26.4. Визначити суть позиції Макаровського як поета-романтика в поемі «Гарасько, або Талан і в неволі».

Провідна ідея творчості митця - випробування людини історією. розповідає про випробування, що їх звідав на своєму непростому життєвому шляху герой твору - Гарасько Знемога. Гарасько ступає на шлях, що, як і усякий шлях, веде в протилежні напрями: його господарі починають схиляти його до віри своєї Гараськові, однак йому, наголошує автор поеми, не зраджує в цій обставині ані воля, ані сила духу; М. Макаровський репрезентує тут образ особистості не лише національної, але й етично цілковито сформованої, що не просто виявляє у ній характер, але й прогностично кореспондує його перевагу. Герой:Я край сей дуже полюбив,Но віри предків не покину. Саме це духовне протистояння спонукає Гараська, наголошує М. Макаровський, до пошуку виходу, до втечі. Потужна творча сила Гараська не лише привертає до нього симпатію людей гірського племені. Водночас, саме творчість забезпечує героєві можливість зоставатися непохитно твердим у спротиві всім спробам гірського люду відвернути від батьківської та навернути на іншу віру Деталізовано виписуючи, як розвивалися почуття закоханих, автор поеми виявляє глибоке переконання в тому, що ні причетність до іншого народу, ні інше віровизнання не здатні стати перешкодою для людей, що прагнуть порозуміння. Водночас, вищою формою такого порозуміння між людьми М. Макаровський вважає любов. Вона також забезпечує свободу дії людини, або і свободу такої дії разом із свободою іншого. художня концепція твору - повинна послідовно й цілеспрямовано йти шляхом добра, і тоді вона неодмінно досягне бажаного щастя. Особа в контексті історії, випробування людини історією, людська доля - як чинник поєднання історичного контексту і побутового рівня, ось що постає в полі зору автора поеми; поєднуючи ці грані життя особистості, М. Макаровський показує їх рівнозначними, адже на кожному з цих рівнів однаково випробовуються якості вдачі людини, її здатність за будь-яких обставин залишатися самим собою, не втрачаючи при цьому ні своєї людської гідності, ані етнічних рис.

30.2. Жанрова природа байки і проблема свободи в байках Білецького-Носенка і п. Гулака-Артемовського

Фабула байки П. Білецького-Носенка. що характерно для байкарської спадщини

письменників цієї доби,_грунтується на фольклорній (перекази, легенди, прислівя, приказки) основі, а також на використанні мандрівних байкарських сюжетів широкого загальноєвропейського контексту. У своїй байкарській творчості П. Білецький-Носенко віддає перевагу_байці-казці, однак реалізує всі жанрові підвиди байки. Високі морально-етичні цінності проголошує - як первинні – своєю байкарською спадщиною П. Білецький-Носенко, творчість якого вирізняється сатиричним підходом в оцінці явищ життя і сприяє збагаченню демократичних засад української літератури, її традицій. У П. Білецького-Носенка свобода сприймається як шопенгауерівська відповідність власній волі, що наразі, ситуативно близька до кантівського визначення свободи як здатності самостійно вдаватися до певних змін. «Дворовий пес та голодний вовк»: перевага Вовка тут очевидна – він прагне уникати страждань, пов'язаних із суттю своєї природи; водночас йому не бракує твердості, коли доводиться приймати життєво-важливі рішення, при цьому він керується не привабливістю певного явища і не пристрастями, а твердим розумінням суті того, що спроможне нести із собою для нього майбутнє. "Воля" в байці співвідносна із поняттям "свобода". Ідеться про волю як про свободу але, водночас, за А. Шопенгауером, "про свободу волі", тобто, про свободу здійснювати певний вчинок згідно з власним волевиявленням. Нову українську байку започатковує своєю байкарською спадщиною П.Гулак-Артемовський, який зумів цілковито по-новому зінтерпретувати певні байкарські сюжети, виявити, що головне в байці - саме оцю інтерпретацію; посередництвом неї байкареві вдалося сягнути філософських узагальнень у баченні світу, виявити правильність моральних орієнтирів своїх героїв або їхні помилки в цих орієнтирах - як слушні або неслушні для слідування за ними читачеві. У творчості українських байкарів, зокрема у творчості одного з перших байкарів нової української літератури П. Гулака-Артемовського знайдемо приклади всіх жанрових різновидів байки: байку-казку ("Пан та Собака", "Солопій та Хівря, або Горох при дорозі", "Батько й син"), власне байку ("Тюхтій та Чванько", "Дві пташки в клітці", "Рибка"), байку-приказку ("Дурень і Розумний", "Цікавий і Мовчун", "Лікар і Здоровая").П. Гулака-Артемовського маємо всі підстави вважати зачинателем жанру байки в новій українській літературі. Роль митця в цьому разі виходить за межі інтерпретатора-оновлювана певного сюжету, оскільки байкар вдається до репрезентації сюжету мовою українського народу, що сприяє узаконюванню цієї мови як літературної норми. П. Гулак-Артемовський не ставить за мету створити, віднайти оригінальний сюжет для своїх байкарських творів: володіючи високою технікою версифікатора, зрілим поетичним хистом, митець прагнув донести чимало прекрасного зі світової скарбниці літератур до українського читача. Тему свободи особистості – як найвищої цінності її життя - вирішує митець у баиці "Дві пташки в "клітці". Молодий Снігир "журиться і слізками вмивається", "прісця і сім'ячка цурається", тому що втратив свободу: у художній формі жанру байки перед нами, як бачимо, постульована кантівська теза про волю, як спрямоване розуміння бажання добра і відсутність такої спрямованості, що мислиться як зло. Воля тут стає, отже, запорукою і свободи особистості.

6