Кузьм-Омел_Педагогика_С_405_440_Словник
.docсловник
ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ
Учитель і суспільство |
|
1. Професія |
(лат. professio — офіційно зазначене заняття) — вид трудової діяльності, що вимагає певних знань та трудових навичок і є джерелом існування, життєдіяльності. |
2. Спеціальність |
— необхідна для суспільства обмежена галузь застосування фізичних і духовних сил людини, що дає їй можливість отримати необхідні засоби для життя; комплекс набутих людиною знань і практичних навичок для заняття певним видом діяльності. |
3. Педагогічна майстерність |
— досконале творче виконання учителем-вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального і морально-духовного розвитку. |
406
Словник педагогічних термінів
4. Педагогічна техніка |
(гр. technike — вправний, досвідчений) — сукупність раціональних засобів та особливостей поведінки учителя-вихователя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети вихователя і конкретних об'єктивних та суб'єктивних передумов (вміння в галузі культури мовлення; володіння своїм тілом, мімікою, пантомімою, жестами; вміння одягатися, слідкувати за своєю зовнішністю; дотримання темпу і ритму роботи; вміння спілкуватися; володіння психотехнікою). |
5. Психотехніка |
— напрям у психології, що розробляє питання застосування знань про психічну діяльність людини у процесі розв'язання практичних завдань виховання особистості людини. |
6. Професіо-грама |
— опис вимог, соціально-психологічних і фізичних особистісних якостей, які висуває певна професія. |
Предмет і завдання педагогіки |
|
1. Педагогіка |
(гр. paisec — діти; aho — веду) — наука про навчання, освіту і виховання людей відповідно до потреб соціально-економічного розвитку суспільства. |
2. Виховання |
— цілеспрямований і організований процес формування особистості. |
3. Навчання |
— двосторонній процес діяльності учителя й учнів, спрямований на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, інтелектуальний розвиток особистості, формування науково- |
Словник педагогічних термінів
407
|
го світогляду, оволодіння методами пізнавальної діяльності. |
4. Освіта |
— сукупність знань, умінь і навичок, набутих у навчальних закладах або шляхом самоосвіти, а також сам процес оволодіння знаннями. |
5. Народна педагогіка |
— галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які відображають погляди на систему, напрями, форми, засоби виховання і навчання підростаючого покоління. |
6. Етпопеда-гогіка |
(гр. ethnos — плем'я, народ) — наука, що вивчає особливості розвитку і становлення народної педагогіки. |
7. Сурдопедагогіка |
(лат. surdus — глухий + педагогіка) — галузь педагогіки (зокрема дефектології), що займається проблемами розвитку, навчання і виховання дітей з вадами слуху. |
8. Тифлопедагогіка |
(гр. typhlos — сліпий + педагогіка) — галузь педагогіки (зокрема дефектології) про особливості виховання і навчання дітей з вадами зору. |
9. Олігофрено-педагогіка |
(гр. oligos — малий + phren — розум + педагогіка) — галузь педагогічної науки, яка займається вихованням і навчанням розумово відсталих дітей. |
10. Логопедія |
(гр. logos — слово + paideia — виховання, навчання) — наука, яка вивчає порушення мови і займається корекцією мовних дефектів. |
11. Педологія |
(гр. pais — дитина + logos — вчення) — наука про дитину, особливості її анатомо-фізіо-логічного, психічного і соціального розвитку. |
408
Словник педагогічних термінів
12. Функції педагогіки |
(лат. functio — виконання, завершення) — чітко окреслені напрями і види діяльності, пов'язані з завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості. |
13. Методи дослідження |
(гр. methodos — шлях, спосіб) — прийоми, способи та процедури емпіричного і теоретичного пізнання явищ і процесів педагогічної дійсності. |
Розвиток і формування особистості |
|
1. Людина |
— біологічна істота типу homo sapiens (людина мисляча) яка характеризується фі-зіолого-біологічними ознаками: прямою ходою, розвиненими черепною коробкою, передніми кінцівками та ін. |
2. Особистість |
— соціально-психологічне поняття; людина, яка характеризується з соціально-психологічного погляду у першу чергу рівнем розвитку психіки, здатністю до засвоєння соціального досвіду, можливістю спілкуватися з іншими людьми. |
3. Індивідуальність |
— людина, особистість, яка вирізняється сукупністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки і діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність. |
4. Розвиток |
— специфічний процес змін, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного, накопичення кількісних змін і перехід їх в якісні. |
5. Види розвитку людини |
біологічний (фізичний), психічний, соціальний. |
Словник педагогічних термінів
409
6. Формування |
(лат. formo — утворюю) — становлення людини як особистості, яке відбувається в результаті розвитку та виховання і має певні ознаки завершеності. |
7. Спадковість |
— здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки. |
8. Задатки |
— деякі генетично детерміновані анатомофізіологічні особливості мозку і нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку і формування особистості. |
9. Ген |
(гр. genos — рід, походження, спадковий) — елементарна одиниця спадковості, носій задатків. |
10. Успадкування біологічне |
— процес отримання наступними поколіннями від біологічних батьків через генно-хромосомну структуру певних задатків. |
11. Акселерація |
(лат. acceleratio — прискорення) — прискорення фізичного розвитку дітей, зокрема зросту, ваги, статевого дозрівання. |
12. Ретардація |
(лат. retradatio — затримка, уповільнення) — відставання дітей у розвитку. |
13. Клонування |
(гр. klon — паросток, пагін) — метод вирощування біологічних організмів з однієї клітини із застосуванням клітинної культури. |
14. Рушійна сила розвитку |
— результат протиріч між біологічними, фізичними і психічними потребами та наявним рівнем фізичного, психічного і соціального розвитку особистості. |
410
Словник педагогічних термінів
Мета і завдання виховання |
|
1. Мета виховання |
— ідеальне передбачення кінцевих результатів виховання. |
2. Завдання виховання |
— забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості. |
3. Всебічне виховання |
— виховання, яке передбачає формування в особистості певних якостей щодо вимог розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання. |
4. Гармонійне виховання |
передбачає, щоб якості щодо вимог складових виховання (розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного) доповнювали одна одну, взаємно збагачувалися. |
5. Національне виховання |
— історично зумовлена і створена самим народом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, які спрямовані на доцільну організацію діяльності членів суспільства, у процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу. |
6. Комплексний підхід до виховання |
— підхід до виховання, що передбачає єдність мети, завдань і засобів її досягнення шляхом діяльності різних соціальних інститутів (сім'ї, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації). |
Система освіти в Україні |
|
1. Система освіти |
— сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які здійснюють освіту і виховання громадян. |
Словник педагогічних термінів
411
2. Принципи освіти |
(лат. рrіпсіріит — начало, основа) — це вихідні положення, що лежать в основі діяльності усієї системи освіти в Україні та її структурних підрозділів. |
3. Дошкільна освіта і виховання |
— початковий структурний компонент системи освіти, який забезпечує розвиток і виховання дітей в родині та дошкільних виховних закладах (дитячих яслах, садках). |
4. Загальна середня освіта |
— провідна складова системи освіти, що забезпечує освіту і виховання дітей 6—18 років, підготовку їх до отримання професійної освіти та трудової діяльності. |
5. Професійно-технічна освіта |
— освіта, що забезпечує здобуття громадянами певної професії відповідно до їх покликання, інтересів та здібностей, соціальну підготовку до участі у продуктивній праці. |
6. Вища освіта |
передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного процесу, формування інтелектуального потенціалу суспільства. |
7. Позашкільна освіта і виховання |
— складові системи освіти, спрямовані на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття дітьми додаткових знань, умінь та навичок, розвиток інтелектуальних потенційних можливостей, сприяють майбутньому професійному вибору особистості. |
Дидактика, її категорії |
|
1. Дидактика |
(гр. didaktikos — навчаю) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання. |
412
Словник педагогічних термінів
2. Категорії дидактики |
(гр. kategoria — ствердження, основна й загальна ознака) — загальні поняття, що відображають найбільш суттєві властивості і відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак. |
3. Методологічні основи дидактики |
— наукові засади, що обґрунтовують закономірності, шляхи пізнавальної діяльності людини. |
Процес навчання |
|
1. Методологічна основа процесу навчання |
— філософська теорія пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. |
2. Функції навчання |
(лат. functio — виконання, звершення) передбачають виконання освітньої, виховної і розвиваючої дій. |
3. Рушійна сила навчального процесу |
— результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого боку. |
4. Логіка навчального процесу |
— оптимально-ефективний шлях руху пізнавальної діяльності людини від початкового рівня знань, умінь, навичок і розвитку до потрібного рівня знань, умінь, навичок і розвитку. Вона охоплює ряд компонентів: усвідомлення і розуміння навчальних завдань; самостійна діяльність спрямована на оволодіння знаннями; визначення законів і правил; формування умінь і навичок; застосування знань на практиці; аналіз та оцінювання навчальної діяльності учнів. |
5. Мотиви навчання |
(фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — внутрішні психічні сили (рушії), які стимулю- |
Словник педагогічних термінів
413
|
ють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні. |
6. Структура процесу учіння |
