічного досвіду, академічні компетенції, що формують майбутні індивідуальні якості особистості і властивості педагогічної діяльності. Зазначене, на думку дослідниці, сприятиме  сформованості у майбутніх фахівців педагогічного профілю низки якостей, властивостей, а саме: дотримання моральних принципів загальнолюдських ідеалів; розуміння сучасних проблем розвитку суспільства, людського буття, духовної культури; початкові знання з різних напрямів культури, мистецтва, науки; загальна ерудиція; широке коло інтересів; здатність співчувати, співпереживати, вільно спілкуватися з людьми різного віку [5, с. 373].                        Отже, проведений теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що професійна ідентичність майбутнього вчителя – це усвідомлення своєї приналежності професії педагога, уявлення про свою відповідність певним вимогам професії (певні якості особистості, знання та вміння) та співставлення своєї відповідності професійному образу. Професійна ідентичність педагога динамічна система, яка починає формуватись у процесі професійної підготовки (освіти) та має подальший розвиток у професійній діяльності.                                                                                  

 

Професійна ідентичність є необхідною складовою професійного розвитку особистості, становлення професіонала та кар’єрного росту. Формуючи професійну ідентичність майбутні вчителя корегують власний стиль роботи, починають усвідомлювати свої професійні можливості, вчаться управляти розвитком власної кар’єри, підвищують свою професійну компетентність.