34. Поняття про наукову творчість. Роль різних видів мислення та емоцій у художній та науковій творчості.

Наукова творчість – це процес продукування когнітивних інновацій в науці (законів, теорій, принципів, методів, моделей, приладів, зразків техніки, технологій). Основу наукової творчості складають: 1) чітко поставлена ​​проблема, 2) володіння необхідним запасом накопиченої в даній області науки інформації (професіоналізм), 3) комбінаторні здібності дослідника зі складання самих різних сполучень (включаючи малоймовірні) з наявних елементів готівкового знання, 4) інтуїтивні здібності з відбору релевантних комбінацій і невеликого числа найбільш перспективних з них для можливого вирішення поставленої проблеми, 5) здатність до прийняття ризикованих рішень (когнітивна сміливість), що поєднується з готовністю їх відстоювання перед обличчям неминучості критики з боку членів наукового співтовариства. Розуміння процесу наукового пізнання як когнітивного творчості виходить із ідеї активного характеру суб’єкта науки і протистоїть його тлумачення в якості носія здатності лише адекватно відображати вплив з боку пізнаваного об’єкта.

Художній стиль, і наукова парадигма однаковою мірою детерміновані факторами культури. За виглядом творчого продукту неможливо визначити, як ці чинники активізували інтимні психологічні механізми, що породили його, хоч би як проникливо не вдивлятися в нього. Адже цей продукт відтворює (у формі художнього образу чи наукового поняття) незалежну від суб’єкта дійсність, а не предметно-перетворювальну духовну активність суб’єкта, осягнути яку має психологія творчості. Досліджуючи проблеми творчості, учені використовують різні терміни Історія людства показує безліч прикладів мужності, відданості та безкорисливості дивних людей – першопроходців. У цій славній когорті – імена Леонардо да Вінчі й Мікеланджело, М. Коперника й Дж. Бруно, І. В. Курчатова й С. П. Корольова, П. І. Чайковського й Л. Бетховена, О. С. Пушкіна й Л. М. Толстого та багато інших. Вони не вписувалися в рамки суспільства, у якому жили. Ці люди йшли далі, часто були не зрозумілі та не прийняті, але продовжували почату справу (часто собі на шкоду!), незважаючи на гоніння й інші іспити (зокрема, спроби “купити” їхній успіх і благополуччя). Великі творці – великі особистості. Хоча неординарні здібності (наприклад, високий інтелект) можуть мати й аморальні люди (згадаємо “злих геніїв”, яких в історії чимало), іще ніхто не довів, по-перше, що аморальність сприяє творчості, по-друге, що творчий склад людини та її успіх у діяльності – одне й те саме. Розглядаючи творчість як продовження пізнавальної діяльності за межами заданої ситуації, можна зрозуміти, як творець виходить за межі дозволеного. Тут багато чого залежить не від енергетичних ресурсів людини (знань, умінь, навичок, мотивів), а від її моральності. Це пояснює та визначає роль ізних видів мислення та емоцій у художній та науковій

Творче мислення потрактовується різновидом людського “предметного мислення”, відмінного від “мислення у поняттях”, що виступають двома різними формами мислення людини. Характерною ознакою останнього дослідник вважає його використання в науковій діяльності, філософських пошуках, політичних дискусіях, етичних розвідках тощо. Іншими словами, його сфера побутування – дискурс, доказ, обґрунтування, що необхідні для теоретичного пошуку. А художнє мислення має іншу природу, воно ґрунтується на повсякденній предметній діяльності людини. Це мислення в узагальнених уявленнях, які виникають за допомогою “словесних понять”. Мистецтво слід розглядати мисленням в художніх образах. Митець, відображаючи дійсність, мислить образно-емоційно; результат його творчості несе в собі образно-емоційне начало, викликаючи у публіки схожі переживання і думки.