- •1. Основні етапи розвитку мистецької педагогіки.
- •2. Теоретико-методологічні підходи до художньо-творчого вихованя учнів і студентів в умовах їх дозвіллєвої діяльності.
- •3. Мистецька освіта у межах культурного простору і часу.
- •4. Критерії педагогічної діагностики художнього розвитку особистості.
- •5. Проблема інтеграції знань у контексті художнього сприйняття.
- •7. Психолого-педагогічний підхід до навчання студентів в мистецьких навчальних закладах.
- •8. Форми соціально-культурного впливу на особистість.
- •9. Творча спадщина Платона та сучасне розуміння ролі драми, музики і танцю у розвитку особистості.
- •10. Світоглядна функція мистецтва.
- •11. Використання сучасних технічних засобів навчання у підготовці студентів режисерських спеціалізацій.
- •12. Методика складання художньо (в нашем случае “музично-”) -педагогічного репертуару для студентів вищих навчальних закладів.
- •13. Педагогічна робота із учнями і студентами різних темпераментів і вікових категорій.
- •Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
- •14. Якісна та кількісна характеристика результатів педагогічного дослідження.
- •15. Категоріальний аппарат педагогічного дослідження.
- •16. Звук - основний засіб висловлювання музиканта. Психолого-педагогічні аспекти роботи над звуком.
- •17. Проблеми інформаційного забезпечення навчальних модулів мистецьких дисциплін.
- •18. Формування художньої компетентності студентської молоді.
- •19. Впровадження кредитно-модульної системи у підготовку звукорежисера.
- •20. Динаміка культури як об’єкт дослідження.
- •21. Педагогічні умови художньо-творчого виховання обдарованої учнівської молоді у позанавчальний час.
- •22. Вивчення актуальних проблем мистецької педагогіки, її основних інформаційних джерел.
- •24. Актуальні питання побудови освітньо-виховного процесу в навчальних закладах з мистецькою спеціальністю.
- •25. Методи самонавчання та самовиховання.
- •26. Тенденції розвитку естетичного виховання молоді у позанавчальний час в Україні.
- •27. Вибір методів та засобів педагогічної діяльності.
- •28. Методи контролю результатів навчання і виховання.
- •29. Виховання творчим самовираженням.
- •30. Вплив релятивістської культури на процес художньо-творчого виховання учнів і студентів.
- •Основні положення
- •31. Педагогічна спадщина б.В. Асафьева. Принцип контрасту у музиці та його методична роль у постановці занять із слухання музики. (про контраст нет ничего)
- •32. Дослідження процесів ресакралізації української культури і мистецтва в контексті сучасного простору та часу.
- •34. Мистецька освіта в інформаційному суспільстві.
- •35. Основні напрямки і прийоми розвитку мистецької творчості в педагогічній діяльності б. Л. Яворського та його учнів.
- •36. Базові поняття мистецької педагогіки
- •37. Теорія і практика художньо-естетичного розвитку майбутнього фахівця у системі професійної освіти.
- •38. Використання досвіду експериментальної педагогіки о.Л. Маслова у галузі сучасного мистецтва.
- •39. Шляхи оптимізаціх викладання музичних предметів студентам режисерських спеціалізацій.
- •40. Культуровідповідність освіти
- •41. Науково-педагогічна діяльність в.М. Шацької. Її значення ждя сучасної мистецької педагогіки.
- •42. Провідні положення мистецької педагогіки в теорії і практиці навчання і виховання студентів режисерських спеціалізацій.
- •43. Художньо-освітній простір України в контексті Новітньої історії.
- •44. Педагогічна спадщина д. Б. Кабалевського. Її Значення для сучасної мистецької педагогіки.
- •45. Концептуальні засади мистецької педагогіки.
- •46. Діалогова природа художнього спілкування
- •47. Творча реалізація принципів системи музичного виховання особистості в сучасних умовах, розроблених д.Б. Кабалевським.
- •48. Педагогічна спадщина л.М. Толстого. Основні напрямки і педагогічні прийоми розвитку художніх здібностей в учнів Яснополянської школи.
