Критерії інтраопераційної оцінки характеру змін органів черевної порожнини при перитоніті (ІЧТ)

При сумі балів 13 та більше за ІЧП

навіть дуже ретельною санацією всю

інфекцію із черевної порожнини неможливо видалити.

Тому показані повторні її санації в режимі «за програмою». Зниження ІЧП

в процесі комплексного лікування нижче

10 балів свідчить про успішні санаційні

релапаротомії і дає підгрунтя для іх припинення.

Шкала Мангеймського індексу перитоніту

Шкала МІП дає змогу вибрати оптимальний об’єм лікувально-детоксикаційних заходів і визначити

прогноз:

при МІП до 20 балів можно обмежитися перитонеальним лаважем;

при МІП 21-29 балів показані санаційні релапаротомії;

при МІП більше 30 балів – прогнозується

Згідно даних різних авторів при сумі балів до 20 летальність 0−5%, 20-29 балів − 21,4-63,9 %;

30 балів і більше – 56,2%-89%-100%.

Ліквідація джерела перитоніту:

1.Видалення джерела перитоніту.

2.Відмежування джерела перитоніту тампонами.

3.Дренування джерела перитоніту (розповсюдження на заочеревинну клітковину та ін.).

Санація черевної порожнини на операційному столі.

Адекватно виконана санація черевної порожнини:

а) значно полегшує задачу і реаніматолога і хірурга в п/о періоді в боротьбі з ендотоксикозом;

б) сприяє профілактиці утворення внутрішньочеревних абсцесів.

Та все ж одномоментна навіть добре виконана санація черевної порожнини не може повністю купірувати перитоніт і вже в найближчі години ексудація продовжується.

В арсеналі 4 методи продовженої

санації черевної порожнини:

а) глухий шов рани + дренування

черевної порожнини + масивна антибіотикотерапія;

б) проточний і фракційний перитонеальний лаваж;

в) пролонгована програмована релапаротомія;

г) лапаростомія.

Інтубація кишечника при поширеному гнійному

перитоніті − важливий обов'язковий етап втручання є довгим (2,5 м) зондом.

Цілі інтубації:

а) евакуація кишкового вмісту.

*зменшується інтестинальна гіпертензія (здійснюєтся декомпресія ШКТ):

*усувається перерозтягнення стінки кишки, механічне здавлення нейром’язевого апарату, відновлюється мікроциркуляція і лімфатичний дренаж кишечної стінки;

*нормалізується бар’єрна функція − знижується проникність стінки кишки для токсинів і мікробів, тому зменшується ендогенна (портальна та системна) токсемія і бактеріємія;

*відновлюється перистальтика і евакуаторна функція кишечника.

б) шинування тонкої кишки, оскільки зонд – це «каркас»;

в ) профілактика неспроможності швів зашитиго дефекту чи анастомозу;

г) проведення кишкового лаважу; д) деконтамінація кишечника;

е) раннє ентеральне череззондове харчування.

Показання для інтубації тонкої кишки:

*розлитий гнійний занедбаний (>12 г від

початку захворювання)

*перитоніт з вираженими ознаками інтоксикації;

*фекалоїдний перитоніт;

*парез кишечника:

-розширення просвіту кишки > 5 см;

-скупчення рідини і газів в ній);

* значно змінена стінка кишки (набряк і субсерозні крововиливи в ній).

Уреактивну фазу при серозному перитоніті

інтубація не показана, вона необхідна при поширеному гнійному перитоніті.

Дренування черевної порожнини

Це питання дискутується з початку історії лікування перитоніту.

Мета дренування – забезпечити адекватну евакуацію ексудату з черевної порожнини в п/о періоді. І на сьогоднішній день точки зору хірургічних шкіл залишаються полярними.

Так все ж таки, дренувати черевну порожнину при поширеному перитоніті чи ні? Так, дренувати.

Чим дренувати?

Оптимальний матеріал – одно- або двопросвітні поліхлорвінілові або краще силіконові трубки з внутрішнім d 0,8-1,0 см + широкі гумові смужки.

Пасивне чи активне дренування? Пасивне, бо при аспірації отвори дренажів залипають прилеглими тканинами, органами.