- •9. Географічні назви слов’янських та інших країн
- •16. Правопис складних прикметників Разом пишуться:
- •17. Правопис та відмінювання числівників
- •25. 1. Тире між підметом і присудком
- •2. Тире в неповному реченні.
- •27. Відокремлені означення
- •28. Відокремлені прикладки
- •29. Відокремлені обставини
- •30. Відокремлені уточнюючі члени речення
- •32. Звертання
- •14. У родовому відмінку однини іменники іі відміни можуть мати закінчення –а, -я; -у, -ю
1. Морфологічний принцип правопису передбачає написання однаковим способом тих самих значущих частин слова (морфем). Цей принцип забезпечує графічну однотипність морфем незалежно від тих звукових змін, які можуть відбуватися в цих морфемах у мовленнєвому потоці. За фонетичним принципом написання слова відповідає його літературній вимові. Цей принцип лежить в основі написання багатьох слів української мови: нива, лампа, хмаринка, аґрус. Фонетичний принцип є визначальним і при написанні слів чесний (від честь), тижневий (від тиждень), словацький (від словак), овруцький (від Овруч), запорізький (від Запоріжжя). Інколи слова пишуться традиційно, без урахування морфологічної будови слова чи його звучання у сучасній українській мові. Такий принцип написання називається традиційним або історичним. У цьому випадку враховуються походження слова, його особливості, які склалися у процесі історичного розвитку мови. Наприклад: кров – кривавий, допомогти – допомагати. Крім згаданих принципів, які є основними для української орфографії, використовуються й інші (лексико-синтаксичний, семантичний, принцип морфолого-графічних аналогій тощо).
2. Знак м’якшення (ь)
1. Знак м’якшення (ь) у словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н:
а) Перед я, ю, є, ї, йо: адью, кондотьєр, конферансьє, монпансьє, ательє, марсельєза, мільярд, бульйон, віньєтка, каньйон; В’єнтьян, Фетьйо, Кордильєри, Севілья; Готьє, Лавуазьє, Жусьє, Мольєр, Ньютон, Реньє, Віньї.
б) Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм; Дельфи, Нельсон, але: залп, катафалк і т. ін.
в) Відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, Базель, Булонь, Рафаель, але: бал, метал, рулон, шприц; Галац, Суец та ін.
2. Знак м’якшення не пишеться перед я, ю коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у: мадяр, малярія; дюна, ілюзія, нюанс, тюбик, тюль; Аляска, Дюма, Сю.
3. Вживання апострофа
Апостроф звичайно вказує, що наступні після нього букви я, ю, є, ї позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного.
У незапозичених словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних (м, в, п, б, ф), якщо губні стоять:
- на початку кореня: в'язати, зв'язок, м'який,
- після голосного або р: здоров'я, рум'яний, риб'ячий, сім'я, арф'яр, черв'як.
В інших випадках у цій позиції апостроф не пишеться: свято, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, Звягіль.
Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставиться лише тоді, коли в літературній вимові далі чується звук й: бур'ян (бурйан], сузір'я, у сузірі, з матір'ю, бар'єр, кар'єра. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний: з'ясувати, роз'єднати, під'юдити, від'їзд, без'ядерний, між'ярусний, дит'ясла, пів'яблука, пів'їдальні, Мін'юст.
Це правило стосується також іншомовних слів: ад'ютант, кон'юнктура, кон'юнктивіт, ін'єкція, пан'європейський.
Але перед а, о, у, є, і після префіксів та словотвірних частин апостроф не пишеться: безіменний, зекономити, дезактивація, підохотити, відучити, педінститут.
В іншомовних словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних, після р, після шиплячих (ш, ч, ж, дж) та після г' к, х, якщо далі чується звук й: комп'ютер (компйутер], інтерв'ю, прем'єра, миш'як, Х'юстон, Рейк'явік, П'ємонт, Лук'ян, Мар'ян, Валер'ян, Аляб'єв, Григор'ев, Монтеск'є,
Проте апостроф не пишеться, якщо я, ю, є позначають помякшення попереднього приголосного: бюст |6'ycт] (хоч можлива й вимова [бйуст]), бюджет, бюро, пюре, кювет, фюзеляж, пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг, Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.