- •49. Теорія Маргарет Мід щодо можливостей виявлення та формування культурного характеру людини.
- •50. Формування знань, вмінь та навичок учнів та студентів в процесі комплексної музичної діяльності: слухання, виконавства та написання музики.
- •52. Культурний синдром “відкритість - закритість” за г. Трандісом. Мистецький розвиток і виховання особистості в умовах “відкритих” та “закритих” культур.
- •53. Музична творчість як метод активізації сприйняття.
- •54. Педагогічні умови розширення можливостей пізнання в сучасному мистецтві.
1. Основні етапи розвитку мистецької педагогіки.
У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка, духовна педагогіка, світська педагогіка.
Народна педагогіка галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання. Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.
Духовна педагогіка галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.
Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася на ґрунті філософії, стала складовим елементом теології. У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських мектебах, у школах брахманів у Індії виховання мало яскраво виражений теологічний характер. Значний внесок у розвиток педагогіки того часу зробили відомі діячі церкви, філософи Тертулліан, Августин, Аквінат.
Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї. У тогочасних філософських трактатах знаходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності. Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробили грецькі філософи. Так, Демокріт вважав, що людину формує передусім життєвий досвід. Сократ і Платон обстоювали думку, що для формування людини необхідно пробудити в її свідомості те, що в ній закладено природою. Учень Платона Аристотель обґрунтував залежність мети і засобів виховання від політичних завдань держави. Джерелом пізнання він визнавав матеріальний світ, не відкидаючи ідею першого поштовху, Творця світу. Твір давньоримського філософа і педагога Марка Квінтіліана «Про виховання оратора» упродовж тривалого часу був основним посібником з педагогіки, за яким навчали в усіх риторичних школах.
2. Теоретико-методологічні підходи до художньо-творчого вихованя учнів і студентів в умовах їх дозвіллєвої діяльності.
Студенти мистецьких спеціальностей практикують свої навички і знання постійно, не обмежуючись діяльністю в рамках університету. Важливим теоретико-методологічним підходом до художньо-творчого вихованя учнів і студентів в умовах їх дозвіллєвої діяльності є правильна організація індивідуальних занять з головним педагогом (майстром) курсу. Якщо педагог працює з курсом режисерів, акторів, чи сценаристів у форматі творчої майстерні, окрім потокових лекцій та модульного (постійного) контролю засвоєних знань, результатом такої творчої майстерні є постійна робота студентів над професією в умовах дозвіллєвої діяльності. Серед найдієвіших способів такої роботи:
1. організація студентами власних поетичних, музичних, театральних вечорів під керівництвом викладача-майстра;
2. волонтерська діяльність у дитячих школах мистецтв та на міжнародних і всеукраїнських фестивалях кіно, музичних та театральних фестивалях;
3. кооперування представників курсів у творчі групи для спільної роботи над проектом, яким може стати короткометражний фільм, театральна постановка, чи міні-концерт. Важливим фактором у такому спсобі дозвіллєвої діяльності, що не регламентується робочою навчальною програмою, а заснована на ініціативі самих студентів є участь створених мистецьких робіт у конкурсах, фестивалях та концертах міжнародного та всеукраїнського рівня (наприклад, участь у позакоркусній програмі кінофестивалю «Молодість» або участь у джем-сейшнах численних академічних і джазових концертів).
Таким чином, студенти починають входити у мистецький простір держави ще до того, як отримають диплом. Індивідуальні заняття можуть проводитися також в якості позапланових екскурсій з майстром на репетиції театру, або кіностудію ім. Довженка, де студенти за бажанням можуть ознайомитися з деталями організаційного, постановочного чи зйомочного процесу. Екскурсії на Батьківщину корифеїв того чи іншого напрямку мистецької діяльності, яку обрали для себе студенти тої чи іншої спеціальності, перебування у будинках-музеях письменників, філософів, драматургів, режисерів дають змогу познайомитись з організацією власного простору митця, адже з цією умовою творчості студенти творчої спеціальності також мають бути ознайомлені, хоч такий досвід і не передбачений робочою навчальною програмою і можливий тільки за умови правильно організованої дозвіллєвої діяльності студентів.