Билет № 21
2.1.
Дієсло́во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання "що робити?", "що зробити?".
Українська мова
В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:
неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти;
Особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде + писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø + би, хай + пиш-е;
дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вими-т-ий, коло-т-ий; активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише.
безособова на -но/-то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;
дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.
Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм.. Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.
Відмінні ознаки визначаються:
за типом питання;
за характером змінюваності;
за роллю в реченні.
Дієслівні форми описуються в таблиці
Форма дієслова |
На яке питання відповідає |
Як змінюється |
Яким членом речення виступає |
інфінітив |
що робити? що зробити? |
незмінювана форма |
будь-яким |
особова |
що роблю? що робив? що робитиму? що робив би? що робимо? |
за способами, часами, особами, числами, родами |
присудком |
дієприкметник |
який(а, е,і)? |
за родами, відмінками, числами |
присудком, означенням |
безособова (форми на -но/-то) |
що зроблено? |
незмінювані, тільки доконаний вид |
присудком |
дієприслівник |
що роблячи? що зробивши? |
незмінювані |
обставиною |
Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:
а) вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:
що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати
що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати
Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.
б) перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:
готувати |
кого — що? |
відповіді (питання, страви) |
готує |
кого — що? |
відповіді (питання, страви) |
заготовлено |
кого — що? |
відповіді (питання, страви) |
готуючи |
кого — що? |
відповіді (питання, страви) |
не готувати |
кого — чого? |
відповідей (питань, страв) |
не готує |
кого — чого? |
відповідей (питань, страв) |
не заготовлено |
кого — чого? |
відповідей (питань, страв) |
не готуючи |
кого — чого? |
відповідей (питань, страв) |
Це приклади форм зі значенням перехідності.
Дієслівні форми: іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи, є неперехідними, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого — що?, кого — чого?, отже, вони не мають при собі в реченні прямих додатків.
Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників.
в) роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.
2.2. Пароніми (грецьк. parа - біля, мимо і опута - ім’я) - слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше - це спільнокореневі слова: авторитетний - авторитарний, програмний - програмовий, надягати - одягати, пригадати - прогадати. Цілеспрямоване використання паронімів - ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення.
Паронімічними відношеннями поєднуються пара слів, значно рідше - три або більше. За характером смислових зв’язків пароніми поділяють на кілька груп:.
1. Синонімічні: важкий-тяжкий, привабливий - принадливий. 2. Антонімічні: прогрес - регрес, еміграція - імміграція, адресат - адресант. 3. Що мають семантичну близькість: вирізнятися - відрізнятися, витрати - затрати. 4. Тематичні: абонемент - абонент, пам’ятка - пам’ятник.
Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, - і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід - дослід, громадський - громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в патронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв’язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний - хронічний). Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням.
ПАРОНІМИ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Порівняймо значення паронімів: Адрес. Адреса. Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи. Виборний. Виборчий. Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів. Н.: виборча кампанія, виборче право. Виключно.
Дипломат. Дипломант. Дипломник. Дипломат - посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант - особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник - автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.
Билет 20.
2.1. Поділ лексики за сферою вживання
Слова характеризуються також сферою їх уживання. Слова, що їх розуміють і вживають усі носії української мови незалежно від місця проживання і роду занять, називаються загальновживаними (рука, книга, великий, чотири, читати, близько). Саме наявність загальновживаних слів забезпечує існування мови будь-якого народу як єдиної цілості.
У лексиці української мови є і слова обмеженого вживання. Одні з них використовують ся лише у певній місцевості. Це — діалектні слова, або діалектизми. Наприклад:
у літературній мові |
у діалектах |
відро |
путня |
гарний |
файний |
пильнувати |
пазити |
торік |
тогід |
худоба |
маржина |
хлопець |
легінь |
Діалектні слова можуть (здебільшого через художні твори) увійти до літературної мови (наприклад, трепета — осика).
Є слова, що вживаються лише людьми певних професій або ж позначають особливості їх діяльності. Це — професійні слова, або професіоналізми.
Приклади слів, якими користуються: музиканти — квартет, ноти, віолончель, фортепіано; художники — палітра, гравюра, акварель, колорит; медики — ін'єкція, реанімація, бинт, процедура, скальпель; вчителі — означення;опитування, оцінка, диктант, механізатори — карбюратор, капот, ресора, вантажівка, бульдозер.
Серед професійних слів виділяються слова-терміни, якими позначаються наукові поняття. Вживаються вони в текстах наукового стилю. Зокрема, мовознавчі терміни — суфікс, числівник, підмет, наголос; літературознавчі — сюжет, роман, ямб, зав'язка; математичні — дільник, дріб, знаменник, множення, катет тощо. Серед термінів дуже багато запозичених слів.
У тлумачних словниках діалектні слова супроводжуються поміткою діал,, професійні -поміткоюспец, або ж скороченою назвою галузі науки — хім., біол., техн. тощо.
Є й окремі словники місцевих говірок, (напр., буковинських, поліських) та слів певної сфери діяльності (будівельна, снортивна, виноградарська лексика).
нагору
2.2
Билет № 19.
2.1. Відмінювання числівників
Кількісні числівники, що означають цілі числа, змінюються за відмінками так:
|
1, 2, 3, 4 |
від 5 до 20 і 30 |
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. |
два двох двом два, двох двома на двох |
п’ять п’яти, п’ятьох п’яти, п’ятьом п’ять, п’ятьох п’ятьма, п’ятьома па п’яти, на п’ятьох |
|
від 50 до 80 |
від 200 до 900 |
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. |
п’ятдесят п’ятдесяти, -ьох п’ятдесяти, -ьом п’ятдесят, -ьох п’ятдесятьма, -ьома на п’ятдесяти, -ьох |
п’ятсот п’ятисот п’ятистам п’ятсот п’ятьмастами на п’ятистах |
• У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини. • Числівники 40, 90, 100 мають у Р., Д., Ор., М. відмінках закінчення -а. • В кількісних дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий. • Порядкові числівники відмінюються як прикметники твердої групи. • У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово.
2.2
Відповідно до змісту документа, зокрема відношення інформації документа до особи, структури, предмета, напрямку діяльності укладача чи адресата, за ознаками і класифікації та групами розрізняють такі документи:
1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.
2.За змістом і спеціалізацією:
— загальні;
— з адміністративних питань;
— з питань планування оперативної діяльності;
— з питань підготовки та розподілу кадрів;
— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.
3.За призначенням:
— щодо особового складу;
— організаційно-розпорядчі;
— кадрово-контрактові;
— довідково-інформаційні;
— господарсько-договірні;
— обліково-фінансові.
4.За походженням:
— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;
— особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.
5. За місцем укладення:
— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;
— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.
6. За напрямком (спрямуванням):
— вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);
— вихідні (адресовані за межі установи).
7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:
— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);
— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);
— індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).