Апостроф вживається також:
а) для позначення пропущеного в усній мові звука чи g складу: мо' {може), все 'дно (все одно), ка 'є (каже);
б) в іншомовних прізвищах після часток д та О: д 'Артаньян, д'Анунціо, О'Генрі, Шон О'Кейсі.
4. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні. При словотворенні та словозміні найтиповішими є такі чергування приголосних: - група приголосних -ЦЬК- змінюється на -ЧЧ- при творенні іменників з суфіксом -ИН- : козацький-козаччина, вояцький-вояччина, Вінницький-Вінниччина; - групи приголосних -СЬК-, -СК- змінюються в -Щ-: міський-міщани, полтавський-Полтавщина, піску-піщаний, віск-вощина; - групи приголосних -СЬК-, -ЗЬК- змінюються на -Щ-, -ЖЧ-: волоський-волощук, водолазький-Водолажченко; - у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників Г, Ж, З перед Ш змінюються на ЖЧ, а С+Ш=ШЧ (Щ): високий-вищий, низько-нижче, дорогий-дорожчий, вузько-вужче, АЛЕ: легко-легше. Окремо зупинимося на змінах приголосних при творенні слів з суфіксами -СЬК-, -СТВ-. Перед цими суфіксами деякі приголосні змінюються, змінюючи при цьому й самі суфікси: - К, Ч, Ц + СЬК, СТВ = ЦЬК, ЦТВ: козак-козацький-козацтво; ткач-ткацький-ткацтво; молодець-молодецький, молодецтво; - Г, Ж, З + СЬК, СТВ = ЗЬК, ЗТВ: боягуз-боягузький-боягузтво, Париж-Паризький, Прага-Празький; - Х, Ш, С + СЬК, СТВ =СЬК, СТВ: волох-волоський, птах-птаство, товариш-товариський-товариство, Полісся-поліський. Інші приголосні перед суфіксами СЬК, СТВ не змінюються: студент-студентство-студентський, марксист-марксистський, людина-людський-людство, брат-братський-братство тощо. 5. Подовження приголосних і подвоєння букв
Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв. Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюються букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звучний), віддати (від + дати), наддніпрянський Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголосних: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + реформ + є + ний), буквений (букв + є + ний.
Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-: а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна, чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездійсненний, незліченний, нездоланний, недоторканний', б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-). Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний, захланний, численний. У похідних словах написання нн або н зберігається: нескінченний — нескінченність, нескінчений — нескінченість, недоторканний —недоторканність, вихований — вихованість, забезпечений — забезпеченість, навіжений — навіженість, притаманний — притаманність. Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утворених від прикметників на -цький: донецький — Донеччина, німецький — Німеччина, гайдамаць' кий ~ гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному таким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина. Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у словах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний 0 льняний). Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними буквами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними: а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, обличчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах - молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося; 6} в орудному відмінку однини іменників III відміни перед закінченням -ю: мідь — міддю, сіль — сіллю, доповідь — доповіддю, мазь — маззю, Оболонь — Оболонню, туш — тушшю, річ — річчю, подорож — подорожжю; в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню. Подовжується приголосний і подвоюється буква л у дієслові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тощо. Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах: суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздатність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко. 6.Спрощення в групах приголосних. Для зручності вимови при збігові декількох приголосних підряд один зі звуків випадає, тобто спрощує вимову. В українській мові спрощення зберігається й на письмі. Так, у групах приголосних -ЖДН-, -ЗДН-, -СТН-, -СТЛ- випадають середні приголосні звуки: тиждень - тижневий, проїзд-проїзний, область-обласний, честь-чесний, щастя-щасливий. АЛЕ: кістлявий, пестливий, зап’ястний, хвастнути, хвастливий, шістнадцять, хворостняк. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: ці слова вимовляються так, як пишуться. ПРИМІТКА: Спрощення на письмі не відбувається в словах іншомовного походження компост-компостний, форпост-форпостний, контраст-контрастний, баласт-баластний, хоча у вимові звук Т спрощується. Спрощення відбувається в групах приголосних -ЗКН-, -СКН- при творенні дієслів: бризки-бризнути, брязкіт-брязнути, писк-писнути, тріск-тріснути. АЛЕ: випуск-випускний, виск-вискнути.
7. 1. Правопис префіксів
1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х
переходить у с-: сказа?ти, спалахну?ти, стовкти?, сфотографува?ти, схил.
Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба?вити,
звести?, зжи?тися, ззирну?тися, зсади?ти, зці?пити, зчепи?ти, зши?ток,
ізно?в.
Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним
звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо?мити,
зігнорува?ти, зорієнтува?тися, зумо?вити; зга?слий, з’є?днувати, з’їзд,
зма?зати, знадли?вий і под.
У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних,
пишемо здебільшого префікс зі-: зібга?ти, зігну?ти, зідра?ти,
зізна?тися, зіпсува?тися, зіста?вити, зі?ткнення, зіщу?литися тощо.
Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого
становить звукосполучення губний + й: зів’я?лий, зімкну?ти, зім’я?ти,
зіп’я?стися (і сп’ясти?ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується
із зо-: зігріва?ти й зогріва?ти, зімліва?ти й зомліва?ти, зіпріва?ти й
зопріва?ти, зітлі?ти й зотлі?ти.
2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-,
об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий
приголосний перед глухими не змінюється: безкраї?й, безкори?сливий,
відкриття?, ві?дстань, міжконтинента?льний, міжплане?тний, надпоту?жний,
обпали?ти, обтруси?ти, передпла?та, передча?сний, підтри?мка,
понадпла?новий, представни?к, розтягну?ти, ро?зчин, розхита?ти,
черезплі?чник.
3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре-
вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження
найвищого ступеня ознаки: прега?рний, презавзя?тий, прекра?сний,
прему?дрий, прекра?сно, препога?но; префікс при- вживаємо здебільшого в
дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії,
результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі?гти, прибудува?ти,
прикрути?ти, прибо?ркати, пришви?дшити; прибуття?, приту?лок,
при?браний, прива?бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки
з префіксом при-: приста?ркуватий і под.
Крім того, префікс пре- виступає у словах прези?рливий, прези?рство й у
словах старослов’янського походження: преосвяще?нний, преподо?бний,
престо?л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених
внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при?гірок, при?ярок;
прибере?жний, прикордо?нний.
Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі?звисько, прі?звище, прі?рва.
4. АРХІ-. У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-:
архідия?кон, архієпи?скоп, архієре?й, архімільйоне?р, архіреакціоне?р,
архіважли?вий, архіскладни?й та ин.
Іменникам властиві такі суфікси:
1) -Ик, -ник, -івник, -чик, -щик, в них завжди пишеться буква и: в\злик, бр<тик, к>ник, гірн_к, зазівн_к, працівн_к, хл>пчик, пр<порщик.
2) Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з буквою -и: в<риво, д>бриво, к\риво, м+ливо, м%сиво, мор>зиво, п<ливо, п+чиво; але: м<рево (не матеріал і не продукт праці);
3) -альник, -ильник, -ільник та ін., в них після л перед н завжди пишеться ь: пост<чальник, уболів<льник, маст_льник, бол%льник та ін.;
4) -аль, -ень, -ець, -ість, -тель, в яких кінцевий приголосний завжди м’який: скрип<ль, ков<ль, в+летень, в’#зень, бельг%єць, мовозн<вець, св%жість, вихов<тель, люб_тель;
5) -инн(я), -інн(я), -анн(я), -янн(я), які пишуться завжди з двома -н: гарбуз_ння, павут_ння, кам%ння, кор%ння, нас%ння, ход%ння, гул#ння, спри#ння, удоскон<лення, зв+рнення, напр\ження тощо;
6) -ен(я), -єн(я) пишуться з одним н і вживаються в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовчен#, гусен#, чаєн#;
7) -ечок, -єчок, -ечк(а)(-єчк(а) — суфікси зменшено-пестливих слів, які пишуться тільки з -е: верш+чок, міш+чок, кра@чок; д%жечка, коп%єчка, р%чечка та ін.;
8) -ичок, -ичк(а), які вживаються тільки в словах, що походять від слів із суфіксами -ик-, -иц(я) і пишуться тільки з буквою -и: в>гничок (бо вогник), в\личка (бо вулиця), к>шичок (бо кошик), п<личка (бо палиця);
9) -енк(о), -єнк(о) — вживаються здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Шевч+нко, Корн%єнко, Горбач+нко, зрідка — в загальних назвах: безб<тченко, бондар+нко;
10) -еньк(о), -єньк(о) вживаються для творення пестливих назв і пишуться з м’яким знаком: б<тенько, с+рденько, н%женька, топ>ленька;
11) -иськ(о), -їськ(о), -ищ(е), -їщ(е), за допомогою яких утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного — ї: дівч_сько, хлопч_сько, гно^сько; поб>їще, стан>вище, дід_ще, в>гнище;
12) -ович, який вживається тільки при утворенні чоловічих імен по батькові: Бор_сович, Григ>рович, Ігорович, Юрійович, Олекс%йович;
13) -івн(а), -ївн(а), які використовуються при утворенні жіночих імен по батькові, від імен на й — суфікс -ївн(а): Юріївна, Серг%ївна, Горд%ївна, Олекс%ївна, від інших — суфікс -івн(а): Тар<сівна, Вас_лівна, Петр%вна.
