7. Діалог як категорія журналістського дискурсу.

Теоретики считают, что образ читателя возникает в сознании автора в виде совокупности подразумевающихся черт. Вопрос о том, каким предстает в сознании автора образ читателя, в теории публицистики практически не изучен и ждет своего исследователя. Пока же можно только предположить, что автор соотносит данный образ со своими непосредственными представлениями о нем. В этом сложном психологическом образовании аккумулируются знания о читателе, представленные в виде своеобразной модели с двумя подструктурами: «образ чувствующего читателя» и «образ думающего читателя».

Если в первом образе отражаются эмоционально окрашенные представления об аудитории, то во втором — представления о читателе, способном включиться в мыслительный процесс. Конечно, подобного рода представления не возникают на пустом месте. Они образуются на основе непосредственных контактов с аудиторией: переписки с читателями, телефонных переговоров, личных встреч и т. д. Субъективные представления о читателе, таким образом, выступают для автора вторым составляющим его внутреннего «я». Именно на этой основе создается определенный образ человека, с которым публицист как с вполне реальным лицом может советоваться, делиться собственными мыслями и чувствами и т.п. При этом, так называемый, воображаемый читатель может выступить и в роли оппонента, с которым автор ведет заочный спор по тому или иному вопросу, и в качестве сочувствующего слушателя, и как лицо, к чьему мнению автор апеллирует, наконец, как некий проницательный человек, который может легко догадаться о дальнейшем развитии сюжета.

Наличие внутреннего взаимодействия со своим читателем может проявиться в следующих формах: автор может уточнить для читателя какой-либо значимый факт, поставить перед ним риторический вопрос, поделиться своими непосредственными размышлениями. Подобного рода приемы используются, с одной стороны, для удержания и стимулирования читательского внимания, а с другой — для ориентирования читателя в перипетиях судьбы героя. Все это в конечном итоге способствует налаживанию коммуникативных контактов с аудиторией.

В силу того, что любое журналистское произведение адресуется не какой-то аморфной группе людей, а вполне конкретной читательской аудитории, журналисту необходимо знать ее объективные и субъективные характеристики. К первым мы относим социо-демографические признаки (пол, возраст, сфера деятельности и т.д.), а ко вторым — информационные потребности, интересы и предпочтения. Если раньше журналисты оп­ределяли состав аудитории, как говорится, «на глазок», то теперь они могут пользоваться результатами различных социологических исследований, ориентированных на выявление различных характеристик целевой читательской группы. Подобного рода знания позволяют журналистам при разговоре с читателями учитывать их информационные потребности, социокуль-турные и ценностные ориентации, нравственные и моральные представления и т. д.

Етико-правові основи журналістської діяльності

1. Етико-правові основи журналістської діяльності

Журналістська етика – це набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, поширює і оброблює масову інформацію.

У журналістському середовищі давно точаться запеклі дискусії навколо журналістської етики. Але журналісти повинні враховувати не лише себе і свої особисті та корпоративні інтереси, а й інтереси суспільства загалом та окремих соціальних груп зокрема. У формуванні ЖЕ неабияку роль відіграє суспільна реакція на ті чи інші журналістські матеріали.

Починаючи збирати матеріали для публікації, журналіст має пам’ятати, що його основною метою є задоволення права аудиторії на отримання достовірної та вичерпної інформації, яка становить суспільний інтерес. Тому найголовніше завдання журналіста полягає у збиранні фактів, опрацюванні інформації. З огляду на це журналіст володіє правом здобувати інформацію, мати до неї безпосередній доступ, критикувати усіх, хто завинив перед суспільством, зберігати у таємниці джерела інформації, якщо цього потребують обставини. Обов’язком журналіста є чесне, точне та збалансоване висвітлення подій і вчинків окремих осіб.

Обов’язковим для журналіста є чесне, точне та збалансоване висвітлення подій і вчинків окремих людей.

Етика і право мають чималого спільного, проте багато в чому різняться між собою. І етика, і право регулюють поведінку як окремої людини, так і великих спільнот. Однак роблять це по-різному. Якщо право повністю побудовано на писаних нормах і на примусі (що передбачає обов’язкове покарання за порушення норми права), то етика ґрунтується переважно на неписаних нормах, які вироблялися роками у процесі накопичення досвіду.

Без дотримання етичних норм журналістика перетворюється на бульварне чтиво, повністю підкорюється власникам і позбавляється впливу на суспільне життя.

Журналістська етика близька загальній етиці. Вона виникає на межі загальної етики і журналістикознавства.

Загальна етика – розділ прикладної філософії, об’єкт дослідження якого мораль.

Етика:

• етологія – вивчає виникненя, сутність, роль етики у суспільстві, дає філософське визначення етиці

• аксіологія – вивчає цінності

• деонтологія – вивчає сферу професійних обов’язків людини.

Об’єктом журналістської етики є професійна діяльність журналістів, їх поведінка, стосунки, моральний вибір. Предмет – комплекс етичних вимог до фахової діяльності журналіста, до яких входять етичні цінності журналіста, етичні норми і етичні правила поведінки.

Етологія журналістики вивчає особливості моральних колізій та регулювання

Аксіологія журналістики вивчає міжнародні документи, які містять професійні етичні цінності

Етикетологія вивчає редакційні кодекси журналістської етики.

2. Регулювання діяльності ЗМІ в українському законодавстві