Тема 10: Формування доходів в ринковій економіці.
Концептуальні підходи до формування доходів в ринковій економіці.
Сутність заробітної плати та її форми. Номінальна та реальна заробітна плата.
Прибуток: сутність та види. Норма прибутку та фактори, що на неї впливають.
Рента та її форми. Ціна землі.
Позичковий процент. Норма процента.
1. Проблема формування доходів є однією із самих актуальних в ринковій економіці. Оскільки в доходах концентруються результати господарської діяльності і місце окремих економічних суб’єктів.
На проблему формування доходів є дві точки зору:
1) Перший підхід виходить з того, що кожний фактор виробництва є джерелом відповідного виду доходу. Так, земля приносить ренту, капітал – процент, праця – заробітну плату, підприємницькі здібності – прибуток.
Принципами розподілу доходів за цією концепцією є:
власниками економічних ресурсів є домогосподарства;
існують чотири фактори виробництва, кожному з яких відповідають такі види доходів: земля приносить ренту, капітал – процент, праця – заробітну плату, підприємницькі здібності – прибуток;
такий принцип розподілу є справедливий для всіх економічних суб’єктів.
2) Другий підхід зазначає, що єдиним джерелом новоствореної вартості, яка перерозподіляється, є людська праця. Так, новостворена вартість повинна відшкодувати затрати робочої сили, а також розподілитися на всі інші фактори виробництва, які приймають участь в ньому. Отже, новостворена вартість розпадається на необхідний продукт, який є джерелом заробітної плати, та додатковий продукт, який в свою черги розпадається на процент, прибуток та ренту.
Принципами розподілу доходів за цією концепцією є:
сукупний продукт створюється за допомогою праці та капіталу;
носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої у засобах виробництва праці на створюваний продукт, а, по-друге, створює нову вартість;
нова вартість (новостворена вартість) є результатом виключно найманої праці, а результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить в структуру сукупного продукту, однак не є складовою новоствореної вартості;
новостворена вартість має дві складові: затрати на змінний капітал, тобто необхідний продукт, який привласнюється у формі заробітної плати, а також затрати змінного капіталу у форми додаткової вартості;
пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату та додаткову вартість показує ступень експлуатації в суспільстві;
додаткова вартість, в свою чергу, підлягає розподілу між підприємцями, банкірами та власниками землі у таких формах як: прибуток, процент та рента;
розподіл здійснюється за величиною капіталу, який забезпечує те, що на рівновеликий капітал в різних галузях отримують рівновеликий дохід.
2. Увагу економістів здавна привертала проблема з’ясування суті заробітної плати, її джерел, а також функцій, які вона виконує за умов різних економічних систем.
На поверхні економічних явищ заробітна плата виступає як плата за працю. Таке уявлення про заробітну плату склалося давно і існує дотепер. Відомий англійський .економіст Вільям Петті визначав зарплату як ціну праці. Такої думки дотримуються автори популярного підручника “Економікс” П.Самуельсон і В.Нордхаус, більшість західних науковців, деякі російські та українські економісти. У домарксовий період найближче підійшли до правильного розуміння змісту заробітної плати за умов ринку класики буржуазної політичної економії А.Сміт, Д.Рікардо. Зокрема А.Сміт вважав, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом заміняють робітника на ринку праці. Отже, хоча Сміт трактував угоду між капіталістом і робітником як продаж останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили. Критично дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К.Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталісту робочу силу, а не працю, як це виглядає на поверхні економічного життя суспільства.
Зовні заробітна плата здається платою за працю тому, що виплачується, як правило, після завершення процесу праці, її розмір визначається з урахуванням кількості і якості виконаної роботи.
Однак праця не може бути об'єктом купівлі-продажу, тому що:
1) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар, мала б вартість, і тоді вартість праці вимірювалась би працею, а це – тавтологія;
2) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар продавалася б за вартістю. Отже, в момент продажу сплачувалася б уся праця – і необхідна, і додаткова. Тоді б не було додаткової вартості;
3) праця є процес споживання робочої сили. Щоб її можна було продати, праця має існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку покупець-капіталіст починає споживати лише після її купівлі.
4) праця – це не благо і не матеріалізована в об'єкті послуга. Праця – це процес, а процес продати не можна, оскільки продаються лише блага і послуги, а також права на них.
Отже, заробітна плата - це не ціна праці, а перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Заробітна плата є перетворена форма тому, що здається не тим, чим є насправді: здається платою за працю, насправді ж – це плата за робочу силу.
Вартість робочої сили, виражена у грошах, набирає форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила. Речовим, матеріальним змістом заробітної плати виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї.