2. Сутність соціокультурного підходу до суспільних явищ

Соціокультурний підхід полягає в тому, що в його рамках існування і

розвиток людства і всіх спільнот вивчають крізь призму співвідношення

соціальності і культури. Специфіка соціологічного варіанту соціокультурного підходу полягає в аналізі суспільства як єдності культури та соціальності в його конкретно-історичних формах. Соціологи трактують цю єдність по-різному, тому всередині соціологічного варіанту соціокультурного підходу можна знайти кілька версій розгляду поєднання і співвідношення культурного і соціального:

а) культура є якістю суспільства, соціального життя і соціальних відносин

у його межах; кожне конкретне суспільство є якісно визначеним через його

культуру; саме тому і саме цим воно відрізняється від інших товариств;

б) культурне і соціальне – це дві базові складові суспільства; їх питома

вага і співвідношення в рамках соціуму носять конкретно-історичний характер;

в) суспільство є різновидом системи, яка залежно від співвідношення в

ній соціальності і культури розвивається від простої до складної надорганічної і далі – до соціокультурної системі, яка володіє здатністю до саморозвитку і саморегулювання.

Суспільне життя являє собою цілісний процес соціальної творчості на

основі культурних універсалій і культурних програм, з одного боку, а з іншого – культурної творчості на основі певних соціальних умов, які роблять

можливими одні культурні інновації та їх суспільну реалізацію і разом з тим

відкидають інші. Культура в цьому ланцюзі виступає як основна якісна характеристика певного соціуму; поняття культури характеризує суспільство- систему якісно, в якісній перспективі, через якість соціального життя висловлює рівень міру досягнень у плані оволодіння силами природи і своїми власними соціальними зв'язками і відносинами. Різні етапи суспільного розвитку мають не тільки певну культурну якість, але і відрізняються за вагою культури в житті соціуму.

Формування соціокультурної реальності – процес, що почався ще в

первісному суспільстві. Йому притаманна відсутність чіткого розмежування

соціальних відносин і культурних процесів, соціальної структури і культурних зразків; всебічний синкретизм первісності якраз і є проявом культурного якості даного етапу розвитку суспільства. Навіть ранньокласові соціуми, де культурні елементи в певній мірі визрівають і починають виділятися, в цілому характеризуються безумовним і жорстким підпорядкуванням культури суспільству, соціальності. Разом з тим в епоху премодерна, починаючи з Середньовіччя, поступово зароджуються основи нового типу взаємин між культурою і суспільством; змістом цього процесу є розвиток і розширення автономії культури і щодо економічної, і щодо політико-правової структури суспільства, і щодо соціальності в цілому. Це дозволяє говорити про зародження на цьому історичному етапі соціокультурної реальності та перші кроки її оформлення.

В індустріальному суспільстві культура стає все більш самостійною,

посилюється її вплив на соціальні процеси, явища і відносини, але ступінь її

суспільного значення поки залишається недостатньо високою. У цьому типі

суспільства незаперечно домінують соціально-економічні відносини і техноцентрізм, а культурні феномени тривалий час мають значення вторинних і другорядних. Однак формування соціокультурної по суті реальності поступово набирає обертів.

Постіндустріальне суспільство стає першим типом суспільства, в якому

соціальні та культурні фактори врівноважуються і формують власне

соціокультурну реальність, що характеризується глибоким взаємопроникненням культурних і соціальних процесів і явищ. Культурні

складові суспільства тепер розглядають нарівні з матеріально-економічними та соціально-політичними факторами – як паритетні.

У той же час і паралельно з цим у світі на планетарному рівні

формуються складні соціокультурні суперсистеми. Складну соціокультурну

систему ми пропонуємо визначати як стан суспільства, при якому:

- питома вага культури і соціуму, культурного і соціального є

рівноцінним, паритетним і втілюється у відповідній соціокультурній

реальності;

- поступово зникають разючі відмінності між характером культури і

типом соціальності;

- запановує принцип людини активної, багатовимірної, людини як

суб'єкта-творця, суб'єкта дії, що знаходиться в тісному зв'язку з іншими

суб'єктами, наділеними аналогічними характеристиками;

- різні види соціальної активності суб'єктів все більше ґрунтуються на

культурі;

- посилюється ієрархізованість соціальної структури, з'являються нові

еліти, причому культурна еліта виявляється на вістрі соціокультурного

розвитку завдяки висуненню, формулювання, поданням, реалізації нею нових

культурних програм.

Переважна більшість вчених вважають, що в майбутньому питома вага

культурних факторів і феноменів культури буде не тільки зростати, але й стане визначальним у порівнянні з соціально-економічними та соціально-

політичними чинниками. Концентрованим вираженням таких поглядів можна

вважати твердження, що культура вже на початку ХХІ століття визначає, яким має бути суспільство і в якому напрямку воно буде розвиватися.