14) Суфікси -ир, -ист, -изм, які вживаються після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р тільки в словах іншомовного походження, завжди пишуться через и: дант_ст, пейзаж_ст, класиц_зм, педант_зм, терор_зм;
після інших приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: гарн%р, пломб%р, спеціал%ст, піан%ст, модерн%зм, плюрал%зм, але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьб_ст, побутов_зм, речов_зм та ін.
Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.
8. У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:
Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.
Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.
У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.
Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.
Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.
Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.
У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.
На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.
В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.
Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.
Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.
Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.
Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.
директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.
В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.
Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.
У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).
9. Географічні назви слов’янських та інших країн
Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.
1. Е. Російська літера е передається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ,
Але інколи е передається через є:
а) На початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт.
б) Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво, але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева.
в) Коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Бєжецьк, Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк, Благовєщенськ.
Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Арабатська стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується і польського іа: Біла Підляська, Білосток тощо.
2. Літера ё передається:
а) Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово.
б) Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок, але: р. Березова, Орел.
в) Через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно.
3. Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія.
4. И. Літера и передається:
а) Через і або ї:
1) Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер.
2) Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно.
б) Російське и передається через и:
1) Після ж, ч, ш, і ц перед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська.
2) У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).
Примітка. І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово.
3) У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк.
4) У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ.
5) У префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ.
6) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево.
7) У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки, Горки, але Жигулі (бо тут м’яка основа).
8) У словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ).
5. Ы. Літера ы передається через и: Викса, Витерга, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти.
6. У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється.
Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко.
Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:
1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Мурав-йов, Соловйов, Воробйов;
2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;
3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;
4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;
5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.
6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар 7нов, Ільїн, Переїденко;
7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;
8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур;
9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;
10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;
11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;
12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький.
ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ
При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович.
При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна.
10.
Імена, по батькові,прізвища (Олексій Иосипович Кругліков); у складних прізвищах, псивдонімах чи іменах, які пишуться через дефіз, кожна частина починається з великої літери (Іван Семенович Нечуй-Левицький).
Назви найвищих державних посад (Президент України).
Назви сторін світу у випадках коли вони є і назвами територій (Західна Україна, країни Сходу).
Географічні назви (Великі Луки, Європа, Лондон).
5. У документах державного значення слово Закон (коли йдеться про один конкретний закон) пишеться з великої літери. Коли це слово вживається безвідносно до якогось певного закону або виступає в множині, закон (закони). Пишеться з малої літери.
6. У назвах установ і підприємств з великої літери пишеться перше слово - Центральний будинок культури залізничників.
7. Символічна числова назва завжди береться в лапки; перше слово в ній пишеться з великої літери: завод "Червоний гумовик", фірма "Світанок".
11. Написання часток не, ні з різними частинами мови
Написання не, ні разом чи окремо з різними частинами мови залежить від того, чим виступає не, ні – часткою при повнозначній частині мови чи префіксом у слові.
Якщо не є заперечною часткою, то вона з усіма частинами мови пишеться окремо, а якщо префіксом – то разом.
Не пишеться разом: 1 )з усіма частинами мови , якщо слово без не не вживаються: негода, неук, негайний, неволити, невтомно; 2) з дієсловами, яким частка не надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися (турбуватися), неславити (ганьбити). 3) з іменниками, прикметниками, прислівниками, займенниками, дієприкметниками (без залежного слова), якщо з не вони означають одне поняття (до них часто можна дібрати синоніми): несподіванка, невеселий (сумний), недобрий (злий), недалеко (близько), непідписаний документ; 4) у складі префікса недо-, який означає неповноту дії, стану чи ознаки: недобачати (погано бачити), недоїдати (погано харчуватися), недолюблювати (відчувати неприязнь), недоказувати (замовчувати щось), недодивитися (не помітити через неуважність). 5) з деякими службовими частинами мови: неначе, немов, невже, незважати на. 6) при зіставленні непротилежних ознак: Річка нешвидка, а(проте) глибока.
Частка не пишеться окремо:
1. Із дієсловами: не працювати, не спить, не поїдуть, не прислухатися, не доїдати страву, не дочути до кінця та інші.
2. Коли в реченні є протиставлення: Дорога не близька, а така далека; Думки ваші не нові, а давні; Море не чорне, а синє; Не довго він був у полі, а лише три дні.
3. Якщо прикметник має при собі пояснювальне слово (займенник, прислівник) із часткою ні, а також якщо перед ним стоять слова далеко, зовсім, аж ніяк та інші: Ні до чого не здатний керівник; Нітрохи не цікавий фільм; Нікому не відомий; Далеко не гарний; Мені зовсім не рідний; Аж ніяк не приємні спогади.
4. Якщо частка не становить одного поняття з наступним словом, а є лише запереченням: Не доля вирішує – людина творить свою долю; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання; То не бистра річка клекоче, то шумить старий ліс.
5. При дієсловах і дієприкметниках, що виступають присудками; у дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: Він не може не бачити, як усе змінилось;
6. Із дієприкметниками, якщо вони мають пояснювальні слова: Перед лісом розляглося поле, не засаджене деревами; Ця робота ще й досі не доведена до кінця; Я відклав убік ще не дописану сторінку.
7. Із прикметниками у функції присудка, якщо часткою заперечується ознака, виражена даним словом: Не близький світ; Не велика пані; Хіба ж це не варто знати?; Ця річечка не широка(заперечення); але: Ця неширока річечка впадає у Дніпро (одне означальне поняття).
8. Якщо між часткою та прикметником-присудком можливе дієслово є (був, була тощо): Цей міст не старий (не є старий);але: Цей міст (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).
9. Із прислівниками, числівниками, займенниками, сполучниками, частками, прийменниками та з незмінюваними присудковими словами: не гаразд, не досить, не дуже (але недуже дитя – хворе).
Правопис частки Ні Ні пишеться разом: 1) у заперечних займенниках і прислівниках: ніхто, ніякий, нічий, ніде, ніколи; 2) якщо слово без ні не вживається: нікчемний, нічліг, нікчема. Ні пишеться окремо: 1) якщо вживається для заперечення наявності предмета чи ознаки, а також у стійких сполученнях слів: ні краплини, ні риба ні м(ясо, ні живий ні мертвий; 2)якщо виступає у ролі повторюваного сполучника: Ні собі, ні вам я спокою не дам.
12.Правопис складних іменників
Разом пишуться:
а) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких дієслівного походження: вертоліт, лісосплав, самохід, силосонавантажувач, тепловоз;
б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: білокрівці, чорногуз, чорнозем;
в) складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: верболіз, лісостеп, носоріг, трудодень, шлакоблок (але людино-день); сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: автострадда, велотрек, радіокомітет);
г) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийпиво, Перебийте, Убийвовк (прізвища);
ґ) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто — називного) та іменника: дванадцятитонка, сторіччя, стоп'ятдесятиріччя, шестиденка;
д) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів'яблука; напівавтомат, напівсон; полукіпок, полумисок; перед іменниками — власними іменами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва;
є) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, вітловодолікування, термогідродинаміка.
Через дефіс пишуться:
а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж,розтяг-стиск;
б) іменники, що означають спеціальність, професію: магнітолог-астроном, лікар-еколог;
в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик.Лисичка-Сестричка;
г) іменники, у яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, козир-дівка, крекінг-процес, свят-вечір, стоп-кран;
ґ) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-губернатор, генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем'єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан;
д) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр;
є) складні іменники з" першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-спідниця, міні-футбол, обер-майстер;
є) іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост;
ж) субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля;
з) скорочені іменники, у яких наводиться початок і кінець слова: б-ка — бібліотека, вид-во —видавництво, д-р — доктор, ін-т — інститут, л-ра — література, т-во — товариство, ф-ка — фабрика;
и) перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою самою другою частиною: кулько й ролико-підшипники, радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектростанції.
13. І ВІДМІНА
У кличному відмінку однини деякі іменники з пестливим значенням, що належать до м’якої групи, мають закінчення -ю: мамусю, матусю, бабуню, бабусю, кумасю, доню; частина іменників мішаної групи поряд із закінченням -є може мати закінчення -о: вельможо, тещо, Мишо.
У родовому відмінку множини іменники 1-ї відміни мають переважно нульове закінчення: неділь, калош, круч, хат, хмар, але є іменники з закінченням -ей: мишей, вошей, свиней, а також із закінченням -ів: суддів, легенів (і легень), губів (і губ), бабів (і баб).
II ВІДМІНА
У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а, -я або -у, -ю.
За «Українським правописом» закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають іменники, що позначають:
1. а) Назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Морбза та ін.
б) Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, коня, пса, ясеня.
в) Назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу).
г) Назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святбшина, Тернополя, Харкова.
Примітка. Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру тощо.
д) Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвій ності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Іртиша, Колгуєва, Орла, Остра, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева.
е) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року); назви місяців та днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду - назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда.
є) Назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора, поршня, трактора.
ж) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу.
2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:
а) Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту (але хліба).
б) Збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.
в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках – назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення – -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота.
г) Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, колгоспу, комісаріату, комітету, університету, штабу.
д) Переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру, але: горба, хутора, тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка, ярка.
є) Явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду.
є) Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху.
ж) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як термін, звука) ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.
з) Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо.
и) Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танку, танцю, тенісу, футболу, хокею, але гопака, козака.
і) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава.
ї) Переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху.
й) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Кбтліну, Кіпру, Криту.
У місцевому відмінку однини іменники 2-ї відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві, -у, -ю, -і, -ї. Закінчення -ові, -еві, -єві мають:
1) іменники чоловічого роду – назви людей: при дядькові, на Олегові, на племінникові, на воротареві, на викладачеві, на другові. У деяких випадках іменники цієї групи можуть уживатися із закінченням -у: при дядьку, на Олегу, на племіннику, на другу;
2)іменники середнього роду – назви істот (людей, тварин тощо) зі зменшувальним суфіксом -к- переважно мають закінчення -ові, хоча можуть уживатися і з закінченням -у; на маляткові (на малятку), на хлоп’яткові (на хлоп’ятку), на дівчаткові (на дівчатку), на лошаткові (на лошатку), на зайчаткові (на зайчатку), на курчаткові (на курчатку);
3) іменники чоловічого роду – назви істот (не людей), поряд із закінченнями -ові, -еві, -єві мають закінчення -і, -ї: на коневі - на коні, на ведмедеві - на ведмеді, на волові - на волі, на змієві - на змії.
Закінчення -у, -ю мають:
1) іменники чоловічого і середнього роду з основою на -к, що означають неістоти: у вінку, у гайку, на соняшнику, на ярмарку, у шовку, на сонечку, на ліжку, у цеберку. Рідше вживаються форми цих слів із закінченням -ові: на соняшникові, на ліжкові;
2) іменники чоловічого роду (назви неістот), в яких наголос із основи переходить на закінчення: у боргу, у роду, у пилу, у яру, у рою, на даху, на шляху. У деяких іменниках такого типу закінчення -у, -ю та -і, -ї можуть вживатися паралельно, що зумовлюється різним місцем наголосу в слові: на мосту - на мості, на плоту - на плоті, у рову - у рові, на боку - на боці, у краю - у краї.
Закінчення -і, -ї мають:
іменники чоловічого і середнього роду (без суфікса -к-), що означають неістоти: на дивані, у водограї, на папері,у полоні, при розподілі, уві сні, при розумі, у столі, на трамваї: у вікні, на світанні, у небі, на святі, на узбіччі.
Деякі іменники у поєднанні з прийменником по можуть мати паралельні закінчення -у, -ю та -і, -ї: по вікну - по вікні, по склу - по склі, по Дніпру - по Дніпрі, по небу - по небі, по місту - по місті, по селу - по селі, по морю - по морі, по подвір’ю - по подвір’ї.