1.1.6. Педагогічна майстерність

Професіоналізм людини у будь-якій сфері діяльності багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чин­ник важливий передусім у педагогічній діяльності. К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задоволь­нити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключні риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогі­ка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдоско-

23

налення самої природи людини — її душі й тіла; а вічно пере­дуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина" ¹.

Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво". Помилково бачити лише у прямій ієрархічній залежності цих понять педагогічне мистецтво — найвищий етап прояву майстерності. Насправді зв'язок між ними не прямолінійний, а діалектично зумовлений. Важливо заглибитись в етимологічну сутність цих понять.

У тлумачному словнику В. Даля знаходимо таке пояснення слова "мистецтво": "Искусный, относящийся к искусу, опыту, испытанию, искусившийся, дошедший до умения или знания многим опытом; хитро, мудрено, замысловато сделанный, мас­терски сработанный, с умением и с расчетом устроенный".

Українська енциклопедія дає таке визначення поняття "ми­стецтво": "Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, майстерно, вправно не лише в технологічному, але й в естетич­ному сенсі".

Важливо зазначити, що мистецтво характерне для будь-якої форми практичної діяльності, передусім для педагогічної.

Майстерність — це високе мистецтво, довершене уміння в певній галузі.

Як бачимо, поняття мистецтва і майстерності тісно перепліта­ються, взаємозумовлені. Мистецтво може виявлятися через май­стерність, а в майстерності у свою чергу проглядаються певні елементи вправної діяльності.

Мистецтво пов'язане передусім з творчим проявом особис­тості, який ґрунтується на емоційній сфері діяльності та спря­мований на пробудження та формування емоційних почуттів. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому майорить мета й ідеал його творчості" ² .

Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконан­ня педагогом-вихователем своїх професійних функцій на рівні

¹Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання //Вибр. пед. твори: У 2т. —К.: Рад. шк., 1983. —Т. 1. — С 193.

²Там само. — С 192.

24

мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня її інтелектуального і морально-духовного розвитку.

Педагогічну майстерність не можна пов'язувати з якимось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. Людина через генно-хро­мосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, які є передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна поклада­тися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію Л.С. Макаренко, коли писав: "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спе­ціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта" ¹.

Педагогічна майстерність включає низку структурних ком­понентів: морально-духовні вартості; професійні знання, соці­ально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педаго­гічну техніку (рис. 1.2)².

Звернемося до коментарів названих структурних компонентів педагогічної майстерності.

Морально-духовні вартості. Чеський педагог Я.А. Коменський (1592—1670) на основі аналізу надбань народів Європи в галузі освіти здійснив глибоке наукове обґрунтування дидак­тичних і організаційних засад навчання підростаючого поколін­ня. Це поклало початок дидактично-освітній революції у всьо­му світі. Діяльність освітніх закладів була зосереджена навко­ло проблеми оволодіння людиною певною сумою знань, умінь і навичок з урахуванням рівня розвитку науки та соціально-економічних потреб. Питання виховання молоді, формування в особистості високих морально-духовних якостей залишалися поза увагою педагогів. Утверджувалась думка, що участь моло­дої людини в освітньому процесі автоматично забезпечує її ви­ховання. Та навіть оплата праці педагогів на різних рівнях (за­гальноосвітня школа, професійні навчальні заклади) здійсню­валась і нині здійснюється, по суті, за навчальну діяльність.

¹ Макаренко А.С. Про мій досвід // Твори: В 7 т. — К.: Рад. шк., 1954. — Т. 5. — С 246.

² Педагогічна майстерність / За ред. І.А. Зязюна. — К.: Вища шк., 1997.

Рис. 1.2. Структурапедагогічної майстерності

26

Важливі державні документи також утверджують цей прин­цип (Закон України "Про освіту", Державна національна про­грама "Освіта" (Україна XXI століття), Національна доктрина розвитку освіти та ін.). Аналіз сучасного стану вихованості членів суспільства з погляду вимог всебічного гармонійного розвитку дає підстави стверджувати, що говорити про всебічність і гармонійність не доводиться. У цілому переважна більшість людей володіє значним обсягом знань, але рівень морально-ду­ховної вихованості викликає тривогу за майбутнє суспільства. Ще давньогрецький філософ Платон застерігав: "Освічена, але погано вихована людина страшніша за будь-якого звіра". І вже на початку XX століття Д.І. Менделєєв з гіркотою писав: "Знан­ня без виховання — меч у руках божевільного". Суперечності між великим обсягом знань, новітніми технологіями і низь­ким рівнем моральної вихованості людей вкрай загострилися у другій половині XX століття. Далекоглядні вчені світу вислов­люють з цього приводу небезпідставну тривогу за майбутнє люд­ства. Зокрема академік В.П. Андрущенко пише: "Інтелектуаль­но підготовлена людина може ввійти в життя "злим генієм", який цинічно зневажає все, що не стосується його вузькоспрямованої професії. Світ, створений лише "рахунком холодного розу­му", набуває зловісних відблисків. По суті така діяльність має руйнівний характер. Загалом кажучи, вона підштовхує людину і людство до прірви затяжної економічної кризи, соціально-полі­тичного конфлікту, екологічної катастрофи або термоядерного колапсу" ¹. І це проблема світового масштабу.

