3. Правове регулювання використання природних ресурсів

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов’язкових екологічних вимог:

• раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

• здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

• здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

• здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.

За ознаками належності та значимості природних об’єктів розрізняють природні ресурси загальнодержавного значення:

• територіальні та внутрішні морські води;

• природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

• атмосферне повітря;

• підземні води;

• поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш ніж однієї області;

• лісові ресурси державного значення;

• природні ресурси в межах територій та об’єктів природнозаповідного фонду загальнодержавного значення;

• дикі тварини, що перебувають в умовах природної волі, а також інші об’єкти тваринного світу у межах територіальних і внутрішніх морських вод, водойм, розташованих на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, лісів державного значення, а також види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України;

• корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси. До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення. Підставами для виникнення права природокористування є адміністративні акти органів державної влади та місцевого самоврядування, інші юридичні факти (дії, події).

4. Основи земельного права України

Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, управління земельним фондом та охорони земель.

Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельне законодавство базується на таких принципах:

• поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

• забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

• невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

• забезпечення раціонального використання та охорони земель;

• забезпечення гарантій прав на землю;

• пріоритету вимог екологічної безпеки.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.