3. Діалог, слово і світ сенсу

Якщо раніше ми мали можливість спостерігати, як філо­софська антропологія, яка балансує на межі поетики, естетики, а почасти соціології, переходить у філософію культури чи в філософію творчості, то тут ми бачимо її зустріч із філософією діалогу і філософією слова. Філософія діалогу є знаменною і власною рисою думки Бахтіна. Причому сприймати її треба у двох аспектах. По-перше, як особливу концепцію діалогу, обтяжену теоретично й методологічно, яка значно відрізняється від теорій діалогу, що безпосередньо передували ідеям Бахтіна (на­приклад, Щерби, Якубінського, Віноградова, німецьких неоідалістів) або постали одночасно або пізніше, але незалежно від Бахтіна (наприклад, Скварчинської, Мукаржовського - хоча його вплив був значним, Брехта, Ґадамера, Мерло-Понті, Бенвеніста). Ця концепція своїм корінням сягає, напевно, Платона (чи може, радше, Платонівського Сократа) і геґелівської, а потім марксистської діалектики.

Генеза діалогічного мотиву в концепції Бахтіна ще не до кін­ця досліджена²⁸⁹. Сам Бахтін багаторазово відмежовувався від діалектики й полемізував з її представниками. В «Нотатках з

_____________________________________

²⁸⁸ Ibid.- S. 453.

²⁸⁹ Пор. на цю тему, зокрема: Kasperski Е. U zrodel dialogu (trzy tradycje)// «PrzeglajJ Humanistyczny».- 1988.- Nr 3.- S. 165-176; Kasperski E. Kontra -Bachtin, czyli о dialogu u formalistow // «Przeglaji Humanistyczny».- 1989.— Nr 3.- S. 67-84; Kasperski E. Genealogia dialogu. Niekture konteksty myili Bach-tina // «PrzegiajJ Humanistyczny».- 1990.- Nr 1.- S. 35-50; Wozny A. Bachtin. Mie_dzy marksistowskim dogmatem a formacj prawoslawna_.- Wroclaw, 1993; Zylko B. Kategoria dialogu w humanistyce rosyjskiej XX wieku// «Przeglajd Huma­nistyczny»,- 1990.- Nr 9.- S. 137-155; Zylko B. Micha/ Bachtin. W kr_?gu filozofii JQzyka і literatury.- Gdansk, 1994.

187

1970-1971 років» він викривав її мертвоту, схематизм і догма­тизм на противагу глибоко людському та зіндивідуалізованому діалогу, в якому пульсує життя. Він також наголошував, пере­дусім, наскільки він є відмінним від діалектики з огляду на спосіб представлення. В діалектиці голоси притлумлюються; інтенції усуваються; з живих слів вилущуються абстрактні су­дження; усе разом насильно втискується до однієї тісної свідо­мості. Діалектика постає внаслідок репресій і поневолення у стосунку до діалогу»²⁹⁰.

Описані дії є такими ж самими, як і в описах «чисток» і в табірній літературі. Це виглядає так, ніби творцем діалектики було Чека або НКВС. У тексті «В справі методогії гуманітарних наук» Бахтін писав: «Діалектика народился з діалогу, щоб зно­ву повернутися до нього вже на вищому рівні (діалогу особис­тостей)»²⁹¹, наголошуючи як першість діалогу щодо діалектики, так і майбутнє діалогу і відсутність майбутнього у діалектики. Ця остання була - якщо можна так висловитись — блудною дочкою діалогу, але такою, яка вже прозріла і захотіла повер­нутись до батьківського дому.

Зіставлення обох характеристик не залишає сумнівів, про яку «діалектику» насправді йдеться діалогові, і який безпосредній сенс бахтінівської концепції діалогу. Це по-перше. По-дру­ге, бахтінівську філософію діалогу треба розуміти як певну фі­лософію широкого простору дійсності, а особливо як філосо­фію людини. Причому як з епістемологічного, так і з онтологіч­ного боку. Діалог є найсерйознішим принципом, яким керується ця дійсність, і він є найдосконалішим способом її пізнання. Він є життєдайною і життєтворчою силою: він оживляє і персоніфі­кує (або персоналізує; Бахтін навперемін вживає обидва ці тер­міни) все, до чого доторкнеться. У розвитку діалогу, який не має ані початку, ані кінця, «не існує нічого, що було б абсолют­но мертвим: кожен сенс переживе свято свого відродження»²⁹². Діалог - це життя. Більше того: діалог - це запорука відро­дження і обітниця воскресіння. Діалог - це, мабуть, єдина надія для поневоленого людства. Це якийсь новий Діоніс²⁹³.

______________________________________

²⁹⁰Пор.: Bachtin M. Estetyka tworczosci siownej.- Op. cit.- S. 457.

²⁹¹ Ibid.- S. 513.

²⁹² Ibid.- S. 525.

²⁹³ Ім'я Діоніса з'являється тут не випадково: Бахтіна багато в чому надих­нули праці В'ячеслава Іванова. Він сам безпосередньо вказував на це, пор.: Беседы В. Д. Дубакина с М. М. Бахтиным.- С. 106-110. На цю тему існує й велика література предмету, пор. зокрема: Sadaлsi Igeta. Iwanow - Pumpiaiiski -Bachtin / Przet. E. Gilewicz і W. Golebiowski // «Przegla_d Humanistyczny».-1989.- Nr 6.- S. 131-140.

188

З філософією діалогу нерозривно пов'язана, і навіть хроно­логічно випереджує її, філософія слова, що від самого початку супроводжує антропологічну й естетичну думку Бахтіна. Мова і мовлення, а особливо суспільна сфера висловлювання, з часом стають у нього ніби аспектом людини і її людської сутності, а ще частіше накладаються на проблему особи - суб'єкта вис­ловлювання, людини, яка говорить, і суспільства, яке спілкується. Адже особистість є словом: «Мова освітлює внутрішню особистість і її свідомість, творить їх, диференціює, поглиблює, але не навпаки. Особистість сама формується в мові (...). Осо­бистість, з точки зору свого внутрішнього суб'єктивного змісту, є темою мови (...). Внаслідок цього не слово є виразом внутріш­ньої особистості, а внутрішня особистість - вираженим і загна­ним усередину словом»²⁹⁴. А водночас слово є «сценарієм» най­ближчої події - так визначає його стаття Волошинова «Слово в житті і слово в поезії» та книга «Фройдизм». У цій останній праці читаємо: «Слово - це ніби «сценарій» того найближчого контакту, в процесі якого воно постало, а контакт є, своєю чер­гою, моментом ширшого спілкування у межах суспільної групи, до якої належить особа»²⁵⁵. Слово за своєю суттю має діалек­тичний характер. Воно може належати до внутрішнього і зов­нішнього мовлення. Його витворює індивідуальний організм, але воно народжується між особистостями. Воно є обов'язковим компонентом людської поведінки і будь-якої творчості, а також обов'язково виступає в кожному свідомому акті. Але словом стає також і світ: «реальний світ (абстрагований від передба­чень і постулатів, ще не висловлений) - це вже вербалізований, переказаний сенс події буття. Отже, оприсутнений світ - це експресія, висловлювання, слово, яке вже прозвучало»²⁹⁶. Не дивно, щ© багато років по тому Бахтін зможе написати у влас­тивий йому афористичний спосіб: «Мова - слово - це в людському житті майже все»²⁹⁷.

Наголос у цій філософії слова, тобто філософії мови як сло­ва, падає передусім на те, що слово має суспільну природу, є двостороннім актом, спільним простором або пограничною зоною між двома співрозмовниками.

_____________________________

²⁹⁴ Woloszynow W. N. Z historii form wypowiedzi w konstrukcjach jejzyka / Ttum. Z. Saloni // Rosyjska szkota stylistyki / Wyb. tekstow і oprac. M. R. Maye-nowa, Z. Saloni.- Warszawa, 1970.- S. 468.

^2.95 Цит. за: Bachtin M. Dialog, jzyk, literature.- S. 66 (переклад: А. Шарлат-Керляньчик).

²⁹⁶ Bachtin M. Estetyka tworczosci slownej,- Op. cit.- S. 187-188.

²⁹⁷ Ibid.- S. 424.

189

Бахтін наголошує, що кожне слово має свого автора, а крім того надзвичайно важливу роль відіграє в ньому адресат, який стає співавтором і співрозмовником, репрезентує «іншого* в суспільному процесі поставання слова. У «Марксизмі і філосо­фії мови» Волошинова (а Бахтін напевно б під цим підписався) говориться, зокрема: «Кожне слово виражає «когось» у стосун­ку до «когось іншого»²⁹⁸. Пізніше слово уподібнюється до п'єси, в якій беруть участь уже три особи («це не дует, а тріо» - го­ворить Бахтін у «Проблемі тексту»²⁹⁹): той, хто говорить, слу­хач, а також той, голос якого звучить у слові, що його промов­ляє мовець.

Відтак виникає ключове для бахтінівської філософії слова питання чужого слова. Адже виявляється, що, на думку Бахтіна, майже всі слова є чужими словами, окрім небагатьох, які відчуваються як власні. Людина живе у світі чужих слів. Вона опановує їх, переказує, послуговується ними і відповідає на них. Розпад мовлення на два світи: макрокосмос чужих слів і мікрокосмос слів власних, стосунки, які поміж ними складають­ся, і явища, які виступають на їхньому пограниччі, нарешті, від­носини між людиною і цими світами, особливо образами чужо­го слова, - все це має центральне значення для особистості і є істотним змістом людського життя в усій його повноті. З пози­ції довговічності, слово має навіть перевагу над людиною. Вона полягає в тому, що, принаймні в світі, який відкрив Достоєвський, де людська особистість не вмирає, оскільки смерті немає, є тільки відхід - «Вимовивши своє слово, людина відходить, але саме слово продовжує існувати в безкінечному діалозі»³⁰⁰. Від­так тоді, коли мене вже немає, «моє слово існує в безнастанно­му діалозі, де його підбиратимуть, відповідатимуть на нього й інтерпретуватимуть його»³⁰¹.