Результат такої суперечності зумовлений тим, що проблеми виховання людини тривалий час не були пріоритетними. Увага концентрувалася на навчанні. Відчуваючи інформаційну і тех­нократичну загрозу, яка "дихає людству в спину", суспільство зобов'язане на новому етапі соціально-економічного розвитку рішуче перейти до наукового обґрунтування і здійснення осві­тньо-виховної революції, за якої виховання людини випереджало б навчання. Процес складний, тривалий, пов'язаний із руйну­ванням усталених стереотипів, але неминучий. Провідну роль у ньому має відігравати педагог. Слушною й сьогодні залишаєть­ся думка К.Д. Ушинського: "У вихованні все повинно базува-

¹Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) // Вища освіта України. — 2000. — № 1. — С 15.

27

тися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання" ¹.

Виховання, за влучним висловом Л.С. Макаренка, здійснюєть­ся на кожному квадратному метрі педагогічного поля. Вихова­нець запам'ятовує на все життя не стільки зміст того, що гово­рив педагог на уроці, в лекції, скільки морально-духовне багат­ство цього педагога. А вже крізь призму цього багатства вихо­ванець бачить і сприймає все інше. Особистість, яка планує по­в'язати свою долю з педагогічною діяльністю, має у процесі про­фесійної підготовки (та й упродовж професійної діяльності) володіти загальнолюдськими і національними морально-духов­ними цінностями, сформувати тверді переконання. Це один із найбільш надійних підмурівків становлення професійної май­стерності педагога вищої школи.

З-поміж цих якостей має чітко виділятися гуманістична спря­мованість особистості. Адже ще давньогрецький філософ Протагор (490—420 до н. є.) стверджував: "Людина є мірою усіх речей". В умовах панування тоталітарних режимів авторитар­на педагогіка була далека від ідеї утвердження гуманістичної спрямованості. Історична необхідність розбудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової дер­жави вимагає рішучого втілення у повсякденне життя ідей гу­манізму. Адже у статті 3 Конституції України проголошено: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Перехід від авторитарної педагогіки на позиції педагогіки гу­маністичної — процес тривалий. Він має здійснюватися еволю­ційним шляхом. Власне, загальноосвітня школа і вищі навчальні заклади мають наполегливо працювати над утвердженням гу­маністичних принципів у стосунках педагогів з вихованцями, які потім, ставши професійними працівниками у різних сферах соціальної діяльності, понесуть ідеї гуманізму в усі сфери соці­ального буття людей.

У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути вихо­ванець. Педагог повинен виявляти глибоку повагу до кожної

¹ Ушинський К.Д. Твори: В 6 т. — К.: Рад. шк., 1952. — Т. 1. — С 123.

28

особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створю­вати оптимальні умови для її всебічного розвитку. Кредом педаго­гічної діяльності талановитих педагогів А.С. Макаренка і В.О. Су-хомлинського і була гуманістична спрямованість, в центрі якої перебували повага до вихованців і вимогливість до них.

Тривалий час обговорюються неоднозначні судження щодо розуміння такої якості людини, як інтелігентність. З того часу (60-ті роки XIX століття), коли російський журналіст П.Д. Боборикін уперше ввів у лексичний обіг цей термін, а потім останній широко увійшов у інші мови, його ототожнювали з поняттями "тямущий", "розуміючий", "обізнаний", "мислячий", "освічений". Тому тлумачні словники нерідко ототожнюють поняття інтелі­гентності з освіченістю. Однак останнім часом тлумачення цього поняття дещо розширюється. Академік С.У. Гончаренко наго­лошує, що до основних ознак інтелігентності належить комп­лекс найважливіших інтелектуальних і моральних якостей: загострене відчуття соціальної справедливості, прилучення до багатств світової й національної культури та засвоєння загаль­нолюдських цінностей, слідування велінням совісті ¹. До цього можна додати, що інтелігентність — це не лише освіченість, стан розуму, а й стан душі. Тому не кожну освічену, ерудовану людину можна назвати інтелігентом. Вважаємо, що високі мо­рально-духовні якості особистості, яка й не має достатньої осві­ченості, дають право називати її інтелігентом духу.

Чільне місце у системі морально-духовних цінностей педаго­га посідають життєві ідеали. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого педагога завжди знайдуть відгук у свідомості вихо­ванців. Адже ідеал — це категорія етики, яка містить довершені моральні якості; образ найбільш цінного і величного в людині, що дає змогу молодій людині формувати власну досконалість. Прояви конкретним педагогом своїх життєвих ідеалів особливо важливі тепер, коли у зв'язку з історичними змінами, соціальни­ми катаклізмами зникли певні ідеали, які мали здебільшого фаль­шивий характер, а нові, справжні ідеали ще не повною мірою утвердились у нашому житті. Залишати молоде покоління без істинних ідеалів-маяків — штовхати на шлях розчарування, па­сивності — означає призвести його до духовної деградації.

¹ Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С 147.

29

Важливими чинниками, які забезпечують моральне зміцнен­ня і підкріплення процесу прояву майстерності педагога, є його совісність, чесність, справедливість і об'єктивність. Молодь особ­ливо чутливо ставиться до цих якостей педагога і боляче реагує, коли їх немає або вони недостатньо виражені. Сумління — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Чесність характеризує особистість з погляду її готовності підтримувати і відстоювати гідність, репутацію — особисту чи колективу, членом якого вона є. Совісність і чесність викону­ють регулятивну функцію у життєдіяльності людини, її спілку­ванні з іншими людьми.

Другим модулем педагогічної майстерності є професійні знання, передусім "своїх" фахових дисциплін. Вихованці висо­ко цінують педагога, який володіє глибокими знаннями із дис­циплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисцип­лінами, є науково ерудованим. Без цього марно говорити про становлення майстерності педагога.

У сфері педагогічної діяльності ми стикаємося з дивним пара­доксом: кожна людина з раннього віку і до завершення професій­ної підготовки перебуває під постійним педагогічним впливом, є учасником педагогічного дійства, ознайомлюється з низкою педа­гогічних і психологічних понять (увага, пам'ять, почуття, навчан­ня, принципи, методи, засоби навчання і виховання), бере участь у реалізації певних педагогічних технологій. Це призводить до сліпого копіювання певних педагогічних дій без розуміння їхніх наукових засад, що породжує так зване педагогічне дилетант­ство, зверхнє ставлення до психологічних і педагогічних наук.

Важливою передумовою становлення професіоналізму і педа­гогічної майстерності вчителя є наявність у нього потрібних со-ціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь. При цьому варто зважати на те, що соціально-педагогічні якості — це результат виховного впливу на особистість з раннього дитинства в сім'ї, освітньо-виховних закладах та ін. Ці якості частково входять до змісту професіограми педагога-вихователя. Професіограма — це перелік якостей особистості, необхідних для ус­пішного виконання функціональних обов'язків стосовно конк­ретної професії. Професіограми не є сталими моделями.

Серед якостей особистості вихователя, що мають превалюва­ти у процесі становлення педагогічної майстерності та профе-

30

сіоналізму, особливе значення має педагогічний такт. Педагогі­чний такт (від лат. tactus — дотик, відчуття) — це почуття міри у процесі спілкування з людьми з урахуванням їх конкретного фізичного і передусім психічного стану. Вияв педагогічного такту є важливою умовою ефективності впливу педагога на ви­хованця. Педагогічний такт ґрунтується на глибоких знаннях психології вихованців, їх індивідуальних особливостей. "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як ви­вчав теорію педагогіки, — писав К.Д. Ушинський, — ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не що інше, як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповід­никові, і, словом, всім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душі інших людей" ¹.

Тактовність є виявом рівня сформованості педагогічної куль­тури вихователя, передумовою вияву у своїй душі "вільних валенсій", які притягують до себе вихованців. Це чутливий інстру­мент упередження міжособистісних конфліктів, яскравий по­казник прояву педмайстерності. Оскільки кожна людина, яка сповідує засади загальнолюдської і професійної культури, має володіти педагогічним тактом, вчитель у процесі спілкування з учнями, розв'язуючи різноманітні педагогічні завдання, має ви­являти яскраві зразки тактовності.

Важливим змістовим модулем у структурі становлення пе­дагогічної майстерності учителя-вихователя є комплекс психолого-педагогічних умінь.

Чільне місце у структурі педагогічної діяльності вчителя взагалі та у становленні його майстерності займає такий змісто­вий модуль, як педагогічна техніка. Поняття "педагогічна тех­ніка" є порівняно новим утворенням у педагогіці. У цьому по­нятті слово "техніка" необхідно сприймати відповідно до його первісного значення. Воно походить від грецького technike, що означає вправний, досвідчений, вмілий; у свою чергу грецьке techne розкриває дещо ширший спектр цього поняття — мис­тецтво, майстерність. Сучасні словники таким чином розкри­вають сутність означеного поняття: "Техніка. 1. Сукупність засобів і знарядь, що застосовуються в суспільному виробництві

¹ Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання // Вибр. пед. твори: У 2 т. — К.: Рад. шк., 1983. — Т. 1. — С 214.

