патморф шпора 1 семестр 2 модуль

речовин, натомість з’являються відкладення ліпофусцину. Волокна в міжклітинній речовині деформуються і набувають базофільних властивостей (в нормі – еозинофільні).

Процес може бути як зворотнім, так і незворотнім.

Гіпертрофії та гіперплазії.

Гіпертрофія (Hypertrophia) – це збільшення об’єму і маси органів за рахунок збільшення РОЗМІРІВ їх структурних елементів в результаті їх РОСТУ.

Гіперплазія (Hyperplasia) – це збільшення об’єму і маси органів за рахунок збільшення КІЛЬКОСТІ їх структурних елементів в результаті їх РОЗМНОЖЕННЯ.

Розрізняють справжню та несправжню гіпертрофію.

Справжня гіпертрофія – це збільшення органу за рахунок приросту його функціональних елементів;

Несправжня гіпертрофія (псевдогіпертрофія) – це збільшення органу за рахунок розростання волокнистої сполучної, жирової

тканин або збільшення об’єму порожнин. Розрізняють також фізіологічну і патологічну гіпертрофію.

Фізіологічна гіпертрофія виникає при посиленому функціональному навантаженні на органи (м’язи при тренуванні, матка під час вагітності, молочна залоза під час лактації).

Патологічна гіпертрофія виникає при дії патогенних чинників Класифікують її за причинами виникнення:

Робоча (компенсаторна) – при посиленні роботи, яку виконує орган, внаслідок НАДМІРНОГО навантаження (наприклад, гіпертрофія міокарду при пороках серця);

Вікарна (замісна) – гіпертрофія органу при втраті парного йому органа або частини органа при втраті іншої його частини (наприклад, гіпертрофія нирки при втраті іншої нирки, гіпертрофія частини селезінки при втраті іншої її частини);

Гормональна – при порушеннях гормональної регуляції росту органів (наприклад, акромегалія при ураженнях гіпофізу);

Вакатна – розростання тканин при атрофії сусіднього з ними органу (наприклад, навколониркового жиру при видаленні нирки), надмірний ріст зубів при видаленні зубів-антагоністів;

Гіпертрофічне розростання – розростання тканин і органів при хронічних подразненнях (при слабкому, але постійному впливі

фізичних та хімічних чинників, склерозі, розладах лімфообігу). Макроскопічно при фізіологічній гіпертрофії орган збільшується

рівномірно, при патологічній може збільшуватися нерівномірно, деформуватися.

Ворганах трубчастої будови розрізняють:

Концентрична гіпертрофія – потовщення стінок органу із зменшенням його просвіту (наприклад, стеноз стравоходу при гіпертрофії його м’язової оболонки);

Ексцентрична атрофія – потовщення стінок органу із збільшенням або відсутністю змін його просвіту (наприклад, гіпертрофія міокарду при пороках серця).

Мікроскопічно виявляють збільшення кількості та розмірів клітин і їх структурних елементів, збільшується кількість ядер в стані мітозу.

Процес може бути як зворотнім, так і незворотнім.

Метаплазія.

Метаплазія (Metaplasia) – це перехід клітин з одного виду в інший. Розрізняють пряму та непряму метаплазію.

Пряма метаплазія (гістологічна акомодація) – це безпосередній перехід клітин з одного виду в інший при зміні умов їх функціонування (наприклад, при колоїдній дистрофії тіреоцити замість стовпчастої набувають кубічної або й пласкої форми внаслідок тиску на них колоїду в переповнених фолікулах; при ателектазі легень альвеолоцити внаслідок негативного атмосферного тиску в альвеолах можуть замість пласкої набувати кубічної форми).

Непряма метаплазія – процес, коли клітини безпосередньо не змінюють форму, але розмножуються з утворенням іншого виду клітин. Розрізняють такі її види:

Прозопластична метаплазія – утворення з менш диференційованих клітин більш диференційованих (наприклад, при пошкодженнях печінки з епітеліоцитів жовчних ходів можуть утворюватися гепатоцити);

Анапластична метаплазія – утворення з більш диференційованих клітин менш диференційованих (наприклад, при гіповітамінозі А у птиці незроговілий епітелій залозистої частини шлунка перетворюється на зроговілий; при рефлюксі жовчі з

дванадцятипалої кишки в шлунок епітелій залоз пілоричної частини шлунка стає подібним до епітелію кишкових залоз).