У цій своєрідній філософії слова на чільне місце висуваються три питання, які Бахтін розвинув у новаторський і вельми оригі­нальний спосіб:

1) характеристика висловлювання як реальної одиниці мовного спілкування, на відміну від мовних одиниць;

2) проблема жанру в мовному спілкуванні і художній творчості, а також його роль у розвитку людського мислення про світ, в історії опанування світу людиною («жанр є типовою фор-

________________________________

²⁹⁸ Цит. за: Bachtin M. Dialog, JQzyk, literatura.- S. 98.

²⁹⁹ Bachtin M. Estetyka tworczosci stownej.- Op. cit.— S. 429.

³⁰⁰ Ibid.- S. 464.

³⁰¹ Ibid.

190

мою цілості твору, цілого висловлювання. Твір існує реально тільки у формі певного жанру»³⁰²; «Ми говоримо, завжди використовуючи певні жанри мовлення»³⁰³;

3) діалогічний характер мовного контакту (справа діалогічних стосунків).

Але своєрідним коронуванням філософії слова стала для Бахтіна теорія сенсу, яка іноді перетворюється на автономну філософію, здатну на те, щоб займатися сенсом як аспектом світу (бо, як пише Бахтін, «Світ є сенсовним»³⁰⁴). Можа навіть сказати, що все найважливіше й найхарактерніше в доробку Бахтіна стосується сенсу. Адже цього стосується як запропоно­вана в «Марксизмі і філософії мови» Волошинова так звана філософія ідеологічного знаку та концепція «теми», так і сфор­мульований значно пізніше проект металінґвістики; теорія сві­тогляду як «остаточного становища у світі найвищих ціннос­тей»³⁰', а також діалогічні стосунки, які визначаються як особ­ливий тип сенсовних відносин; історична поетика (разом з усією історією культури) та складна проблема розуміння. Серед цієї широкої проблематики варто, можливо, зупинитися на тезі, що сенс є явищем індивідуальним, єдиним і неповторним, на проти­вагу до значення, яке є повторюваним, а перш за все на відпові­дальному характері сенсу: «Сенсом я називаю відповідь на за­питання. Те, що не є відповіддю ні на яке запитання, вважаю позбавленим сенсу. (...) Сенс завжди є відповіддю на якісь запи­тання. Те, що ні на що не відповідає, є безсенсовним, вийнятим з діалогу»³⁰⁶. Не може бути сенсу єдиного й одного, подібно як не існує «сенс сам у собі». Він існує з іншим сенсом і для нього, в зустрічі з «ним або зіткненні. Історичні сенси творять пам'ять жанру і пам'ять слова. В цій іпостасі вони чекають цілі віки на актуалізацію і відновлення. Бахтін із натиском наголошує «уні­версалізм сенсу, його повсюдність» і понадчасовість»³⁰⁷.

Важко не згадати, що філософію слова, яка так сильно наго­лошує на аспекті сенсу, Бахтін будує в опозиції до сучасної йому філософії мови, лінгвістики, стилістики і поетики. Він не­одноразово висловлюється з цього приводу вустами Волошино­ва у «Марксизмі і філософії мови» та інших працях, називаючи

__________________________________

³⁰² Цит. за: Bachtin M. Dialog, jqzyk, literatura.- S. 285.

³⁰³ Bachtin M. Estetyka tworczosci slownej.- Op. cit.- S. 373.

³⁰⁴ Ibid.- S. 509.

³⁰⁵ Ibid,- S. 458.

³⁰⁶ Ibid.- S. 494-495.

³⁰⁷ Ibid.- S. 495.

191

речі своїми іменами. Те, що його у цих сферах - долучаючи пізніше до них також і семіотику - відлякує і відштовхує, зов­сім не обмежується їхнім предметом дослідження. Неприйнят­ним для Бахтіна залишається передусім стиль мислення, який практикується в цих дисциплінах, стиль з ознаками формалізму і системності. В них домінує формально-систематизаційна орієнтація. Таке мислення не може бути творчим. Воно немину­чо оречевлює, субстанціалізує й алієнує те, що є динамічним, живим і вимагає персоналізації. При цьому послуговується своєрідною раціоналізацією, яка була рівнозначною з примітизуванням проблеми. Бахтінівська концепція гуманітарних наук і гуманітарного мислення передбачає відмінний спосіб підходу і стиль мислення, характерною рисою яких є діалог - як спосіб буття людини у світі й серед інших людей, а в тому числі - як спосіб пізнання гуманістичної, повної сенсів, дійності.