31

та призначені для створення матеріальних цінностей. <...> 3. Сукупність прийомів, навиків, що застосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві" ¹.

Такі тлумачення слова "техніка" дещо відводять нас від звич­ного розуміння цього поняття, пов'язаного безпосередньо з ма­шинами, механізмами, і наближають до вживання його в нема­теріальній сфері діяльності. Таким чином, будемо виходити із поняття "техніка" як сукупності засобів, прийомів, навичок, що використовуються у навчально-виховній роботі.

Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вихователя, спрямованих на ефек­тивну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем чи колективом у ціло­му відповідно до поставленої мети навчання та виховання з ура­хуванням конкретних об'єктивних та суб'єктивних передумов.

Педагогічна техніка включає низку специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога. Серед них варто виділити такі:

• уміння педагога одягатися з урахуванням особливостей професійної діяльності, стежити за своїм зовнішнім виглядом;

• володіння своїм тілом: уміння ходити, сидіти, стояти;

• володіння мімікою, пантомімою, жестами;

• уміння в галузі мовленнєвої культури: правильне про­фесійне дихання, чітка дикція, належний темп, ритм, логічна побудова тощо;

• дотримання оптимального темпу, ритму і стилю в навчаль­но-виховній діяльності;

• вміння вправно і доцільно здійснювати дидактичні опе­рації (писати на дошці, користуватися наочними засобами на­вчання, ставити запитання, слухати відповіді, оцінювати навчаль­ну діяльність вихованців тощо);

• вміння керувати своїм психічним станом і станом вихо­ванців.

Педагогічна техніка відіграє істотну роль у діяльності педа­гога. Вона є важливою передумовою оволодіння ним професій­ною майстерністю.

А.С. Макаренко, розробляючи основи педагогічної майстер­ності та педагогічної техніки, неодноразово вказував на взає-

¹Словник української мови: В 11 т. — К.: Наук, думка, 1979. — Т. 10. — :. С. 108.

32

мозв'язок між цими категоріями. "Що таке майстерність?" — запитував педагог і відповідав: "Можна і треба розвивати зір, просто фізичний зір. Це конче потрібно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути навіть описане в спеціальному курсі. Нічо­го мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізна­ватись про деякі ознаки душевних рухів. Педагогічна май­стерність полягає і в постановці голосу, і в умінні керувати своїм обличчям" ¹. А.С.Макаренко був переконаний, що оволодіти основами педагогічної техніки можна і треба шляхом наполег­ливого навчання. Він навіть визначив своєрідну програму та­кого навчання, вказавши, що воно має полягати "в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а потім в організації його спеціальних знань та нави­чок, без яких жоден вихо­ватель не може бути хорошим вихователем, не може працюва­ти, тому що в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити. <...> Не може бути хорошим вихователем той, хто не володіє мімікою, не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стрима­ти свого настрою. Вихователь повинен уміти організо­вувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь пови­нен поводитися так, щоб кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент і чого він не хоче. Якщо вихователь не знає цього, то кого він може виховувати?" ²

Свого часу А.С. Макаренко плекав надію, що в майбутньому в педагогічних навчальних закладах педагоги будуть оволодівати вміннями і навичками педагогічної майстерності та педагогіч­ної техніки зокрема. Прикро, але його сподівання не справдили­ся. І нині такого навчання, по суті, немає. Тому педагог-початківець у школі, вищому навчальному закладі, не маючи належної підготовки з основ педмайстерності, зазнає значних труднощів, намагається рухатися до мети засобами "спроб-помилок", нерідко впадає у розпач, його насідають розчарування, які нерідко приму­шують молодого фахівця відмовитися від мрії бути педагогом.

Наші тривалі дослідження проблеми того, наскільки випус­кники педагогічних навчальних закладів володіють наукови-

¹ Макаренко А. С. Про мій досвід // Твори: В 7 т. — К.: Рад. шк,, 1954. — Т. 5. — С 246—247.

² Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — К.: Рад. шк., 1954. — Т. 5. — С 162.

33

ми засадами і практичними вміннями в царині педагогічної тех­ніки, показали невтішні результати. Спроби запровадити з ініціа­тиви академіка І.А. Зязюна у 80-х роках минулого століття в навчальні плани педагогічних спеціальностей дисципліну "Ос­нови педагогічної майстерності" не скрізь отримали належну підтримку. Але тривалий досвід педагогічної діяльності пере­конує, що курс "Педагогічна майстерність" і навіть окрема дис­ципліна "Педагогічна техніка" вкрай необхідні у системі про­фесійної педагогічної підготовки фахівців для різних типів на­вчально-виховних закладів.

