33. Інновація: поняття

Інновація (англ. innovation – новизна, нововведення) – ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) наявних товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити якість життя.

34. Інноваційний процес: поняття

Іноваційний процес – процес перетворення наукового знання в нововведення, який можна представити як послідовний ланцюг подій: «наука–техніка-виробництво».

35. Первинні потреби: сутність

Первинні потреби – це фізіологічні потреби, закладені генетично (потреба в їжі, відпочинку, теплі, житлі). Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

36. Потреба: сутність та поняття

Потреба – це фізіологічне або психологічне відчуття недоліку в чомусь або комусь. Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:

• фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

• соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

• духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

37. Соціокультурна діяльність: поняття

Соціокультурна діяльність – це сукупність науково-інтелектуальних, художніх, естетичних та інших занять, де найбільш активно сконцентровано й ефективно здійснюється формування ціннісних орієнтацій суспільства.

Соціокультурна діяльність базується на базових принципах:

• принцип культуровідповідності, сформульований А. Дістервегом, передбачає врахування при реалізації виховної функції соціокультурної діяльності загальнолюдських та національно-культурних цінностей. Головною метою реалізації цього принципу є залучення індивіда до різних форм культурного життя та діяльності. Основні соціально-педагогічні завдання: формування побутової, фізичної, сексуальної, інтелектуальної, політичної, правової, духовної культури. Реалізація принципу культуровідповідності спирається на наступні правила: системний (цілісний) підхід до культурного розвитку і освоєння культури; творчість у процесі культурного розвитку;

• принцип гуманізму передбачає дотримання наступних правил: гуманне ставлення до людини, визнання її прав, допомога уразливим категоріям населення;

• принцип природовідповідності, сформульований Я. А. Коменським, передбачає дотримання наступних правил: врахування вікових, статевих, психофізичних особливостей індивіда; опора на позитивне начало, розвиток ініціативи і самостійності індивіда;

• принцип пріоритету загальнолюдських інтересів у процесі освоєння духовних і моральних цінностей;

• принцип всеохоплюючої культуротворчості, самоорганізації, самоствердження особистості;

• принцип гуманізації змісту соціокультурної діяльності та її виховного потенціалу, їх підпорядкування інтересам, потребам і установкам особистості;

• принцип діалектичної єдності та наступності культурно-історичного, соціально-педагогічного та національно-етнічного досвіду, традицій та інновацій;

• принцип суспільно-державного співуправління соціокультурною діяльністю, забезпечення децентралізації та суверенності регіональної політики в соціокультурній сфері.

Універсальні функції поняття «соціокультура» утворилися як результат інтеграції в його змісті двох різних за походженням систем уявлень: “уявлення про соціальне” і “уявлення про культурне”. Соціальне – основний атрибут соціуму (людської спільноти). Культурне, навпаки, є основним атрибутом культури (штучно утвореної людством сукупності артефактів).

У своєму структурному вимірі об’єктивний феномен соціокультурного складається з сукупності явищ:

• різноманітних форм соціокультурної діяльності, які мають власні історично утворені технології, об’єкти, завдання та інноваційні результати, що постійно поповнюють соціокультурне середовище життєдіяльності людства;

• суб’єктів соціокультурної діяльності, якими є соціалізовані та інкультуровані індивіди, соціокультурні групи, соціокультурні інститути;

• індивідуальних та групових потреб в продуктах соціокультурної діяльності, що постійно виникають, розвиваються та оновлюються;

• процесів соціокультурної діяльності, що продовжуються в історичному часі та просторі буття суспільства, соціальних груп та індивіда;

• продуктів соціокультурної діяльності, якими є різноманітні матеріальні та ментальні складові суспільної життєдіяльності, спрямовані на задоволення відповідних потреб;

• чисельних форм та видів відображення процесів соціокультурної діяльності, у тому числі на буденному та теоретичному рівнях;

• соціокультурних інститутів, що історично утворилися як складові керованих та не керованих, офіційно підтримуваних державою та не підтримуваних технологій соціокультурної діяльності;

• розмаїтих відносин, структурних та функціональних зв’язків між суб’єктами соціокультурної діяльності, її продуктами, соціокультурними інститутами.