Існують процеси, подібні до метаплазії:

1.Дисплазія (Dysplasia) – поява в тканині атипових клітин. Вважається передпухлинним станом.

2.Гетеротопія (Heterotopia) – поява в органах включень тканин, яких в нормі там не повинно бути (наприклад, кісткової тканини в легенях). Може виникати при травмах, вроджених вадах.

Організація, інкапсуляція, секвестрація.

Організація (Organisatio) – це проростання ділянки органу волокнистою сполучною тканиною.

Інкапсуляція (Incapsulatio) – це обростання ділянки органу волокнистою сполучною тканиною по її периметру.

Секвестрація (Sequestratio) – втрата механічного зв’язку ділянки органу з оточуючими тканинами; таку ділянку називають секвестром. Відпадіння секвестру від органу назовні або в природні порожнини тіла зветься мутиляція

(Mutilatio).

В основному ці явища трапляються як наслідки загоєння ділянок механічних пошкоджень, некрозів, при деяких хронічних інфекціях.

Трансплантація.

Трансплантація (Transplantatio) – це пересадка тканин чи органів з їх наступним приживленням. В одних випадках приживлення відбувається повністю, в інших може мати місце імунна реакція відторгнення трансплантату, яка морфологічно супроводжується запальними та некротичними процесами на межі між трансплантатом та оточуючими тканинами.

Види трансплантації:

Автотрансплантація – пересадка тканин в межах одного організму;

Гомотрансплантація – пересадка тканин між різними особинами, що належать до одного й того ж біологічного виду;

Гетеротрансплантація – пересадка тканин між різними особинами, що належать до різних біологічних видів;

Алопластика – пересадка штучних тканин;

Протезування – пересадка штучних органів.

ПРИСТОСУВАЛЬНО-КОМПЕНСАТОРНІ ПРОЦЕСИ

До цієї групи патологічних процесів належать регенерація, атрофії, гіпертрофії й гіперплазії, метаплазія, організація, інкапсуляція, секвестрація, трансплантація.

Загальні поняття.

Пристосування (адаптація, лат. Adaptatio) – це сукупність фізіологічних реакцій організму, спрямованих на збереження його гомеостазув умовах оточуючого середовища. Ця властивість притаманна всім живим організмам і робить можливою їх життєдіяльність.

Фізіологічна адаптація пристосовує живі організми до нормальних умов оточуючого середовища. При надмірному впливі з боку оточуючого середовища виникає загальний адаптаційний синдром, або стрес-синдром, а чинники оточуючого середовища, що справляють екстремальний вплив на організм, носять назву стрес-фактори, або стресори. Регулюють стрес-реакції імунна та ендокринна (а саме – гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова) системи.

Стадії стрес-реакції:

1.Реакція тривоги;

2.Стадія підвищеної резистентності;

3.Стадія дезадаптації.

Компенсація (лат. Compensatio)– це реакції та зміни в організмі, спрямовані на вирівнювання гомеостазу, порушеного внаслідок дії патогенних чинників. Компенсація є спеціальним проявом пристосування.

Фази компенсації:

1.Становлення компенсації. Виникає як відповідь на вплив патогенного чинника. Збільшується інтенсивність обміну речовин.

2.Закріплення (власне компенсація). В організмі використовуються запаси поживних речовин, компенсуються втрачені функції.

3.Виснаження (декомпенсація). Настає при витраті усіх резервів, здатних компенсувати вплив патогенного чинника.

Регенерація.

Регенерація (лат. Regeneratio) – це відновлення структурних елементів клітин та тканин замість втрачених. Регенерація є універсальною, закладеною спадково властивістю всієї живої матерії і властива всім структурам організму.

