3. Міфологія як форма соціальної орієнтації людини.

Джерелом значень, що репрезентуються символами та відтворюються в

ритуалах є міф. Міф – первинне джерело духовної культури та (у його зв’язку

із ритуалом) містить в собі синкретичне (тобто цілісне, недиференційоване)

ядро релігії та донаукових уявлень, а також мистецтва – музики, танцю, театру

та поезії. Згідно найпоширенішого уявлення, міф – це розповідь, казка, легенда

чи історія богів. В міфах явища та процеси природи й світу втілюються в

людські образи, а духовні та природні сили – в богів та героїв, які живуть та

відчувають подібно до людей. Міф звичайно пояснює звичаї, традиції, віру,

соціальний інститут, різні феномени культури або явища природи, спираючись

на нібито фактичні події.

Те, що звичайно називається міфом, є символом, що втратив

функціональність. Поки він працював, поки забезпечував сприйняття людиною

навколишнього його культурного простору, його можна було взагалі не

помічати. Але як тільки починаються збої в передачі синтетичних значень,

символ відразу стає помітним. З'являється зовнішній спостерігач, здатний

відділити сам символ від його значення. Виникає дискусія, чи підходить символ

для адекватної передачі цього значення. Звідси - один крок до визнання

символу неадекватним, спотворюючим культурну реальність. Це - процес

деміфологізації, тобто перетворення символу в міф.

Процес створення міфу починається, коли людина усвідомлює

необхідність або неминучість чого-небудь, або коли у нього виникає гостре

бажання щось змінити в навколишньому світі. Але через нестачу знань про світ

йому для здійснення цих бажаних змін доводиться покладатися головним

чином на уяву, вигадку, на фантастичну картину реальності. Міфологія, міф -

це специфічні образи, ілюзорна модель справжньої реальності. Іншими

словами, міф є символічною, перетвореною формою дійсності, однієї з

символічних форм культури, створюваної уявою і переосмисленням реальності,

подібно створенню мистецтва. При цьому міф для людини представляє істину.

Штучно створити міф не можна. Містифікація, що закріпилася як

неусвідомлюваний символ, неминуче повинна відповідати певному комплексу

очікувань. В культурному просторі оформилося щось, на що вимагалося мати

нагоду указувати. Міф лише відповідає на запит часу.

Міфи схожі на казки, їх часто плутають. Проте це різні речі. Міф не

підлягає сумніву, в його істинність вірять. Поки міф залишається міфом, люди

поклоняються богам, про яких він оповідає. Так звані народні казки - це ті

міфи, які залишилися в пам'яті людей після того, як зникла віра в істинність

даних міфів, коли вони перестали входити в релігію, а представленим в них

богам перестали молитися. Тому такі міфи починають сприймаються як

вигадки, забава, тобто стають казками.

Передумовами фіктивного міфічного розуміння вважали нездатність

людини виділити себе з природного світу, а наслідком – нечітке розрізнення

суб’єкта та об’єкта, предмета та знака, речі та слова, істоти та імені,

просторових та часових відносин, походження та сутності. Однак, згодом, було

встановлено, що завдяки цілісності, простоті, наочності та систематичній

єдності міфологічної системи значень міф формує цілісний світогляд. Іншими

словами, сучасна наука вже не ототожнює міф із вигадкою чи фікцією, а

розуміє його як фундаментальну форму побудову реальності.

На відміну від сучасних систем символізації, де ніколи не ототожнюється

символ і те, що він символізує, міфологічна символізація являє собою повну

рівновагу «внутрішнього» й «зовнішнього», ідеї й образу, ідеального й

реального. Міфологічний (ритуальний, символічний) предмет є і самим собою й

іншим одночасно, і означаючим і означником, і ідеєю і річчю.

Функції міфу щодо спільноти чи суспільства, які його поділяють.

 формує життя як єдність суб’єкта та об’єкта, уявлення та дії;

 концентрує і спрямовує соціальну енергію, з’єднує намір з об’єктом

дії;

 створює колективи завдяки певній координації сприйняття та

поведінки окремих індивідів (основа індивідуальної та колективної

ідентичності);

 конструювання простору, тобто визначення центру, периферії певної

культурно освоєної зони та ступенів віддаленості від неї.

Таким чином, соціологія культури цікавиться міфом у трьох аспектах.

Перш за все, як можливості розглядати реальність спільноти чи суспільства як єдності ідеї та дії, внутрішнього та зовнішнього, віри та поведінки. По-друге, як специфічним засобом інтерпретації реальності, схем пояснення та розуміння світу.

Третім аспектом зацікавленості соціології культури у тематиці міфу є

розуміння цього феномену як наративу (розповіді), яка втілює ціннісні

уявлення спільноти.