- •Тема 4 «конфлікт як соціальний феномен та обʼЄкт управління»
- •4.1. Поняття соціального конфлікту, його природа.
- •4.2. Динаміка конфлікту
- •4.3. Стратегії поведінки в конфлікті: основні види.
- •4.4. Тактика поведінки в конфлікті: сутність і типологія.
- •4.5. Учасники конфлікту, основні види.
- •Теми рефератів, доповідей
- •Питання для самостійної роботи і повторення
Тема 4 «конфлікт як соціальний феномен та обʼЄкт управління»
В життєдіяльності суспільства і особистості конфлікти відіграють визначальну роль. Знання щодо динаміки конфліктів, причин появи, стратегій виходу з них сприяють аналізові конфліктів в діяльності керівника, можливості своєчасно їх попереджувати і застосовувати конструктивні методи розв’язання конфліктів.
Управління конфліктами в трудових колективах є важливою функцією керівника, а його компетентність і конфліктостійкість сприяють успішному вирішенню конфліктів.
План викладу матеріалу:
4.1. Поняття соціального конфлікту, його природа.
4.2. Динаміка конфлікту.
4.3. Стратегії поведінки в конфлікті: основні види.
4.4. Тактика поведінки в конфлікті: сутність і типологія.
4.5. Учасники конфлікту, основні види.
4.1. Поняття соціального конфлікту, його природа.
Люди здавна мріяли про таке суспільство, в якому будуть існувати мир і злагода, припиняться різні негаразди. Але, разом з тим, люди ставали учасниками різних конфліктів. Вивчення природи конфліктів носить міждисциплінарний характер, оскільки знання накопичувалися в рамках одинадцяти наук. Найбільший внесок у вивчення проблематики конфліктів здійснено в психології, соціології і політології. В психології велика увага приділяється вивченню внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів. В соціології аналіз конфлікту здійснюється для пошуку балансу в суспільстві, відбувається вивчення міжособистісних і міжгрупових конфліктів. В політології вивчення конфліктів відбувається в теорії політичної стабільності, теорії політичних структур. З давніх часів досвід накопичені знання і досвід сформували основу для сучасної конфліктології, яка виділяється в самостійну науку з другої половини ХХ ст.
Слід відмітити, що серед учених, до цього часу не має єдності в розумінні конфлікту як соціального явища. Термін конфлікт є синонімом таких слів як протиріччя, зіткнення, боротьба, суперечка, сутичка і т.д.
Досить детально концепція конфлікту була запропонована німецьким економістом К.Марксом, в основу якої було покладено боротьбу класів за приватну власність, розподіл матеріальних благ, критерії їх розподілу в рамках певної суспільної системи.
Загальна концепція соціального конфлікту почала складатися з кінця ХІХ ст. початку ХХ ст. в роботах М. Вебера та Г. Зіммеля, які показали, що конфлікти є невід’ємною частиною соціального життя. На думку М.Вебера суспільство складається з великої кількості соціальних груп, які відрізняються своїм соціальним статусом. Їх інтереси розходяться і це виступає причиною соціального конфлікту. Потрібно визнати існування на цій землі вічної боротьби одних людей проти інших. Г.Зіммель виходив з того, що в суспільстві існує велика кількість егоїстичних груп, які взаємодіють між собою. Він вважав, що конфлікт буде існувати в суспільстві, як і влада, ринок, суспільний договір і т.д. Сам Г. Зіммель і його послідовники вважали конфлікт основною категорією соціології, а важливою метою соціологів є сприяння трансформації конфліктів в співробітництво. Саме після праць Г. Зіммеля в науковий обіг увійшов термін “соціологія конфлікту”. Надалі теорії конфлікту розглядали Р.Дарендорф, Л.Козер. Для Р.Дарендорфа наявність конфліктів – звичайний стан суспільства, а відсутність конфліктів являється підозріливою, ненормальною. Головним джерелом конфлікту є не економічні, а політичні протиріччя між соціальними групами, пов’язані з концентрацією влади у одних і її відсутністю у інших.