Фрагментарно зупинимося на деяких аспектах використан­ня педагогічної техніки у навчально-виховній роботі.

Зовнішність педагога. З позицій педагогічної техніки по­няття "зовнішність педагога" включає і одяг, і взуття, і зачіску, й інші атрибути (ювелірні прикраси, елементи косметики). Таким чином, узгодження компонентів одягу і предметів, що його до­повнюють, створює своєрідний ансамбль, який і називають зовні­шністю. У давнину, коли лише виникали елементи одягу, вони задовольняли в основному утилітарні потреби людей. З розвит­ком суспільства, а особливо нині, одяг відбиває естетичні ідеали не лише суспільства в цілому, а й окремих індивідів. Розгляда­ючи людину з позицій діалектичної закономірності єдності та взаємозумовленості змісту і форми, можна говорити, що одяг, зовнішність взагалі є певною мірою засобом вираження її змісту через форму. Такий вияв єдності змісту і форми стосується усіх людей, а педагогів передусім.

Одяг педагога, інші компоненти його зовнішності є тими ат­рибутами, які покликані гармонійно доповнювати його професійну діяльність, індивідуальні особливості. Усе це має бути підпо­рядковане розв'язанню тих чи тих педагогічних завдань. Зов­нішність має бути "поставлена на службу" педагогічній діяль­ності. При цьому не йдеться про запровадження своєрідної уні­форми, одностроїв для вчителів-вихователів і викладачів вищої школи. Педагог має одягатися красиво, з дотриманням кращих взірців сучасної моди. Але не можна вдаватися до еклектики стилів, доводити ті або інші компоненти зовнішності до потвор­ності. Адже уже своїм виглядом педагог впливає на настрої і почуття вихованців, сприяє формуванню у них компонентів морально-естетичної культури. У цьому плані погодитися з дум­кою А.С. Макаренка, який писав: "Я повинен бути естетично

34

виразним, тому я жодного разу не вийшов у не почищених чо­ботях або без пояса. Я теж повинен мати якийсь шик, в міру сили та змоги, звичайно. <...> Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки у мене був. Отже, всі наші педагоги, інженери і архітектор ходи­ли, як франти" ¹.

Педагог іде на роботу в школу, університет, коледж. Тому його костюм, окрім естетичної виразності, має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з демонстраційним або лабораторним облад­нанням, сидіти, нахилятися, ходити між рядами парт, столів і т. ін. Поєднання стилю моди, естетичної виразності, зручності — ось провідні критерії одягу педагога.

Володіння своїм тілом. Якщо театр, за словами К.С. Стані­славського, починається з вішалки, то педагогічна майстерність учителя-вихователя розпочинається з того, як він заходить у студентську аудиторію для проведення занять. Відповідно до засад педагогічної культури викладач перед тим, як зайти в аудиторію, має зупинитися перед дверима, розправити плечі, ви­простати усе тіло, надавши йому вигляд впевненості; портфель, папку чи інші матеріали необхідно тримати у правій руці; лівою рукою відчинити двері; переступивши поріг аудиторії, зачини­ти двері лівою рукою, тримаючи її за спиною і, повернувшись обличчям до вихованців, упевненою ходою пройти до робочого стола, зупинитися і зосередити увагу на учнях (вони мають підня­тися на знак вітання педагога), забезпечивши психологічну спря­мованість на навчальну працю; чемно привітатися, запропону­вати сісти на свої місця.

Під час уроку, читання лекції педагог має перебувати в "колі уваги" (робочий стіл, дошка), аби сконцентрувати увагу учнів на отриманні інформації з одного центру. Ходити по аудиторії з одного кінця в інший не варто, оскільки це розпорошує увагу вихованців, знижує ефективність розумової праці.

На практичних заняттях можуть бути застосовані різні варі­анти володіння педагогом своїм тілом. Залежно від видів на­вчальної роботи (учні самостійно виконують навчальні завдан­

¹ Макаренко А.С. Педагогіка індивідуальної дії // Твори: В 7 т. — К.: Рад. шк., 1954. — Т. 5. — С 201, 203.