— структура, що містить у собі ряд взаємопов'язаних і взаємозумовлених компонентів: сприймання (безпосереднє, опосередковане), розуміння (усвідомлення, осмислення, осяяння), запам'ятання, узагальнення і систематизація, застосування, дієва практика як поштовх до пізнання і критерій істинності здобутих знань. |
7. Тип навчання |
— спосіб і особливості організації мислите-льної діяльності людини. В історії шкільництва виділились такі типи навчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний. |
8. Догматичний тип навчання |
— тип навчання, що характеризується такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань в готовому вигляді без пояснення; учні заучують знання без усвідомлення та розуміння і майже дослівно відтворюють завчене. |
9. Пояснювально-ілюстративний тип навчання |
характеризується тим, що учитель повідомляє учням певний обсяг знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил та ін. з використанням ілюстративного матеріалу; учні мають свідомо засвоїти пропоновану порцію знань і відтворити на рівні глибокого розуміння; вміти застосувати знання на практиці. |
10. Проблемний тип навчання |
вирізняється тим, що учитель створює певну пізнавальну ситуацію, допомагає учням виділити проблемну задачу, зрозуміти її і "прийняти"; організовує учнів на самостійне оволодіння новим обсягом знань, які необхідні |
414
Словник педагогічних термінів
|
для розв'язання задачі; учитель пропонує широкий спектр використання набутих знань на практиці. |
11. Засоби навчання |
— предмети шкільного обладнання, які використовуються у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя та інше). |
12. Модульне навчання |
(лат. modulus — міра) — така організація навчального процесу, яка скерована на засвоєння довершеного блоку адаптованої інформації і забезпечує оптимальні умови соціально-особистісного зростання учасників педагогічного процесу. |
13. Закономірності навчання |
— принципи, що виражають найбільш необхідне, суттєве, істотне, загальне для організації навчання. |
14. Оптимізація процесу навчання |
(лат. optimus — найкращий, найзручніший) — процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників та ін.) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль. |
15. Інтенсифікація навчального процесу |
(фр. intensification, від лат. intensio — напруження + facio — роблю) — напруження, активізація розумових можливостей особистості з метою досягнення бажаних результатів. |
Словник педагогічних термінів
415
Принципи навчання |
|
1. Принципи навчання |
(лат. рrіпсіріит — основа, начало) — основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми і методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. |
2. Правила навчання |
— регулятивні міркування про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи іншого принципу. |
Зміст шкільної освіти |
|
1. Зміст освіти |
— чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими людина оволодіває у певному навчальному закладі. |
2. Види освіти |
— загальна, політехнічна, професійна. |
3. Загальна освіта |
— оволодіння знаннями з основ наук і підготовка учнів до отримання професійної освіти. |
4. Політехнічна освіта |
(гр. poly — багато + techne — мистецтво, майстерність, вправність) — один із видів освіти, завданнями якого є: ознайомлення з різноманітними галузями виробництва; пізнання сутності багатьох технологічних процесів; оволодіння певними вміннями і навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів. |
5. Професійна освіта |
— освіта, спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що необхідні для виконання завдань професійної діяльності. |
6. Рівні освіти |
— рівні, що передбачають поступовість отримання загальноосвітньої і професійної підготовки шляхом проходження певних етапів: |
416
Словник педагогічних термінів
|
початкова освіта, базова загальна освіта, повна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. |
7. Знання |
— ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків світу природного і людського; результат відображення оточуючої дійсності. |
8. Уміння |
— здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань; вміння і готовність застосувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості. |
9. Навички |
— застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій шляхом багаторазових повторень. |
10. Навчальний предмет |
— дидактично обґрунтована система знань, умінь та навичок, виокремлених з відповідної вузької галузі науки чи мистецтва для вивчення у навчальному закладі. |
11. Навчальний план |
— документ, в якому визначається для кожного типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів перелік навчальних предметів, порядок їх вивчення за роками, кількість годин на тиждень на їх вивчення, структура навчального року. |
12. Державний компонент навчального плану |
визначає перелік навчальних дисциплін, який є обов'язковим для вивчення у всіх загальноосвітніх навчально-виховних закладах. |
13. Шкільний компонент навчального плану |
має рекомендаційний характер і передбачає перелік навчальних дисциплін, які можуть бути включені до робочого навчального плану за рішенням ради школи (гімназії, ліцею). |