- •Основні терміни
- •Форми влади, які можуть застосовувати керівники різних рівнів
- •Основні причини конфліктів
- •Види конфліктів за результатами
- •Види конфліктів за змістом
- •Етапи протікання конфлікту
- •Форми перебігу конфлікту
- •Три підходи до управління конфліктами
- •Модель виникнення конфлікту та управління ним
- •Основні методи управління конфліктом
- •Фактори формування стресів
- •Види стресів
- •Напрямки подолання стресів
- •Застосування певних управлінських рішень
Основні терміни
Керівництво |
|
вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів і стандартів фармацевтичного менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій. Керівництво є об’єднувальною функцією менеджменту, оскільки вона пронизує усі управлінські процеси в організації. |
Керівник в організації |
|
людина, яка управляє своїми підлеглими. Його ціль – впливати на інших людей таким чином, щоб останні виконували роботу, доручену організацією у відповідності з її місією та цілями. В основі керівництва лежать такі категорії менеджменту, як лідерство, влада і вплив. |
Лідерство |
|
здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації. Фактично лідерство надає працівникові неформальні повноваження. |
Влада |
|
можливість впливати на поведінку інших людей. Таку можливість надають, у першу чергу, формальні повноваження, які надає посада. |
Вплив |
|
будь-яка поведінка одного працівника (наприклад, керівника), яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття тощо іншого працівника (наприклад, підлеглого). |
Форми влади, які можуть застосовувати керівники різних рівнів
-
Влада
примусу
Влада
винагороди
Виконавець вірить у те, що влада може заважати задоволенню певної потреби або зробити інші неприємності
Виконавець вірить у те, що може отримати цінну винагороду в обмін на виконані дії, поведінку
Законна (традиційна влада) |
|
|
|
Експертна влада |
ФОРМИ ВЛАДИ
|
||||
Виконавець вірить у те, що керівник має право віддавати накази, а його обов’язок – виконувати їх |
Виконавець вірить, що влада володіє спеціальними знаннями, які можуть задовольнити певні потреби |
|||
|
Еталонна влада |
|
Інформаційна влада |
|
Дисциплінарна влада |
Влада власного прикладу керівника, що впливає |
|
Виконавець перебуває під впливом інформації, якою володіє керівник і впевнений, що вона забезпечує прийняття необхідних управлінських рішень |
|
Виконавець перебуває під впливом установлених положень та інструкцій щодо виконання своїх обов’язків тощо |
-
П ІДХОДИ ДО КЕРІВНИЦТВА
-
З позицій
особистих якостей
З позицій
поведінки
Ситуаційний
підхід
згідно так званої “теорії великих людей” (особистісна теорія лідерства) найкращі керівники володіють певним переліком особистих якостей, які є загальними для всіх (чесність, рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, освіта, особливо економічна і соціальна, великий ступінь впевненості в собі, здоровий глузд, мудрість тощо). Проте чіткого переліку якостей, характерних для кращих керівників, не існує, адже в різних ситуаціях вимагаються різні здібності та якості. При цьому підході структура особистих якостей керівника повинна співставлятись з особистими якостями, діяльністю і завданнями його підлеглих. Тому цей підхід широкого розповсюдження не набув. |
|
визначає те, що ефективність керівництва залежить не від особистих якостей, а від манери поведінки керівника з підлеглими. В основі підходу лежить класифікація стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, орієнтований на роботу, орієнтований на людину (працівника). Розробники підходу (група американських вчених-біхевіористів) шукали найбільш оптимальний стиль керівництва (довго вважали таким стилем демократичний). Але виявилось, що такого стилю не існує – стиль керівництва міняється в залежності від ситуації. |
|
базується на установленні того, які стилі поведінки і особисті якості найбільш відповідають конкретним ситуаціям. Слід вибирати різні способи керівництва у залежності від характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори включають: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформацію, якою володіє керівник тощо. |
Стиль керівництва – це індивідуальний спосіб діяльності керівника, який визначається значною мірою його інтелектуально-психологічними особливостями, здатністю організувати ініціативне, творче виконання покладених на колектив завдань, контролювати наслідки діяльності підлеглих, створювати та підтримувати морально-психологічний клімат у колективі. |
-
Д ва Стилі керівництва
-
авторитарний (директивний)
ліберальний
-
характеризується особливо жорсткою постановкою цілі та небажанням відступити від думки, що склалася, неподатливістю, нетерпимістю, що доходить до грубості, строгістю, прямолінійністю.
характеризується особливою поступливістю керівника (аж до втрати самої цілі у процесі комунікації), наданням підлеглому ініціативи у формулюванні цілі та готовністю прийняти її без заперечень
-
патріархальний
всі “члени сім'ї” зобов'язані підкорятися керівнику, а він вважає підлеглих такими, що “не доросли” до прийняття рішень. Це його “діти”, про які, він проте, повинен турбуватися
-
харизматичний
(харизм – милість Бога)
за лідером признаються видатні, свого роду єдині якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов'язаний при них турбуватися
-
автократичний
більш притаманний інститутам (держава, підприємство), ніж окремим особам. Керівництво здійснюється апаратом через підпорядковані ланки, які непрямо (опосередковано) проводять рішення автократа, але залишаються підлеглими йому
-
бюрократичний
домінує деперсоніфікація, керівники усіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій та мають право на дотримання наданих їм повноважень. Системі регулювання підпорядковується і керівництво, і підлеглі (предметна компетентність)
-
к омбінований (колегіальний)
стиль керівництва
-
базується на поєднанні авторитарного та демократичного, тобто керівник у певних умовах проявляє себе більше автократом, а у інших – більше демократом. Це залежить від дисциплінованості працівників, налагодженості їхньої взаємодії, рівня конфліктності у групі, інформаційних обмежень тощо
-
Стиль керівництва через структуру та увагу до підлеглих
-
Система стилів керівництва Лайкерта
-
Стилі керівництва на засадах управлінської гратки Блейка і Моутон
-
Ситуаційна модель стилів керівництва Фідлера
-
Ситуаційні стилі керівництва “Шлях — ціль” Мітчела і Хауса
-
Ситуаційні стилі керівництва
на засадах життєвого циклу Херсі та Бланшара
-
Ситуаційна модель використання стилів керівництва
для прийняття рішень Врума та Йєттона
-
Підхід до керівництва на засадах вертикальних попарних зв’язків Гріна
-
Трансформаційне керівництво
-
Узгоджене керівництво
-
Підходи до керівництва українського економіста Валерія Терещенка
Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення, незгода) — це відсутність згоди між двома чи більше суб'єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи. У процесі конфлікту кожен суб'єкт нав'язує свою точку зору, цілі, думки, гостру суперечку, та перешкоджає іншому суб'єкту чинити так само. |