3. Театральне мистецтво та музика в умовах революції російської та іноземної інтеграції.

Театральне мистецтво.

На початку XX ст., незважаючи на тяжкі умови, продовжували розвиватися в Україні драматургія, театр, музика. Як і раніше, вони зазнавали благотворного впливу російського мистецтва. Для українського театру особливо велике значення мала діяльність Московського художнього театру, керованого К. Станіславським і В. Немировичем-Данченком, з його новаторськими, глибоко реалістичними методами зображення життя. До речі, першим містом, куди виїхав на гастролі Московський художній театр, був Київ.

На порозі нового століття найбільш значною в Україні була українська трупа М. Кропивницького під керівництвом М. Садовського і П. Саксаганського при участі М. Заньковецької. Крім названих корифеїв українського театру в цій трупі об'єдналися й інші видатні актори — І. Карпенко-Карий, Г. Борисоглібська, Л. Ліницька, Ф. Левицький та ін. У такому складі трупа гастролювала в 1900— 1903 pp., маючи багатий репертуар, який включав близько 60 п'єс.

Великий слід у розвитку українського театру залишила трупа українських артистів під керівництвом М. Садовського, яка почала свою діяльність у Полтаві 15 вересня 1906 р. виставою «Мартин Боруля». До її складу ввійшли відомі митці — М. Заньковецька, Г. Борисоглібська, І. Мар'яненко, О. Полянська, Л. Ліницька та ін. У 1907 p., після успішних гастролей цієї трупи в Києві, Садовський там же взяв у оренду Троїцький народний будинок (тепер театр оперети) і заснував перший український стаціонарний театр.

Крім цих найвидатніших труп, на початку XX ст. в Україні діяли й інші театральні трупи: Гайдамаки (1897— 1917), О. Суслова (1898—1909), Суходольського (1898— 1918), Л. Сабініна (1907—1920) тощо. На західноукраїнських землях продовжував свою творчу роботу єдиний український професіональний театр «Руської бесіди» у Львові. Серед російських театральних колективів виділявся театр М. Соловцова у Києві, в якому об'єдналися видатні майстри сцени — М. М. Тарханов (Москвін), О. М. Свєтловидов, К- О. Марджанішвілі (Марджанов) та ін. У містах і селах продовжували працювати численні аматорські театральні гуртки, зокрема робітничі і селянські.

Значно розширився на початку XX ст., особливо в період революції 1905—1907 pp., репертуар українського театру. Його основою залишалися класичні п'єси М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, але театральні трупи дедалі частіше ставили і п'єси інших українських авторів — Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, Л. Яновської, а також твори російських і західноєвропейських класиків — Горького, Островського, Толстого, Чехова, Ібсена, Гауптмана та ін. У кращих своїх виставах українські театральні трупи реалістично зображували минуле й сучасне українського народу, глибокі соціальні суперечності й класову боротьбу.

Музика.

У реалістичному напрямі розвивалося в Україні на початку XX ст. музичне мистецтво. Значний вплив на його характер справив революційний рух і особливо революція 1905— 1907 pp., внаслідок чого кращі композитори, передусім М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Степовий, С. Людкевич та ін., дедалі ширше у своїх працях розробляли проблеми, сповнені глибокого соціального і громадянського змісту. Визначну роль в активізації музичного життя в Україні відіграло створення М. Лисенком у 1904 р. в Києві музично-драматичної школи, яка в 1913 р. була реорганізована в консерваторію, і в 1903 р. у Львові з ініціативи А. Вахнянина Вищого музичного інституту ім. М. В. Лисенка. Важливе значення мало також виникнення багатьох хорових колективів, у репертуарі яких чільне місце займали революційні пісні — «Інтернаціонал», «Варшав'янка», «Марсельєза» та ін. Для поширення оперної музики багато зробили постійні російські оперні театри, що діяли в Києві, Харкові та Одесі з другої половини XIX ст., та українські драматичні театри, в першу чергу стаціонарний музично-драматичний театр М. Садовського в Києві, в якому поряд з драматичними виставами за період з 1907 по 1915 р. було поставлено близько півтора десятка опер і оперет («Наталка Полтавка», «Чорноморці», «Утоплена», «Різдвяна ніч», «Енеїда» М. Лисенка; «Катерина» М. Аркаса; «Роксолана» Д. В. Сочинського, «Галька» С. Монюшка; «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). Світової слави набули видатні українські співаки С. А. Крушельницька (1873—1952) і О. П. Мишуга (1853—1922).

На початку XX ст. продовжував свою творчу роботу М. Лисенко. Відгукуючись на революційні події, він написав твори, які мали глибоко громадянське, революційне звучання: хор-гімн «Вічний революціонер» на слова І. Франка, драматичний монолог «В грудях вогонь» на слова М. Старицького, кантату «До 50-х роковин смерті Т. Г. Шевченка» на слова В. Самійленка, опери «Тарас Бульба» за М. Гоголем і «Енеїда» за поемою І. Котляревського та ін.

Ряд творів високого громадянського звучання написали учні й послідовники М. Лисенка.

' К. Г. Стеценко (1882—1922) написав героїчну оперу «Кармалюк», музично-вокальні твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, солоспіви «Плавай, плавай, лебедонько», «Вечірня пісня», хори «Бурлака», «Рано-вранці новобранці» та ін.

М. Д. Леонтович (1877—1921) найбільше уславився хоровою обробкою народних («Щедрик», «Дударик», «Ой з-за гори кам'яної», «Козака несуть» та ін.) і революційних («Інтернаціонал», «Варшав'янка», «Ми ковалі» та ін.) пісень. Організовуючи учнівські й народні хори, керуючи ними, Леонтович багато зробив для розвитку масового хорового мистецтва.

Видатним композитором, педагогом і музичним діячем був Я. С Степовий (Якименко, 1883—1921). У ряді його творів — вокальному циклі «Барвінки», фортепіанному «Прелюді пам'яті Т. Г, Шевченка» та ін. — відображено наростання революційного руху, могутність і велич народу, що піднімається на боротьбу за своє визволення.

На західноукраїнських землях композитором демократичного напряму був С. П. Людкевич (1879—1979). У своїх творах — «Хор підземних ковалів», кантатах «Ой вигострю товариша» і «Останній бій», кантаті-симфонії «Кавказ» (на слова Т. Шевченка) — Людкевич оспівував революційних борців, створив образ нескореного народу, закликаючи його на боротьбу.

Активно, як музичний діяч і композитор, працював у Західній Україні А. К. Вахнянин (1841—1908). Він написав оперу «Купало», створив багато хорових і сольних вокальних творів, обробляв народні пісні, брав участь у створенні музичних товариств, був організатором і першим директором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові. Пісня на музику «Хору норманнів» (до трагедії «Ярополк») стала відомою революційною піснею «Шалійте, шалійте, скажені кати».