Регуляторними механізмами регенерації є:

Нервові механізми – трофічна функція нервової системи, регуляція кровота лімфообігу;

Гуморальні механізми – дія гормонів, медіаторів, внутріклітинних регуляторів (цАМФ, цГМФ, мітозакейлони, антикейлони, простагландини);

Імунологічні механізми – діяльність імунокомпетентних клітин;

Функціональні механізми – потреба в заміщенні й оновленні

втрачених функцій. Інтенсивність регенерації залежить від:

-Віку (чим більший вік, тим менше інтенсивність регенерації);

-Виду тварин (чим менш високорозвинений вид, тим більша інтенсивність регенерації);

-Частоти пошкодження органів (чим частіше травмується орган, тим більша інтенсивність регенерації).

Перебігає регенерація на молекулярному, внутріклітинному, клітинному,тканинному, органному рівні, у нижче розвинених організмів – і на організменному.

За механізмом розвитку розрізняють такі види регенерації:

1.Фізіологічна регенерація – відновлення клітин і тканин при їх природному відмиранні. Зумовлюють її пластичні процеси, що відбуваються в організмі. Так, постійно оновлюється епітелій, клітини крові. Кінцевим результатом фізіологічної регенерації є повне відновлення втрачених структур (реституція).

2.Репаративна регенерація – відновлення клітин і тканин при їх загибелі внаслідок дії патогенних чинників. Кінцевим результатом її може бути як повне відновлення втрачених структур (реституція), так і неповне відновлення

втрачених структур (субституція) – наприклад, заміщення волокнистою сполучною тканиною.

3.Регенераційна гіпертрофія – відновлення маси і об’єму органа замість втраченої за рахунок збільшення його залишку без відновлення форми. За рахунок клітинної регенерації так здатні регенерувати кістковий мозок, епітелій; за рахунок внутриклітинної регенерації – серцевий м’яз, нервові ганглії; за рахунок змішаної регенерації – органи паренхімної будови,скелетні м’язи, нерви.

4.Патологічна регенерація – спотворення самого процесу регенерації. Розрізняють такі її види:

-Сповільнена регенерація (хронічні запальні процеси, виразки);

-Надмірна регенерація (утворення келоїдних рубців, «дике м’ясо»);

-Спотворена регенерація (метаплазія, дисплазія, пухлинний

ріст).

Особливості регенерації органів та тканин.

Кров та лімфа. При фізіологічній регенерації (наприклад, при крововтратах) спочатку відновлюється плазма крові, згодом – кількість тромбоцитів та лейкоцитів, в останню чергу – кількість еритроцитів. Кровотворення при цьому здійснюється як інтрамедулярним, так і екстрамедулярним шляхом. При патологічній регенерації в крові з’являються незрілі клітини (променева хвороба, гемобластози, імунодефіцити,

гіпопластична анемія).

Органи кровотворення та імунного захисту регенерують за

механізмом регенераційної гіпертрофії.

Кровоносні капіляри регенерують двома шляхами:

-Брунькування. Клітини ендотелію скупчуються і утворюють вирости судинної стінки, які згодом каналізуються.

-Автогенний шлях. Ззовні стінки судин утворюються скупчення стовбурових клітин, з яких формується ендот елій і

просвіт; згодом туди надходить кров з оточуючих судин. Артерії та вени регенерують шляхом репаративної регенерації. В місці

пошкодження стінки судин утворюється зсідок крові, згодом розростається волокниста сполучна тканина, закриваючи дефект судинної стінки.

Волокниста сполучна тканина. При фізіологічній регенерації стовбурові клітини диференціюються в фібробласти, які продукують колагенові, еластичні та ретикулярні волокна. При репаративній регенерації (рани) утворюється т.з. грануляційна тканина. В поверхню рани вростають судини, з яких туди надходять лейкоцити; стовбурові клітини диференціюються в фібробласти та тучні клітини і згодом вся рана виповнюється волокнистою сполучною тканиною, формуючи рубець. При патологічній регенерації утворюються великі рубці (келоїди), які стягують оточуючі тканини і згодом гіалінізуються. Інколи відбувається неконтрольоване розростання волокнистої сполучної тканини (фіброз, цироз, склероз).