Конфлікти виникають на основі протилежних мотивів і суджень, які призводять до протистояння і протиборства суб’єктів взаємодії. Вони відбуваються внаслідок зіткнення протилежних цілей, позицій, думок і поглядів опонентів чи суб’єктів взаємодії. Це завжди боротьба, що породжена конфронтацією суспільних і групових інтересів. Соціальний конфлікт – це зіткнення інтересів соціальних суб’єктів (від індивіду до групи держав) з приводу життєво важливих для них об’єктів. Соціальний конфлікт – це зіткнення двох або більше різноспрямованих сил для забезпечення їх інтересів в умовах протидії.
Соціальні конфлікти в історії людства проявляються на різноманітних рівнях. На макрорівні конфлікти відбуваються між великими соціальними групами у процесі вирішення об’єктивних суперечностей в соціальних революціях. На мікросоціальному рівні конфлікт обумовлений діяльністю окремих особистостей, малих соціальних груп, які переслідують певні соціальні інтереси. В такому випадку конфлікт проявляється як сутичка групових або особистих інтересів, що відображає різноманітні ціннісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спільностей, верств, груп, що беруть участь у конфлікті.
До основних структурних елементів конфлікту належать:
– суб’єкти конфлікту (учасники конфлікту) – індивіди, соціальні групи, організації, суспільства, які виступають головними дієвими силами;
– об’єкт конфлікту – це елементи духовного і матеріального світу, прагнення до володіння чи користування якими призводить до зіткнення суб’єктів конфлікту;
– предмет конфлікту, протиріччя, яке відображає інтереси, цінності, цілі суб’єктів взаємодії і протиборства. Обʼєкт і предмет можуть бути реальними чи мати абстрактний характер;
– макро- і мікросередовище, які дозволяють вивчати конфлікти як соціальне явище. Макросередовище вивчає умови і особливості соціальної взаємодії в великих соціальних групах. Мікросередовище включає міжособистісні відносини, відносини в малих групах, внутрішній стан особистості;
– мотиви конфлікту, які визначають внутрішню направленість учасників конфлікту щодо своїх потреб, поєднують зовнішні і внутрішні умови, які підштовхують їх до активності.
Причини конфліктів визначають динаміку їх розвитку і протікання, а також вказують на джерела появи. Причинами конфлікту можуть бути явища, події, ситуації, які за певних обставин призводять до його появи. Своєчасне виявлення причин виникнення конфліктів сприяє їх вирішенню і попередженню. Розуміння об’єктивних і суб’єктивних факторів дозволяє виробляти оптимальні стратегії поведінки, способи попередження конфліктів.
Обʼєктивні і субʼєктивні причини і чинники конфлікту взаємодіють між собою, тому їх важко розділяти і протиставляти один одному. Обʼєктивні причини виникнення конфліктів – такі обставини соціальної взаємодії людей, які призводять до зіткнення інтересів, мотивів, цілей, думок і є підґрунтям для виникнення передконфліктної обстановки. Існує безліч обʼєктивних чинників конфлікту, які не піддаються суворій класифікації, проте в більшій чи меншій мірі зустрічаються і проявляються в суспільстві чи організаційно-управлінській діяльності.
Субʼєктивні чинники та причини конфлікту засновані на індивідуальних особливостях особистості учасників і є основою вибору ними конфліктної поведінки і стратегії протидії. Включають в себе соціально-психологічні фактори і особистісні причини конфліктів. Особистісні причини в першу чергу повʼязані з індивідуально-психологічними особливостями особистості учасників конфлікту.
Досліджуючи причини, потрібно концентрувати увагу на реалізації обставин взаємодії в діяльності суб’єктів конфлікту. В залежності від впливу на поведінку і діяльність учасників конфлікту, їх оточення конфлікт виконує конструктивні і деструктивні функції. З одного боку його розглядають як негативне явище, яке в цілому дестабілізує соціальну систему. З іншого боку, розглядається як необхідний елемент всіх соціальних відносин і процесів, який позитивно впливає на учасників і сприяє вирішенню проблем.