Функціональний стан – стан функції біологічних структур та організму в цілому у певний конкретний момент часу
Стан спокою
Стан діяльності
Стан відпочинку
Основні функціональні властивості організму:
1. Обмін речовин і енергії між організмом і навколишнім середовищем є явищем, що складає основу життя.
2 Саморегуляція – здатність організму здійснювати регуляцію фізіологічних функцій.
Розрізняють 2 механізми регуляції функцій :
-нервова ( здійснюється за допомогою нервової системи);
-гуморальна ( здійснюється за допомогою хімічних речовин, розчинених у рідинах організму).
3. Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища.
Кінцевий корисний пристосувальний результат – це підтримка деякої сталості внутрішнього середовища організму – гомеостазу.
•Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища організму та стійкість основних фізіологічних функцій організму, а також сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують цю сталість.
•Гомеокінез – підкреслює відносну сталість внутрішнього середовища, існування змін її показників, наприклад, в результаті дії добових біоритмів.
Основні параметри гомеостазу:
•Сталість температури тіла
•Сталість осмотичного тиску
•Сталість іонного складу
•Сталість показників кислотно-основної рівноваги
•Сталість об′єму води в організмі
•Сталість газового складу
•Сталість хімічного складу
•Сталість антигенного складу
Види тканин організму:
•Нервова тканина – це сукупність взаємопов′язаних нервових клітин, основа нервової системи.
•Епітеліальна тканина – це покривний та залозистий епітелій.
•З′єднувальна тканина – це власне з
′єднувальна (пухка, щільна, волокниста), жирова, хрящова, кісткова, гемопоетична тканина та кров.
•М′язова тканина – це поперечно-
смугаста (скелетна та серцева) та гладенько-м′язова тканини.
Збудливі тканини:
Усі клітини й тканини мають
подразливість – властивість реагувати зміною функцій і структури на зовнішні впливи.
Збудження – діяльний стан живої структури (клітини, тканини, органа, системи, організму) у відповідь на подразнення.
нервова м’язова залозиста
•Поріг подразнення – мінімальна сила подразника, здатна викликати збудження. Між порогом подразнення і збудливістю існує обернена залежність.
•Прояви збудження: специфічні характерні для конкретної тканини (для м'яза – скорочення, нервової тканини – біоструми), неспецифічні характерні для всіх збудливих тканин (зміни концентрації іонів, зміни обміну речовин та енергії, зростання температури тощо).
Види подразників:
За природою походження:
Зовнішні: Внутрішні:
• |
Хімічні |
- гормони |
• |
Механічні - медіатори |
|
• |
Температурні - продукти обміну речовин |
|
• |
Електричні - біологічно-активні речовини |
|
За фізіологічним значенням:
• Адекватні |
Неадекватні |
За силою подразнення:
•Порогові
•Підпорогові
•Надпорогові
ЗАКОНИ ПОДРАЗНЕННЯ:
І Закон силових відношень ( закон сили )
Чим більша сила подразника, тим більша (до певних меж) і біологічна реакція.
ІІ Закон «все або нічого»
На дію підпорогового подразника біологічна структура не відповідає («нічого»). На дію подразника порогової сили виникає відразу максимальна відповідь («все»). Подальше збільшення сили подразника не спричиняє посилення біологічної реакції.
ІІІ Закон тривалості подразнення ( закон «сили часу»)
Чим більша сила подразника, тим менше часу потрібно для того, щоб виникла біологічна реакція.
Умови формування відповіді тканини на подразники:
•Порогова сила – найменша сила, що спроможна визивати відповідь
•Час подразнення – час, за який подразник порогової сили визиває відповідь
•Крутизна зростання – зростання величини подразника від підпорогової до порогової за найменший час