Кісткова тканина регенерує за рахунок розмноження остеобластів в окісті. Нова кісткова тканина може утворюватися одразу або у вигляді хряща, що згодом скостеніває. При патологічній регенерації (остеодистрофії, запалення кістки) можуть утворюватися остеофіти (екзостози).

Хрящова тканина регенерує за рахунок розмноження хондробла стів в

охрясті.

Жирова тканина регенерує за рахунок розмноження ліпобластів в

жировій клітковині.

М’язова тканина. Скелетні м’язи регенерують за рахунок розмноження міобластів, гладка м’язова тканина – за рахунок міосателітоцитів. Серцевий м’яз регенерує шляхом регенераційної гіпертрофії.

Нервова тканина. Нейроцити не розмножуються, але регенерують внутриклітинно. Так само – клітини нервових гангліїв. Нейроглія – за рахунок розмноження гліальних клітин (астроцити, олігодендрогліоцити, епендимоцити). Периферичні нерви відновлюються повністю за умови збереження зв’язку з нейроцитом за рахунок клітин оболонок нервів – нейролемоцитів (шваннівських клітин). Нервові закінчення – шляхом репаративної регенерації; утворюються сполучнотканинні рубці із великою кількістю нервових закінчень.

Епітеліальна тканина. При фізіологічній регенерації камбіальні клітини диференціюються в епітеліоцити. Репаративна регенерація (пошкодження епітелію): епітелій наростає на раньову поверхню. При неповній регенерації епітелій може відновлюватися без відновлення залоз слизових

оболонок, епідерміс – без відновлення потових та сальних залоз, волосся тощо. Органи паренхімної будови регенерують шляхом регенераційної

гіпертрофії.

В органах трубчастої будови неповна регенерація з утворенням рубця може спричиняти стягнення їх просвіту і звуження (стріктурний стеноз

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НОМЕНКЛАТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАПАЛЕННЯ Видання друге

Методичні вказівки для студентів ОКР «Бакалавр» факультетів ветеринарної медицини ВНЗ ІІІ-ІV рівнів

акредитації

КИЇВ – 2014

УДК 616 – 002.001.33 (083.72)

Наведено загальні принципи номенклатури та класифікації запалення органів і тканин, які прийняті у ветеринарній патології.

Для студентів факультету ветеринарної медицини, практичних лікарів, лікарів - патоморфологів

Рекомендовано навчально-методичною радою факультету ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України, від 13.11.2008.

Укладачі: доц. М. К. Потоцький, доц. Я. К.Сердюков, доц. Н. Б. Колич Рецензенти: к. вет. н., доцент Н. І. Шестяєва

к. вет. н., доцент М. М. Омеляненко

«НОМЕНКЛАТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАПАЛЕННЯ» Методичні вказівки для студентів ОКР «Бакалавр» факультетів ветеринарної медицини ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації

Укладачі: Потоцький Микола Кирилович,

Сердюков Ярослав Костянтинович Колич Наталія Богданівна

Відповідальний за випуск Я. К. Сердюков

ВСТУП

Запалення (лат. inflammatio, гр. phlogos, англ. the inflammation, фр. l’inflammation, нім. die Еntzündung, рос. воспаление) – це комплексна місцева захисно-пристосувна реакція, що виникає у відповідь на пошкодження тканин внаслідок впливу патогенних чинників. Запалення еволюційно виникло дуже давно, про що свідчить наявність цієї реакції у всіх хребетних, а також найбільш високоорганізованих безхребетних тварин.

Значення запалення у патології як людини, так і тварин важко переоцінити. Запалення спричинюється практично будь-яким чинником зовнішнього середовища, деякими чинниками внутрішнього середовища. Ознаками будьякого заразного захворювання обов’язково є запальні процеси, приблизно половина відомих незаразних захворювань також мають запальну природу. Різноманіття клінічних та морфологічних проявів запалення вимагає всебічного