35

ня та ін.) учитель може сидіти, стояти, ходити між рядами, кон­тролюючи самостійну роботу вихованців. Сідаючи на стілець, треба заздалегідь непомітними рухами перевірити його надій­ність, аби не потрапити в неприємність (поламана ніжка, стілець забруднений крейдою тощо); відставити стілець від стола на потрібну відстань, щоб вільно сидіти і працювати за столом, а також підніматися, не зсуваючи стілець з місця на місце. Сидя­чи за столом, варто дотримуватися правильної постанови, сидін­ня стільця займати повністю, а не моститися на краєчку (ви впевнені у собі). Рухатися між рядами парт чи столів з метою надання допомоги учням, контролю за виконанням ними само­стійних завдань треба повільно, впевнено, не відволікаючи ви­хованців стуком підборів та іншими подразниками. Даючи пояснення учням щодо змісту і методики виконання наступ­них завдань, викладач має також перебувати "у колі уваги". Слухаючи монологічні розповіді вихованців, учитель має зайня­ти в класі зручне місце, аби тримати в полі зору й учня, що виступає, і весь колектив класу. До того ж поза педагога, навіть постава голови (кивки на знак підтвердження), доповнена пев­ними жестами, мають виражати зацікавлення тим, про що роз­повідає учень, хоч це і не несе для викладача нової інформації. Але треба вміти трішки грати. Педагог завжди повинен грати свою роль у складному педагогічному дійстві.

На основі теоретичних пошуків і практичних надбань відпо­відно до вимог кожного компонента педагогічної техніки створе­но своєрідні норми і правила, засвоєння яких сприяє формуван­ню фахових умінь і особливостей поведінки педагога. У процесі професійної підготовки до викладацької роботи у вищих навчаль­них закладах кожен має оволодіти значним обсягом знань і умінь у царині педагогічної техніки. Помилково думати, що це дрібниці, на які не варто звертати особливу увагу. Насправді, педагогічна техніка — це важлива школа оволодіння мистецтвом вихован­ня, школа становлення майстерності педагога-вихователя.

Донині залишається слушною думка К.Д. Ушинського: "Ми­стецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здаєть­ся справою знайомою і зрозумілою, а декому навіть справою легкою — і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Май­же всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважає, що для цього потрібні вроджена здібність і вміння, тобто навич-

36

ка; але дуже мало хто прийшов до переконання, що крім терпін­ня, вродженої здібності й навички, потрібні ще й спеціальні знання, хоч численні педагогічні блукання наші й могли б усіх переконати в цьому" ¹.

Література

1. Азаров Ю.П. Радость учить и учиться. — М.: Политиз­дат, 1989.

2. Амонашвили Ш.А. Здравствуйте, дети! — М.: Просвеще­ние, 1983.

3. Все начинается с учителя / Под ред. З.И. Равкина. — М.: Просвещение, 1983.

4. Кондратенков А.Е. Труд и талант учителя. — М.: Про­свещение, 1989.

5. Мороз О.Г., Омеляненко В.Л. Перші кроки до майстер­ності. — К.: Знання, 1992.

6. Мудрик А.В. Учитель: Мастерство и вдохновение. — М.: Просвещение, 1986.

7. Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А. Зя-зюна. — М.: Просвещение, 1989.

8. Світличний К.К. Лелеки над Сахнівкою. — К.: Рад. пись­менник, 1987.

9. Слово про вчителя. — К.: Рад. шк., 1976.

10. Соловейчик С.Л. Вечная радость: Очерки жизни и шко­лы. — М.: Политиздат, 1989.

Завдання для самостійної роботи

1. Випишіть із творів А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, збірки "Слово про вчителя" думки відомих педагогів про роль вчителя у суспільному розвитку, про його особистісні якості.

2. Проаналізуйте вплив особистості вчителя на становлення вас як громадянина. Викладіть свої думки у творчій роботі на одну із запропонованих тем: "Учитель у моєму житті", "Мій ідеал учителя".

¹Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання //Вибр. пед. твори: У 2т. —К.: Рад. шк., 1983. —Т. 1. — С 192.

37

3. За допомогою графічних символів зобразіть своє уявлення про ідеал учителя та рівень своєї готовності до педагогічної діяльності на сьогодні.

4. Визначте особливості педагогічної майстерності вчителя початкових класів, які зумовлені анатомо-фізіологічними та соціально-психологічними особливостями молодших школярів.

5. Користуючись пропонованою методикою, визначте, на-скільки правильно ви підійшли до вибору професії вчителя.

Методика "Твої професійні можливості"

Мета: визначити професійну спрямованість особистості.

Хід виконання:

1. Перенесіть таблицю на окремий аркуш.

1. У кожному квадраті закресліть небажану для вас професію і залиште більш привабливу.

2. У кожному вертикальному стовпчику зіставте між собою п'ять професій і оцініть їх за п'ятибальною системою (краща — 5 балів і до 1 без повторення), проставляючи оцінку у лівому нижньому кутку кожного квадрата.

3. Те саме виконайте по горизонталі (проставляючи оцінку у верхньому правому кутку).

5. Складіть таблицю у квадратах з буквеними позначеннями. Кожен квадрат цієї таблиці відповідає певному квадрату

позначеної професії.

