М. Бакунін

Теорія руйнування - анархістське вчення.

Держави побудовані на придушенні людини. Ніякі реформи не змінять їх антигуманної суті. Вихід:

• Знищення держави шляхом революцій і заміна вільними автономними суспільствами (громадами), організованими «від низу до верху»

• Земля - землеробам

• Фабрики, заводи і капітали – робітничим союзам

Бакунін стверджував, що серед малоосвіченого народу найефективнішою є «пропаганда фактами», тобто організація безперервних бунтів.

М.Натансон, С.Перовська, М.Чайковський – «Чайковці». Працювали серед робітників.

1874 р. - «ходіння в народ» - Стихійний рух радикальної молоді.

Робітничий рух і поширення марксизму в Росії

Розчарування 1870-1880-х років змусили народників переосмислити і переоцінити свої ідеї.

Один з перших російських марксистів - Г. Плеханов (в минулому керівник «Чорного переділу»), заявив, що боротьба за соціалізм включає також і боротьбу за політичні свободи та конституцію. Перевага промисловим робітникам.

Гурток-група «Звільнення праці» (Г.Плеханов, В.Засулич). Головна задача групи - пропаганда марксизму в Росії та об’єднання сил для створення робітничої партії.

1888 р. - марксистський гурток в Казані. Його організатором став 17-річний Федосєєв, якого виключили з гімназії за «політичну неблагонадійність». Восени 1888 р. в гурток Федосєєва вперше прийшов колишній студент В. Ульянов.

1895 р. В. Ульянов виїздив за кордон, де зустрічався з Плехановим.

Осінь - створення петербурзького «Союзу боротьби за звільнення робітничого класу». «Союз» став найчисленнішою серед усіх раніше існуючих соціал-демократичних (марксистських) організацій. Керівництво - В. Ульянов, Г. Кржижановський, Н. Крупська, Ю. Мартов (Цедербаум) та ін.

Тема 9.1 Криза самодержавства наприкінці хіх – на початку хх ст. Опозиційні рухи та революційні течії в умовах загострення кризи

Питання:

1. Реформи С. Вітте та наростання нестабільності в країні на початку XX ст

2. Опозиційні рухи

3. Революційні течії

Микола іі

У критичний момент на престолі опинився недієздатний правитель, людина невеликого розуму, слабкої волі, яка постійно потрапляла під упливи свого оточення.

На нього покладають головну відповідальність за падіння монархії в Росії та звинувачують у невмінні володіти ситуацією, у нездатності зрозуміти потреби часу та країни і здійснити належні перетворення, щоб запобігти наростанню напруженості.

Його життя - це хресний шлях Росії, доля справжнього православного християнина, який став жертвою устремлінь космополітичних антиросійських кіл, що довершили свою чорну справу ритуальним убивством царської сім’ї в Єкатеринбурзі 1918 р. Щиро бажав блага для своєї країни.

Голод 1891-1892 р. оголив усю глибину аграрної кризи в Росії. Особливо болісною виявилася вона для монокультурного селянського господарства Центру Європейської Росії – малоземелля. Криза показала нестійкість тих промислових галузей, які трималися на державних дотаціях.

Упродовж трьох років понад 4 тис. підприємств було закрито, серед них і ті, які належали іноземним фірмам.

Економічна криза зламу століть активізувала страйкову боротьбу робітників:

• 7 травня 1901 р. відбулося зіткнення 3,5 тис. страйкарів Обухівського заводу в Петербурзі з поліцією

• листопад 1902 р. - великий страйк у Ростові-на-Дону, під час придушення якого козацькі частини убили та поранили 26 осіб

• липень 1903 р. - 200 тис. робітників великих промислових підприємств України і Закавказзя.

1902 р. - хвиля заворушень на селі. У 14 губерніях виступили селяни України, Центральної Росії і Поволжя.

1902 - 1904 рр. - 670 виступів.