- •2. Методи, принципи та джерела вивчення історії України:
- •3. Сутність понять «етнос», «народність», «народ», «нація». Основні концепції формування українського народу.:
- •4. Основні етапи етно – та націогенезу українців.:
- •5. Стародавні етнічні процеси на території України та їх роль в етногенезі українців:
- •7.Особливості етнічного розвитку в князівський період:
- •8.Проблема формування трьох східнослов'янських етносів, теорія „давньоруської народності”: міф, чи реальність.:
- •10. Походження назв „Україна", „Малоросія", „Великоросія", „Росія".:
- •11.Становище українського етносу в 19-20 ст. :
- •12.Особливості формування укр нації:
- •13.Роль і значення української діаспори в сучасному укр ентогенезі:
- •14.Сучасний стан української нації та етносу:
- •15. Зародження українського визвольного руху 14-поч 17:
- •16. Створення та діяльність братств у XVI - початку XVII ст.:
- •17. Козацтво та його роль в історії українського народу:
- •18. Козацько-селянські повстання в кінці XVI - початку XVII ст:
- •19. Українська національно-визвольна революція середини XVII ст.:
- •20. Визвольна війна під проводом б.Хмельницького:
- •21. Національно-визвольна і антифеодальна боротьба на Правобережній та Західній України наприкінці 17-18ст.:
- •22.Українське національне відродженя 19ст. Його сутність та зміст:
- •22. Українське національне відродження у хіх ст., його сутність та зміст:
- •25.Роль Кирило-Мефодіївське братство в українському національному відроженні в 19ст.:
- •26.Вплив ідей т.Шевченко,м.Драгоманова, м.Міхновського на розвиток українського національного руху:
- •27. Українська національно-демократична революція 1917-1921рр.
- •28. Причини поразки та уроки української революції 1917-1921рр.:
- •29.Політика «укранізації» в Україні у 20-х рр. 20 ст.:
- •31.Українське питання в міждержавній політиці напередодні Другої світової війни:
- •32. Рух опору в Україні у роки Великої вітизняної війни:
- •33.Діяльність оун і упа у другій половині 40-х –першій половині 50-х рр. 20 ст.
- •34.Дисидентський рух в Україні
- •35.Українські визвольні та суспільні рухи наприкинці 80-х – на початку 90-х рр. 20 ст.:
- •36. «Помаранчева революція»:
- •37. Стародавні державотворчі процеси на території України:
- •38. Перші слов’янські держави, утворені на території України:
- •39. Основні етапи формування Київської Русі:
- •40. Історична періодизація розвитку Київської Русі:
- •41. Політичний, економічний, соціальний та територіальний устрій Київської Русі.:
- •42. Причини занепаду та припинення існування Київської Русі, її історичне значення:
- •43. Галицько-Волинська держава: утворення, внутрішня та зовнішня політика, історичне значення:
- •44.Стан української державності в литовсько-польський період української історії:
- •45. Запорозька Січ-козацька республіка:
- •46. Українська козацька держава. Військо запорозьке.:
- •48. Гетьманщина в історії українського державотворення.:
- •50. Утворення та діяльність Центральної Ради :
- •52.Українська Народна Республки під час правління Директорії:
- •55.Карпатська Україна (1938-1939рр.):
- •56.Внесок України в перемогу на фашизмом:
- •57.Німецько-фашитський окупаційний режим в Україні,його сутність та наслідки :
- •58.Відновлення незалежної України в 1991р. Декларація про державний сцверенітет України:
- •59.Становлення багатопартійної системи в Україні; позитиви і негативи ,реорганізації системи влади та управління:
- •60.Прийняття Конституції України. Сутність конституціної реформи 2004р. Та зміни до Конституції в 2010 р.:
1.Предмет, завдання та значення курсу історії України:
Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність .
Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення.
Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена в традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити історичний досвід.
Принцип історизму — один з найважливіших в науковій методології. Він дає змогу з'ясувати передумови та джерела зародження певних явищ, виявити закономірності сучасного стану суспільства, спрогнозувати майбутнє.
Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого.
Водночас історичне мислення є важливим чинником соціальної активності, виховання патріотизму, Знання історії є умовою ефективної участі людини в суспільному житті.
Історія вчить кожну людину, спираючись на загальнолюдські цінності, творчо опрацьовувати і критично переосмислювати багатство світового історичного досвіду та засвоювати його уроки, формувати на цій основі власні переконання, громадянську позицію, здобути навички і вміння, необхідні для практичної діяльності.
Отже, історія є специфічною наукою, яка перебуває на межі класичних наук та мистецтва.
2. Методи, принципи та джерела вивчення історії України:
1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.
2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення.
Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного.
При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.
Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.
Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:
1) речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;
2) етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;
3) лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5) писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.
3. Сутність понять «етнос», «народність», «народ», «нація». Основні концепції формування українського народу.:
Етнос (від грец. ethnos — народ, група, плем'я) — стійка, історично сформована на певній території спільність людей — плем 'я.
етнос постає як соціально-економічний організм, що самовідроджується внаслідок етнічно однорідних шлюбів і передання новим поколінням мови, культури, звичаїв, традицій, віри, процесів природної та штучної (насильницької) асиміляції, міжетнічної інтеграції. Для усталеного існування етноса потребує створення своєї держави.
Народність - мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, що історично склалася і передує нації. Перші народності сформувалися за рабовласництва (давньоєгипетська, давньоеллінська та ін.). Процес утворення їх особливо широко розгорнулося при феодалізмі (давньоруська, польська та інші - в межах Європи). Складалися вони зазвичай з близьких за походженням і мови. Рідше - з різномовних племен і етнічних груп, які змішувалися результаті завоювання одних іншими. У процесі утворення народностей і ступеня посилення економічних і культурних зв'язків між окремими їх складовими мова одного з них ставала загальною, інші перетворювалися на діалекти або зовсім зникали. Одним з показників спільності, ситуація була нова єдина назва.
Народ (грецькою — ἔθνος (етнос)) — багатопланове поняття, яке може мати такі значення:
Народ — населення держави, мешканці країни.
Народ — громадсько-політична сила, на яку опирається офіційна влада в країні.
Народ — форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем'я).
Народ — взагалі люди, переважно у великій кількості.
Нація (від латів.(латинський) natio — плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.
Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднавчу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного, не може бути нацією, так і відокремчу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.