Л	т	п	З	X
т	П	З	X	л
п	З	X	л	т
З	X	л	т	П
X	л	т	П	З

1. Продавець. 2. Учитель початкових класів	11. Слюсар. 12. Радіо- монтажник	21. Садівник. 22. Зоотехнік	31. Кресляр. 32. Друкарка	41. Маляр. 42. Гравер
3. Токар. 4. Авто­слюсар	13. Ветлікар. 14. Тварин­ ник	23. Плановик. 24. Радіоопе­ ратор	33. Архітек­ тор. 34. Фотограф	43. Учитель старших класів. 44. Нянька

38

5. Геолог. 6. Ґрунтозна­ вець	15. Еконо­ міст. 16. Оператор	25. Актор. 26. Шліфу­ вальник	35. Вихова­ тель дит­ садка. 36. Офіціант	45. Майстер зв'язку. 46. Швачка
7. Коректор. 8. Програміст	17. Худож­ ник. 18. Музикант	27. Викладач технікуму. 28. Адмініст­ ратор уста­ нови	37. Шофер. 38. Слюсар	47. Агроном. 48. Біолог
9. Модельєр. 10. Шліфу­ вальник	19. Викладач ВНЗ. 20. Лікар	29. Інженер- будівельник. 30. Електро­ монтажник	39. Лісник. 40. Пасічник	49. Телегра­ фіст. 50. Полігра­ фіст

6. За кожною літерою підрахуйте кількість балів із двох оцінок у кожному квадраті (5 квадратів по кожній літері).

7. Складіть таблицю для зазначення загальних результатів.

Коди професій	Л	Т	П	З	X
Кількість балів
Місце за значенням

8. Підсумуйте кількість балів за кожною літерою і занесіть у таблицю та визначте місце за сумою балів (найбільше — 1-ше місце).

9. Розшифруйте коди літер: Л: людина — людина;

Т: техніка — людина;

П: природа — природа;

З: людина — знакова система;

X: людина — художній образ.

10. Для більш конкретного визначення вашої професійної спрямованості скористайтесь тестовою методикою¹.

Інструкція

Спочатку дайте відповіді на запитання, наведені нижче. Для цього читайте перелік запитань від першого до п'ятдесят дев'я­того і одночасно робіть помітки в таблиці для підрахунку ре­зультатів анкетування. Якщо ви "любите", вам "подобається" або "хотілось би займатися" тим, про що йдеться в анкеті, по­ставте "+" у клітинці таблиці з номером цього запитання, якщо

¹ Пекелис В. Твои возможности, человек! — М.: Знание, 1984.

39

"не подобається", "не хочеться" — "-"; "не знаєте", "не впев­нені", "сумніваєтесь" — 0.

Таблиця для підрахунку результатів анкетування

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24
	25	26	27	28	29	3О	31	32	33	34	35
36	37	38	39	40	41	42	43	44	45	46	47
48	49	50	51	52	53	54	55	56	57	58	59
І	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII

Анкета інтересів

Ви любите, вам подобається:

1. Уроки з математики.

1. Знайомитися з будовою побутових електроприладів і радіо­приладів.

2. Знайомитися з різними країнами за описом і географіч­ними картами.

3. Читати технічні журнали ("Техника — молодежи", "Юный техник", "Моделист-конструктор").

2. Читати художню літературу.

3. Читати книжки про роботу вчителя, вихователя.

4. Уроки історії.

5. Читати про лікарів, досягнення в галузі медицини.

6. Знайомитися з життям рослин і тварин.

10. Турбуватися про затишок у приміщенні, де ви навчаєтесь, живете.

11. Відвідувати театри, музеї, виставки.

12. Ходити на матчі і спортивні змагання.

13. Читати науково-популярні книги про математичні від­криття.

14. Читати статті у науково-популярних журналах про до­сягнення в галузі радіотехніки.

15. Дізнаватися про розробки нових родовищ і корисних копалин.

16. Знайомитися з досягненнями сучасної техніки.

17. Читати літературно-критичні статті.

18. Допомагати відстаючим у навчанні товаришам.

19. Читати книги про історичні події і особи.

40

20. Вивчати будову людини.

21. Вивчати ботаніку.

22. Складати і вести картотеки.

23. Слухати оперну і симфонічну музику.

24. Читати спортивні журнали, газети.

25. Ремонтувати електроприлади.

26. Збирати колекції корисних копалин.

27. Ремонтувати різні механізми.

28. Переписуватися з друзями.

29. Читати книги малятам, допомагати їм що-небудь робити, розповідати.

30. Відвідувати історичний, краєзнавчий музеї, знайомитися з пам'ятками культури.

31. Турбуватися про літніх людей, допомагати їм.

32. Доглядати за рослинами (тваринами), спостерігати за їх ростом і розвитком.

