Формування гендерних дослідницьких центрів
Серед центрів жіночих і Гендерних досліджень, що засновані у 1990-х роках, за їх рівнем і якістю в Україні виокремлено такі: Харківський центр Гендерних досліджень (1994), Одеський науковий центр жіночих досліджень (1994), Всеукраїнський жіночий центр інформації та соціально-економічної адаптації (1995), Київський дослідницький та консультативний Гендерний центр (1996), Київський інститут Гендерних досліджень (1999), науково-дослідницький центр «Жінка і суспільство» у Львові (1999) та інші.
В університетах курси на Гендерну тематику викладають на рівні індивідуальних ініціатив дослідниць, які не обов’язково належать до тих чи інших Гендерних центрів. Наприклад, Світлана Оксамитна у кінці 1990-х почала викладати курс «Вступ до Гендерних студій» на кафедрі соціології, який досі залишається обов’язковим для бакалаврської програми.
Отже, у 1990-х роках в Україні поширилась мережа гендерних дослідних центрів, яка розширюється розвивається і бере участь у трансформації українського суспільства і сьогодні.
Гендер і освіта
Завдання, напрямки та джерела освітньої ґендерної політики
Завданням гендерної політики є запровадження ґендерної рівності та недискримінації. Джерелом освітньої гендерної політики є конституція, у якій передбачено рівність чоловіків та жінок, а також низка законів та документів.
Зокрема, з метою запровадження ґендерної рівності та недискримінації до сфери освіти в Україні було розроблено державну стратегію «Освіта: ґендерний вимір –2021». Ґендерна стратегія ґрунтується на таких принципах:
Дотримання демократичних цінностей свободи, справедливості, егалітарності, інклюзивності, толерантності, недискримінації;
Системності та комплексності, які передбачають системний підхід, міжінституційну співпрацю для реалізації стратегії.
Відкритості, прозорості, цілісності, що зумовлюють публічну розробку стратегії, її обговорення у експертному та громадському середовищі.
Формування гендерночутливого освітнього середовища у закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти;
Системна відмова від принципу «прихованої статевої профорієнтації»;
надання інформаційної та науково-методичної підтримки впровадження ґендерного підходу в освіту.
Підбір кадрів, здатних забезпечити впровадження ґендерної рівності та недискримінації.
Розробка у ВНЗ гендерних теорій.
Оприлюднення науково-теоретичного доробку національних дослідниць та дослідників з ґендерних студій, створення системи наукової комунікації та кооперації.
Прояви ґендерних упереджень у навчальних програмах, підручниках посібниках;
Автори не раз пропонують некоректні з ґендерного погляду формулювання, які створюють враження «непомітності» жінок у суспільному житті. Так, у 5–6-х класах у змісті соціокультурної лінії є формулювання «Видатні українці», у 8-му класі – «Внесок українців у світову культуру», в 11-му класі – «Герої національно-визвольного руху»; 12-му класі – «Роль громадянина у відродженні й зміцненні української державності».
В рекомендаційній частині програми не знайшли місця, щоб згадати про видатних українських мисткинь Лесю Українку, Ольгу Кобилянську Марію Башкирцеву, Соломію Крушельницьку, Марко Вовчок, Катерину Білокур, діячок політичного та громадського руху Олену Телігу, Софію Русову, Христину Алчевську, учених Олександру Єфименко, Наталію Полонську-Василенко, Олену Курило, українських спортсменок.
Ґендерна експертиза навчальної програми «Зарубіжна література. 5–12 класи» дає підстави оцінити документ як ґендерно стереотипний з огляду на невиправдане нехтування ґендерною проблематикою в змісті курсу, мізерну репрезентацію творчості письменниць, унаслідок чого в дітей може скластися викривлене уявлення про літературу як мистецтво чоловіків.
За всі роки навчання дітям запропоновано познайомитися з творчістю лише двох мисткинь – давньогрецької поетеси Сапфо та російської поетеси Анни Ахматової. Якщо весь час, передбачений для безпосередньої роботи з художнім текстом (а це загалом 38 години), уважати за 100%, то час, відведений на опрацювання творів письменниць, становитиме лише 0,65% (2,5 години).
Роль батьків у формуванні ґендерних стосунків.
Сім’я має надважливу роль у формуванні дитини та її відношень зі світом. Якщо сім’я є неповною, або якщо батьки агресивно взаємодіють між собою, то приклад цих взаємин дитина, дуже вірогідно, перенесе на свою майбутню сім’ю.
Концепції ґендерних навчальних курсів
Ознайомлення з основами теорії та практики ґендерної освіти дасть змогу майбутнім педагогам вирішувати спірні питання у взаємостосунках статей через призму ґендерних знань, виступати захисниками не тільки жіноцтва, але й чоловіків, відстежувати порушення ґендерної рівноваги, прав і можливостей обох статей з точки зору феміністичних підходів, ґендерної педагогіки і жіночих студій, уповноваженої освіти тощо.
Мета та завдання ґендерної просвіти.
Розглянемо один з підручників «Гендерні стандарти сучасної освіти».
Метою навчальної програми з інтегрованого курсу «Ґендерна освіта: теорія та практика» є формування ґендерного світогляду у майбутніх вчителів, впровадження ними ґендерно-освітніх технологій у практику роботи школи та вузу.
Освоєння ґендерних знань розкриває шляхи досягнення гармонії з собою та іншою статтю. Складовими українського ґендерного коду є поєднання архетипу Матері, культу жіночого начала як носія духовної культури з андроцентричністю характеру та самодостатністю маскулінної поведінки козацтва. Тому відродження ментальності, українських етнотрадицій та впровадження інновацій є важливою умовою ефективності навчання, егалітарного ґендерного самовизначення молодих людей.
А завданнями того ж курсу є:
Розвиток ґендерних компетенцій студентської та учнівської молоді як ключових життєвих компетентностей в контексті найкращих практик ЄС та Болонського процесу.
Формування егалітарної свідомості шляхом реконструкції ґендерних стереотипів як традиційних культурних обмежень.
Розвиток ґендерної чутливості та ґендерної толерантності як демократичних стратегій мислення, здатності актуалізувати і вибудовувати альтернативні до патріархальної культури життєві стратегії і схеми поведінки, реагувати на дискримінацію за ознакою статі.