33. Готувати їжу під час походів.

34. Читати вірші, співати, виступати на сцені.

35. Грати у спортивні ігри.

36. Займатися в математичному гуртку.

37. Збирати і ремонтувати радіоприлади.

38. Брати участь у географічних експедиціях.

39. Робити моделі літаків, планерів, кораблів.

40. Вивчати іноземні мови.

41. Бути шефом у молодшому класі.

42. Готувати повідомлення з історії.

43. Доглядати за хворими.

44. Займатися в гуртку юннатів.

45. Надавати людям різні побутові послуги.

46. Грати на музичних інструментах або креслити, малюва­ти, ліпити, різати по дереву.

47. Брати участь у спортивних змаганнях.

48. Брати участь у математичних олімпіадах.

49. Розбирати схеми радіоапаратури.

50. Складати географічні карти.

51. Розбирати технічні креслення і схеми.

52. Складати вірші, записувати свої спостереження.

53. Виступати з доповіддю.

54. Вивчати історію виникнення різних народів і держав.

55. Читати статті і книги з медицини.

41

56. Спостерігати за живою природою, проводити досліди з рослинами.

56. Допомагати покупцю вибирати в магазині одяг.

57. Цікавитися історією розвитку мистецтва.

59. Цікавитися історією спорту і долею видатних спортсменів. Тепер проаналізуйте одержані дані. Спочатку підрахуйте

кількість плюсів і мінусів у кожному вертикальному стовпчи­ку таблиці з номерами питань. Всього там 12 груп інтересів: І — математика, II — електро- і радіотехніка, III — геологія і географія, IV — техніка, V — філологія і журналістика, VI — педагогіка, VII — історія, VIII — медицина, IX — біологія, X — праця в сфері обслуговування, XI — мистецтво, XII — спорт.

З кожної групи в анкеті було п'ять питань, їх підібрано та­ким чином, що перші два дають змогу визначити, чи є у вас бажання ознайомитися з тією чи іншою галуззю знань або діяль­ності. Наступні два — це ваше відношення до практичних знань у цій галузі, до глибшого пізнання предмета, що вас цікавить. Той стовпчик, який "набрав" найбільшу кількість "+", і підкаже вам, яка сфера діяльності і є вашим покликанням.

Проведемо ще одне дослідження. З трьох колонок А, Б, В випишіть ті професії, які вам подобаються.

	А	Б	В
І.	Оператор обчис­лювальних ма­шин.	1. Інженер-матема-тик.	Наукова робота в га­лузі:
		2. Інженер-радист.	1. Математики.
2.	Електромеханік.	3. Інженер-електрик.	2. Електро- і радіо­техніки.
3.	Радіомонтажник.
4.	Токар.	4. Геолог.	3. Геології і геогра­фії.
5.	Будівельник-монтажник.	5. Географ.
		6. Інженер-маши-нобудівник.	4. Техніки.
6.	Слюсар.		5. Виховання і пе­дагогіки.
7.	Машиніст і мо­торист.	7. Журналіст.
		8. Викладач.	6. Історії.
8.	Бібліотекар.	9. Перекладач.
9.	Машиніст-стено-графіст.	10. Історик.
		11. Лікар.
10.	Вихователь ди­тячого садка.	12. Агроном.
		13. Біолог.
11.	Учитель почат­кової школи.	14. Інженер-швей-ник.

42

12.	Медична сестра.	15.	Інженер-харчо-вик.
13.	Рільник-механі-затор.
		16.	Актор.
14.	Тракторист.	17.	Художник.
15.	Кухар.	18.	Музикант.
16.	Продавець.	19.	Вчитель фізкуль­тури.
17.	Швачка, закрій­ник.
		20.	Тренер.

Тепер зіставте результати аналізу анкети з результатами ва­шого вибору. Таким чином, ви приблизно визначили своє покликання. Звичайно, воно ще не остаточне. Працюйте над собою у цьому напрямку. Успіхів вам!

Завдання для самоконтролю

1. Назвіть і розкрийте суть основних психолого-педагогічних яко­стей учителя.

2. Охарактеризуйте найважливіші педагогічні вміння вчителя.

3. У чому має проявлятися тактовність педагога?

4. Який зміст ви вкладаєте у поняття "педагогічна май­стерність"?

5. Що ви розумієте під педагогічною технікою?

6. Назвіть основні компоненти педагогічної техніки.

7. Якою мірою ви володієте навиками педагогічної техніки?

8. Наведіть приклади прояву учителем-вихователем тактовності.

9. Наведіть приклади виявлення учителем елементів педагогіч­ної техніки.

10. Обґрунтуйте, якою мірою діяльність учителя-вихователя впли­ває на соціальний розвиток суспільства.